перемир'я
Війна тіней. Кілька історій з передової
Урожайне, шкільне, святкове, новорічне — перемир'я йдуть одне за одним. Поступово гарячі точки зони АТО сходять з перших шпальт видань. Стало значно спокійніше, але не безпечніше. Нинішнє життя на передовій нагадує конкурс на весіллі. Усі бігають навколо стільчиків, і раптом музика стихає, всі сідають. Хто не встиг, кому не дісталося стільця, вибуває. От тільки на фронті він їде додому героєм, наповнюючи стандартну статистику щоденних втрат. Один загинув, двоє поранено
Олесь Кромпляс
Автор тексту і фотографій
30 років, військовий журналіст, активіст і доброволець «Азова». Автор репортажів із Маріуполя, Іловайська, Донецького аеропорту. Його фотороботи експонувалися у 15 країнах світу
Макарич з фiльму «В бой идут одни старики» вважав: «Найважче в нашій роботі — чекати».

Тривале перемир'я, постійне очікування невідомо чого перетворює перебування у гарячій точці на ще небезпечніше. Ніколи не відомо, коли ворог почне обстріл. Години, дні, роки чекання виснажують. Коли тихо, важко змусити себе низько пригинатися, бігати в «броні». Інколи і взагалі здається, що можна зняти «броника» та вільно дефілювати без шолома. Ніхто не знає, де та за яких умов обстріл заскоче бійця. Іронія в тому, що міна, призначена саме для тебе, ніколи не свистить у польоті...

Наскільки дисциплінованим буде підрозділ, як бійці поводять себе на передових позиціях, чи будуть втрати — усе залежить від командира та мотивації бійців.

У середині 2017 року з'явилася ідея висвітлити життя бійців в кількох точках фронту. Хотілося проїхати по всіх селищах, та, на жаль, не всюди є можливість домовитися про тривале перебування на передовій. За десять поїздок в АТО вдалося познімати в Попасній, Торецьку, Широкіному, Красногорівці, Мар'їнці, Авдіївці та на шахті «Бутівка».

Цими фото хотілося передати атмосферу небезпечного очікування. Можливо, перемоги та миру, можливо — «своєї» міни... Фотографії залишилися, та майже всі їхні герої. Вони мають що розповісти.
Піски. Спокійне пекло
Село Піски — найближча до Донецька позиція. З висоти сільської дзвіниці можна окинути оком не лише увесь Донецький аеропорт, а й околиці міста.

Останній рік уже не так часто назва селища фігурує у зведеннях речника АТО. Не тому, що тут тихо. Порівняно з пеклом минулих років зараз у Пісках спокійніше.

Пам'ятаю, як у 2014 роцi кожні кілька хвилин земля здригалася від чергового вибуху міни. За три роки ворожі снаряди знищили майже все село. Дивно, але не всі мирні жителі поїхали. Тут ще живе кілька сімей.

Проходячи повз церкву на околиці села, ми помітили бійців, які запускали квадрокоптера.

— Нада усі батареї розрядить. Полєтаєм, заодно на сєпарські позіції подивимось.

Щойно «фантик» відлетів на пристойну відстань, з ворожого боку почалася стрілянина. Хлопці і я за ними ринулися на другий поверх майже знищеного будинку, аби засікти, звідки вогонь.
Село Піски — найближча до Донецька позиція. З висоти сільської дзвіниці можна окинути оком не лише увесь Донецький аеропорт, а й околиці міста.

Останній рік уже не так часто назва селища фігурує у зведеннях речника АТО. Не тому, що тут тихо. Порівняно з пеклом минулих років зараз у Пісках спокійніше.

Пам'ятаю, як у 2014 роцi кожні кілька хвилин земля здригалася від чергового вибуху міни. За три роки ворожі снаряди знищили майже все село. Дивно, але не всі мирні жителі поїхали. Тут ще живе кілька сімей.

Проходячи повз церкву на околиці села, ми помітили бійців, які запускали квадрокоптера.

— Нада усі батареї розрядить. Полєтаєм, заодно на сєпарські позіції подивимось.

Щойно «фантик» відлетів на пристойну відстань, з ворожого боку почалася стрілянина. Хлопці і я за ними ринулися на другий поверх майже знищеного будинку, аби засікти, звідки вогонь.
Шахта «Бутівка». Арні на чатах
Здавалося, усі ті села чи містечка, що згадуються у щоденних новинах Генштабу, розкидані по всьому сході. Насправді вся зона АТО невелика, тут усе поряд. З Авдіївки можна пішки дістатися до шахти «Бутівка», з «Бутівки» видно Піски.

