Все статьиВсе новостиВсе мнения
Мнения
Журнал
Красивая странаРейтинги фокуса

Деньги ходят за человеком. В Украине почему-то наоборот

Деньги ходят за человеком. В Украине почему-то наоборот

Социальная сфера в независимой Украине такая же архаичная, как и в советской

010

За стандартами ООН, якщо людина витрачає на проживання та продукти харчування менше п’яти доларів у день, то вона живе за порогом бідності. В Україні кількість таких осіб становить 80% населення. Це "червоне світло" прийдешньої катастрофи, яке влада наполегливо ігнорує.

Стаття 1 Конституції України чітко встановлює, що наша держава є соціальною. З погляду права та здорової логіки це означає, що життя та добробут людини є найвищою цінністю, а пріоритет номер один — забезпечення справедливого розподілу суспільних благ заради всебічного розвитку та процвітання. На жаль, з моменту появи цієї норми вона так і не позбулася своєї декларативності.

На тлі тривалої всеохоплюючої кризи добробут українців майже повністю залежить від державної соціальної допомоги. Для мільйонів людей виплати з державного та/або місцевого бюджетів є чи не єдиним джерелом для існування. Відповідно, мільярди гривень податкових надходжень щороку спрямовуються саме на підтримку малозабезпечених і соціально вразливих груп громадян. Як бачимо, толку від цього мало.

Радянська система з пострадянською неефективністю

Вітчизняна система соціального захисту надзвичайно застаріла. Багато в чому зберігає рудименти планової моделі економіки. Так, на утримання напівзруйнованих, іноді антисанітарних майнових комплексів виділяються чималі кошти.

Комунальне майно, яке можна віддати у безкоштовне користування соціально значущим проектам (відповідальному бізнесу та громадським ініціативам), тепер годує чиновників та афілійованих з ними орендарів.

Або ще гірше — будівлі просто занепадають, поки "розумний" власник чекає гарної пропозиції із забудови ділянки. Якість послуг, які все ж надають чинні заклади, є неприпустимо низькою саме через зубожіння та розкрадання майна комунальних установ, корупцію та безвідповідальність посадовців.

Досі зберігається велика кількість інституцій — інтернатів, психлікарень, спецшкіл, які працюють за радянськими принципами (лише замість червоного прапора висить жовто-блакитний). Не створено жодних умов для повсюдного надання соціальних послуг на базі громади, тобто поза інституцією.

У цьому аспекті державі потрібно співпрацювати з громадами та неурядовими організаціями, налагоджувати нові децентралізовані механізми підтримки соціальної продуктивності та достойного рівня життя.

Хто винен і що не робити не треба

"Не дай боже бабуся отримає від благодійника безкоштовний інвалідний візок — оподаткують та ще й субсидію заберуть"

Сьогодні в Україні соціальна сфера взагалі витіснена на периферію. Зазвичай вона асоціюється з піклуванням про вбогих і знедолених або ж з прибиранням вулиць. Держава, фінансуючи цю сферу за залишковим принципом, не докладає жодних зусиль для подолання негативних стереотипів.

Відсутній моніторинг реальних потреб. Зокрема, немає належного контролю за своєчасністю, якістю та повнотою соціальної допомоги. Що казати, навіть у великих містах маломобільні люди та пенсіонери часто не мають фізичного доступу до органів влади та базових об’єктів міської інфраструктури.

У малих містах і селах ситуація з доступністю взагалі катастрофічна. Для багатьох людей це стає причиною соціальної ізоляції та психологічної травми. Інтересами та потребами мільйонів людей просто нехтують. Хоч вони можуть бути дуже ефективними лідерами.

Соціальна сфера потерпає від колосальної корупції: розкрадання та відмивання коштів, хабарництво, незаконне збагачення. Причина — брак відповідальності та механізмів захисту прав нужденних громадян. У цьому немає нічого дивного, якщо згадати, що судова система геть розхитана, а влада дозволяє собі позбавляти тисячі українців права на суд.

Також відсутня чітко сформульована державна політика щодо неприбуткових і волонтерських організацій і проектів, які то опиняються на п’єдесталі слави, то поливаються брудом, а то й узагалі штучним чином підриваються зсередини. Це дискредитує не лише ідею благодійності та соціальної відповідальності, а й породжує недовіру до українського громадянського суспільства з боку наших співгромадян і друзів з-за кордону.

Нарешті, державні мужі дивують своєю жадібністю. Самі вони "освоюють" мільйонні гранти, але ж не дай боже бабуся отримає від благодійника безкоштовний інвалідний візок — оподаткують та ще й субсидію заберуть.

Список "досягнень" вітчизняної соціальної політики можна перераховувати доволі довго. За останні три роки уряд і конкретно Міністерство соціальної політики чимало говорили про реформи у соціальній сфері. Зокрема, про підвищення рівня життя та добробуту кожної родини.

