Готель стратегічного значення. Чому після продажу "Дніпра" влада згадала про репутацію інвесторів

Не встигли замовкнути фанфари після продажу київського готелю "Дніпро", який пішов з молотка за ціною, що в 15 разів перевищувала початкову, що вже проголосили перемогою прозорої приватизації, як, замміністра розвитку економіки Світлана Панаіотиді пропагує закон, який би дозволив перевіряти інвестиції на благонадійність.

Цитую: "Вчора були оголошені результати аукціону з продажу київського готелю Дніпро - за рекордні 1,11 млрд грн його власником стала компанія Смартленд з Броварів. Втім вже сьогодні ширяться дискусії про походження грошей та про те, хто ж може бути кінцевим бенефіціаром. Це є черговим нагадуванням, що нам потрібен реальний інструмент контролю іноземних інвестицій у стратегічні сфери. До того ж, міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства вже розробило для цього проект Закону "Про порядок здійснення іноземних інвестицій у суб"єкти господарювання, що мають стратегічне значення для національної безпеки України".

Наразі ми опрацьовуємо пропозиції до нього, які надійшли підчас громадського обговорення, і будемо направляти на розгляд Кабінету міністрів України.

Але замміністра лукавить. Насправді, в теперішньому законі вже є вимога такої перевірки. Треба виявити кінцевого бенефіціара і дізнатися, звідки у того гроші. Але пані замміністра цього замало.

Новий закон повинен забезпечити обмеження на іноземних інвесторів
— уникнути концентрації іноземного капіталу у стратегічно важливих галузях (нагадаю, приводом для статті замміністра стала приватизація готелю, тобто "стратегічною галуззю" в уяві наших можновладців може бути що завгодно).

Пані Панаіотиді хоче "забезпечити, щоб інвестори були із бездоганною діловою репутацією". Тобто, ви зрозуміли — в нас стоїть черга іноземних інвесторів, ще трохи і місцевому підприємцю місця не залишиться. Треба їх кількість зменшити, залишити тільки з бездоганною діловою репутацією, яких в черзі так само в надлишку.

Але насправді ситуація є така, що інвестори з бездоганною діловою репутацією в Україну не йдуть.

Не влада, в який Президент диктує, яким бути курсу та інфляції, знимає неслухняного голову НБУ та призначає слухняного.

В таку країну інвестори з бездоганною діловою репутацією не йдуть.
Йдуть такі, які можуть працювати в , створених українскою владою.
Йдуть ті, хто здатен домовитись з українською владою в центрі та на місцях.

Але владі цього замало. Вона ще хоче особисто контролювати тих інвесторів. Чи не проникне хтось зайвий? Бо раптом конкурс Прозорро виграє хтось не свій? То треба перевірити, чи не в стратегічно важливу галузь ця інвестиція (наприклад, в готель), та чи бездоганна ділова репутація в нього на думку чиновників?

Насправді при нашій ситуації з інвестиціями (точніше їх відсутностю) будь-які обмеження зайві. Хиба що — чи не з РФ ці гроші? Ті обмеження що зараз є— хто кінцевий бенефіціар та звідки в нього гроші — також занадто обтяжливі для України. Велика кількість внутрішніх інвесторів їх не виконає.

Але владі все одно. Треба ж відсіяти не своїх. Звісно, під гаслом боротьби за національну безпеку.

Першоджерело.

Публікується з дозволу автора.