Якщо на якійсь ділянці фронту порівняно спокійно, солдати все одно мусять бути напоготові, аби допомогти сусідам. Третій батальйон 72-ї бригади провів майже рік на позиціях коло шахти «Бутівка». На початку 2017-го, коли було гаряче на Промзоні Авдіївки, бійці із шахти часто допомагали своїм побратимам вогнем.

Цей портрет було знято в мороку бліндажу. Кілька соковитих променів освітили обличчя бійця, який спостерігав за Ясинуватською розв'язкою. Під землею було прохолодно, але обличчя солдата світилося потом від напруження. Хотілося розпитати його про дивний позивний — Арні. Проте, хоч того серпневого дня було спокійно, ми не ризикнули відволікати солдата від чергування.
Здавалося, усі ті села чи містечка, що згадуються у щоденних новинах Генштабу, розкидані по всьому сході. Насправді вся зона АТО невелика, тут усе поряд. З Авдіївки можна пішки дістатися до шахти «Бутівка», з «Бутівки» видно Піски.

Якщо на якійсь ділянці фронту порівняно спокійно, солдати все одно мусять бути напоготові, аби допомогти сусідам. Третій батальйон 72-ї бригади провів майже рік на позиціях коло шахти «Бутівка». На початку 2017-го, коли було гаряче на Промзоні Авдіївки, бійці із шахти часто допомагали своїм побратимам вогнем.

Цей портрет було знято в мороку бліндажу. Кілька соковитих променів освітили обличчя бійця, який спостерігав за Ясинуватською розв'язкою. Під землею було прохолодно, але обличчя солдата світилося потом від напруження. Хотілося розпитати його про дивний позивний — Арні. Проте, хоч того серпневого дня було спокійно, ми не ризикнули відволікати солдата від чергування.
Шахта «Бутівка». Кілька куль з душової
Наприкінці зими 2017-го терористи використали танки й повалили вентиляційний ствол шахти «Бутівка». У тактичному плані іржава залізяка не мала ніякого значення, але була символом стійкості українських військ на передових позиціях. Магазини пропонували туристам футболки-сувенiри з обрисом башти.

Усю весну шахта потерпала від обстрілів. З початком літа запала гнітюча тиша. Лише вечорами терористи відкривали вогонь. Майже завжди це були автоматні черги. Щоправда, дошкуляв снайперський вогонь — одного вечора кілька куль пролетіли в метрі від мене. З типовим звуком лопання поліетилену вони прошили занавіску в імпровізованій душовій.

Засвітла мав за помічника зовсім ще молодого бійця. Він вправно та швидко пересувався між шматками понівеченого бетону. Тож я часто тільки і встигав, що зняти його спину на фоні уламкiв стін.
Наприкінці зими 2017-го терористи використали танки й повалили вентиляційний ствол шахти «Бутівка». У тактичному плані іржава залізяка не мала ніякого значення, але була символом стійкості українських військ на передових позиціях. Магазини пропонували туристам футболки-сувенiри з обрисом башти.

Усю весну шахта потерпала від обстрілів. З початком літа запала гнітюча тиша. Лише вечорами терористи відкривали вогонь. Майже завжди це були автоматні черги. Щоправда, дошкуляв снайперський вогонь — одного вечора кілька куль пролетіли в метрі від мене. З типовим звуком лопання поліетилену вони прошили занавіску в імпровізованій душовій.