Влада, як то кажуть у народі, прагне змін. Тому час від часу у парламенті з’являються нові "пропозиції" щодо законодавчого вдосконалення окремих елементів системи соціального захисту того самого народу. Центральне місце у цій проблематиці займає питання надання соціальних послуг.

Одним з останніх таких законопроектів є проект закону "Про соціальні послуги" (№4607). Не вдаючись у подробиці щодо змісту проекту, коротко сформулюю його зміст: кошти, виділені на соціальне замовлення, чиновники розподілятимуть між усіма надавачами соціальних послуг, включаючи територіальні комунальні центри соціального обслуговування, притулки, будинки-інтернати. Тобто конкретний споживач залишається фактично безправним адресатом визначеної бюрократами допомоги.

Ця модель несе ризики знищення будь-якої конкуренції у соціальній сфері та, скоріш за все, гарантує державну підтримку комунальним установам соціального обслуговування, які по суті отримують державні преференції у порівнянні з приватними структурами.

П’ять кроків назустріч людям

Але досвід усіх розвинених та успішних європейських держав свідчить, що справжня реформа у соціальній сфері потребує запровадження кардинально іншого підходу. Йдеться про принцип "гроші ходять за людиною".

"Влада, як то кажуть у народі, прагне змін. Тому час від часу у парламенті з’являються нові "пропозиції" щодо законодавчого вдосконалення окремих елементів системи соціального захисту того самого народу"

Найважливішим критерієм у цьому підході є спроможність людини виконувати основні життєві функції. І саме цьому параметру підпорядковується диференційована сітка нормативів бюджетного забезпечення на одну особу. Також встановлено організаційно-правовий механізм, який гарантує, що розрахована за нормативом сума постійно супроводжуватиме конкретну особу.

Наприклад, якщо особу вдома доглядають близькі, то ці кошти перераховують їй або родині. Якщо ж перебуває в інституції — на рахунки відповідного закладу.

Аналогічно у випадку з опікуном. До речі, кошти можуть також розподілятися залежно від обсягів наданих послуг. Оскільки основними формами надання соціальних послуг в Україні є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Такий підхід видається найбільш раціональним і з економічного погляду.

Вся суть реформування соціальної сфери насамперед має бути зосереджена в частині децентралізації та викорінення державної монополії на надання соціальних послуг, яка фактично існує з часів СРСР.

У контексті децентралізації соціальної сфери провідне значення має реалізація згаданого механізму "гроші ходять за людиною". Але, зрозуміло, для цього потрібно здійснити низку важливих змін у законодавстві — і не зовсім таких, як пропонує нам новий урядовий проект.

По-перше, потрібно законом гарантувати рівність усіх надавачів послуг, незалежно від форми власності чи організаційно-правової форми. Мають бути єдині права і правила роботи для всіх надавачів соціальних послуг: державних, комунальних, приватних, громадських, релігійних, фізичних осіб тощо.

По-друге, має існувати прозорий механізм соціального замовлення, який би унеможливив корупційні прояви і створював здорову конкуренцію. Також надати особі (або її родині чи законному представнику) право самостійно обирати надавача соціальних послуг. Такий крок скоріше забезпечить зацікавленість надавача працювати якісно.

По-третє, слід запровадити чітку і прозору методологію оцінки потреб і створити реєстр нужденних громадян. Крім того, варто спростити метод розрахунку цін за відповідні послуги таким чином, щоб вони були співставні з ринковими. Послуги в межах соціального замовлення мають гарантувати стандарт якості, не нижчий за ринковий.

По-четверте, скруту в інфраструктурі реально подолати шляхом паралельного запуску двох процесів. Перший — автономізація закладів соціальної сфери. Така ініціатива дозволить ринковим чинникам стимулювати розвиток установ як комунальних підприємств. Доволі позитивний досвід вже маємо у сфері охорони здоров’я. Другий процес — організаційно-правове сприяння співпраці соціально відповідального бізнесу, благодійних структур, громадських організацій (які представляють інтереси отримувачів і надавачів послуг) та органів центральної і місцевої влади. Це дозволить залучити знання, кошти, нові технології, інші ресурси та формувати ефективні програми й бюджетні плани.

По-п’яте, важливо відмовитися від принципу фінансування закладу на користь фінансування конкретної послуги. Діючі норми бюджетного законодавства не дозволяють виділяти кошти індивідуально. До того ж чинні правила не передбачають урахування нужденності та рівня самостійності особи. Хоча, наприклад, усі міжнародні організації та благодійні фонди в оцінці потреб обов’язково враховують індивідуальний стан кожного претендента на отримання допомоги.

Всі ці кроки не є панацеєю. Скоріше це дороговказ на шляху до ефективної, якісної та надійної системи соціальної підтримки вразливих груп населення. Вважаю, саме такою мала б бути позиція уряду, якби можновладці дійсно прислухалися до думки фахівців, а не керувалися винятково політичною доцільністю.

1
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.