Засвітла мав за помічника зовсім ще молодого бійця. Він вправно та швидко пересувався між шматками понівеченого бетону. Тож я часто тільки і встигав, що зняти його спину на фоні уламкiв стін.
Шахта «Бутівка». Котячий лікар
Усе людство поділяється на два види — собачників і кошатникiв. Бійці на позицiях не виняток. Хтось приручає чи купує пса, інші розводять безліч котів. На «Бутівці» повний «інтернаціонал». Собаки, коти, легендарний мiсцевий символ — лисиця Аліска. Та котів найбільше. Мабуть, через те, що є кому опікуватися їхнім здоров'ям. На одній із позицій всередині адмінбудівлі вдалося застати бійця за лікуванням кошенят. Солдат обережно протирав ліками їхнi очі, аби знищити коронавірус, який косить малих.
Усе людство поділяється на два види — собачників і кошатникiв. Бійці на позицiях не виняток. Хтось приручає чи купує пса, інші розводять безліч котів. На «Бутівці» повний «інтернаціонал». Собаки, коти, легендарний мiсцевий символ — лисиця Аліска. Та котів найбільше. Мабуть, через те, що є кому опікуватися їхнім здоров'ям. На одній із позицій всередині адмінбудівлі вдалося застати бійця за лікуванням кошенят. Солдат обережно протирав ліками їхнi очі, аби знищити коронавірус, який косить малих.
Попасна. Чорні поля
Урожайне перемир'я. Чорні поля північніше Світлодарської дуги. Кажуть, поля палять терористи. Інші вважають, що це справа рук фермерів. Вони так економлять на обробці полів. Так чи інакше ландшафт фантастичний. Лише чорні поля та пагорби, вкриті стежками. Де-не-де на ключових висотах обладнано передові позиції. У низинах — нехитрі побутові приміщення. На війні важко дотримуватися спортивної дієти. Бійцям не до тренувань узагалі. Тож не так часто можна знайти когось, хто не лише тренується, а й спромігся побудувати імпровізований спортивний куточок майже на передовій. Незадовго до зйомки за сотню метрів звідси на одній із позицій боєць загинув від кулі снайпера.
Урожайне перемир'я. Чорні поля північніше Світлодарської дуги. Кажуть, поля палять терористи. Інші вважають, що це справа рук фермерів. Вони так економлять на обробці полів. Так чи інакше ландшафт фантастичний. Лише чорні поля та пагорби, вкриті стежками. Де-не-де на ключових висотах обладнано передові позиції. У низинах — нехитрі побутові приміщення. На війні важко дотримуватися спортивної дієти. Бійцям не до тренувань узагалі. Тож не так часто можна знайти когось, хто не лише тренується, а й спромігся побудувати імпровізований спортивний куточок майже на передовій. Незадовго до зйомки за сотню метрів звідси на одній із позицій боєць загинув від кулі снайпера.
Торецьк. Прапор над марсіанським ландшафтом
Околиці Торецька. Позиції тут розташовані на териконах. Одні насипи наші, інші — сепарські. Земля, точніше пуста порода, має червоний колір. Марсіанський пейзаж. Із бліндажів на вершинах протилежних териконів постійно слідкують один за одним десятки пар очей.

— Андрію, як там... твоя? Не женився за прошлий отпуск?

— Нєєєєє.

— А коли збираєшся?

— Та... одні кольця вісім тищ стоять пара. Насобираю, ото тоді...

Андрій — юний статний хлопець з пишним чубом та вищербленим переднім зубом. Він веде нас на вершину терикону, аби показати пошарпаний вітром прапор. Каже, стяг з ним ще з 14-го. У кожного свої талісмани й забобони.
Околиці Торецька. Позиції тут розташовані на териконах. Одні насипи наші, інші — сепарські. Земля, точніше пуста порода, має червоний колір. Марсіанський пейзаж. Із бліндажів на вершинах протилежних териконів постійно слідкують один за одним десятки пар очей.

— Андрію, як там... твоя? Не женився за прошлий отпуск?

— Нєєєєє.

— А коли збираєшся?

— Та... одні кольця вісім тищ стоять пара. Насобираю, ото тоді...

Андрій — юний статний хлопець з пишним чубом та вищербленим переднім зубом. Він веде нас на вершину терикону, аби показати пошарпаний вітром прапор. Каже, стяг з ним ще з 14-го. У кожного свої талісмани й забобони.
Мар'їнка. Останні фото «Гюрзи»
— Ва! Сматрі, ета же грууузінскій вінаграаад! — зриває кілька ягід та жує. — Вот іс такого вінаграда у нас в Грузіі дєлают саамоє люччіє віно!.. Єто же сапераві! Слушай, і как он папал сюда?..

Гарячий грузинський доброволець Гюрза зупиняється коло покинутого двору та починає оббирати гілки темного винограду. Керівництво бригади дозволило мені провести кілька днів на передових позиціях Мар'їнки. Мене цікавив розбитий санаторій та інтернат. Вигоріла кімната з величезними щурами та кошенятами тимчасово стала моїм помешканням.

До мене приставили Гюрзу. Можливо, щоб не нудився на позиціях і не затівав вилазки. Можливо, тому, що він був зі мною в «Азові». Ще 2015 року зустрівся з ним у п'ятиповерхівці на передовій в Широкіному. Вiн з іншим грузином-снайпером працював разом. Тоді будинок накрило обстрілом з крупного калібру. Пам'ятаю, як довелося тікати. Уламки долітали аж до мене за 200 метрів і трощили вікна елінгів. Скляний дощ падав на голову.

— Туда нє хаді, са мной хаді! Снімай, что тібє надо. Твоя безапаснасць — мая забота!..

Засвітла ми обходили всі позиції. Поки я знімав, Гюрза теревенив з бійцями, розказував байки зі свого багатого воєнного досвіду.

— А у нас, — підносить палець догори, — в грузінской армии…

Цю фотографію зняв у спортзалі інтернату, під час короткого перепочинку.

Через місяць група бійців потрапила у засідку коло Донецького аеропорту. Гюрза загинув. У мене лишилися його останні прижиттєві знімки.
— Ва! Сматрі, ета же грууузінскій вінаграаад! — зриває кілька ягід та жує. — Вот іс такого вінаграда у нас в Грузіі дєлают саамоє люччіє віно!.. Єто же сапераві! Слушай, і как он папал сюда?..

Гарячий грузинський доброволець Гюрза зупиняється коло покинутого двору та починає оббирати гілки темного винограду. Керівництво бригади дозволило мені провести кілька днів на передових позиціях Мар'їнки. Мене цікавив розбитий санаторій та інтернат. Вигоріла кімната з величезними щурами та кошенятами тимчасово стала моїм помешканням.

До мене приставили Гюрзу. Можливо, щоб не нудився на позиціях і не затівав вилазки. Можливо, тому, що він був зі мною в «Азові». Ще 2015 року зустрівся з ним у п'ятиповерхівці на передовій в Широкіному. Вiн з іншим грузином-снайпером працював разом. Тоді будинок накрило обстрілом з крупного калібру. Пам'ятаю, як довелося тікати. Уламки долітали аж до мене за 200 метрів і трощили вікна елінгів. Скляний дощ падав на голову.

— Туда нє хаді, са мной хаді! Снімай, что тібє надо. Твоя безапаснасць — мая забота!..

Засвітла ми обходили всі позиції. Поки я знімав, Гюрза теревенив з бійцями, розказував байки зі свого багатого воєнного досвіду.

— А у нас, — підносить палець догори, — в грузінской армии…

Цю фотографію зняв у спортзалі інтернату, під час короткого перепочинку.

Через місяць група бійців потрапила у засідку коло Донецького аеропорту. Гюрза загинув. У мене лишилися його останні прижиттєві знімки.
Піски. Рожева крапка
Існують кольори, яким не можна бути на війні. Не лише тому, що можуть демаскувати. Занадто яскраві відтінки несуть протилежні до війни цінності. Присутність чогось яскравого перетворює реальність на сюр, розриває шаблон стандартних понять про пейзаж війни.

Ми звикли, що на передовій не до естетики, яскравих кольорів та інтимних почуттів.

Три роки на фронті. Мене важко чимось здивувати. Проте закохана пара в камуфляжі та з рожевою парасолькою загнала мене у ступор. Вмить закреслила всі мої уявлення про життя на передовій. Вони йшли взявшись за руки посеред вулиці розвалених хат, немов у парку. Рожевий купол парасольки посеред багнюки і жовто-зеленого ландшафту, — ця жирна крапка знаку оклику, доводила, що війна не здатна здолати почуття та замаскувати всі відтінки життя.

Був сильний дощ. І хоч сюжет хвилював мене і нагадав про відоме фото американського бійця в рожевому «спідньому», вилазити з машині не хотілося. Довелося доганяти парочку. Захопившись переслідуванням, дійшов до краю села. Там мене «спалив» один із командирів. У кращих традиціях шпіономанії та совка мене відправили додому.

— Да у мєня тут и не такіє билі, і нє такіх посилал.

Чудова аргументація, щоб відправити додому. Чемодан, республіка «Міст», Київ. З крайнього блокпосту в повній бойовій екіпіровці, з камерами та рюкзаками, пішки майже до Карлівки. Там зустріли мене друзі.
Існують кольори, яким не можна бути на війні. Не лише тому, що можуть демаскувати. Занадто яскраві відтінки несуть протилежні до війни цінності. Присутність чогось яскравого перетворює реальність на сюр, розриває шаблон стандартних понять про пейзаж війни.

Ми звикли, що на передовій не до естетики, яскравих кольорів та інтимних почуттів.

Три роки на фронті. Мене важко чимось здивувати. Проте закохана пара в камуфляжі та з рожевою парасолькою загнала мене у ступор. Вмить закреслила всі мої уявлення про життя на передовій. Вони йшли взявшись за руки посеред вулиці розвалених хат, немов у парку. Рожевий купол парасольки посеред багнюки і жовто-зеленого ландшафту, — ця жирна крапка знаку оклику, доводила, що війна не здатна здолати почуття та замаскувати всі відтінки життя.

Був сильний дощ. І хоч сюжет хвилював мене і нагадав про відоме фото американського бійця в рожевому «спідньому», вилазити з машині не хотілося. Довелося доганяти парочку. Захопившись переслідуванням, дійшов до краю села. Там мене «спалив» один із командирів. У кращих традиціях шпіономанії та совка мене відправили додому.

— Да у мєня тут и не такіє билі, і нє такіх посилал.

Чудова аргументація, щоб відправити додому. Чемодан, республіка «Міст», Київ. З крайнього блокпосту в повній бойовій екіпіровці, з камерами та рюкзаками, пішки майже до Карлівки. Там зустріли мене друзі.
Теги: , , , , , , ,
5480
5
Делятся
Google+
Google+
0
Печать
Hide
Show
Show