Все статьиВсе новостиВсе мнения
Мнения
Журнал
Красивая странаРейтинги фокуса

Рідний чужинець. Як Любомир Гузар перестав бути чужим для багатьох

Рідний чужинець. Як Любомир Гузар перестав бути чужим для багатьох

У незалежній Україні ні з ким так не прощалися, як із Любомиром Гузаром: ніколи так багато людей, різних за віросповіданням, за мовою, за рівнем освіти, не відчували потреби прийти до померлого і віддати йому шану

000

Біля входу до Патріаршого собору війнуло Європою: звучала Ave Maria Баха-Гуно, виконував хор "Благовіст". Черга охочих попрощатися із Блаженнійшим починалася ще на вулиці та повільно рухалася углиб церкви. На вході сестра роздавала маленькі портретики померлого, які віруючі потім прикладали до гробу. Люди сиділи в храмі подовгу, слухали духовну музику, молилися. У кутку робили селфі священики, судячи з розмови — з Нового Світу. Групками ходили приїжджі. Православні дивувалися, що можна без хустки і в штанях. Атмосфера зачаровувала. Це була атмосфера свободи й любові, Його атмосфера, у якій усе було доречним: і Ave Maria, і селфі, і розмаїття людських образів. Не по-європейськи виглядало лише одне: політики, теперішні та екс, які без черги, минаючи людей, ішли до гробу прощатися.

Колись мене боляче різонули слова, які Любомир Гузар сказав своїм однокласникам, Борису Білинському та Юрію Шухевичу: "Я тут чужий, я український чужинець". Згодом запитувала його про це. Чужим він відчував себе і в Америці, і в Італії, але сподівався, що, повернувшись до України, віднайде свій дім. Це "чужий" мало багато смислів. Він був чужим, як монах, який, ідучи від світу, стає у певному сенсі бездомним, чужим. Він був чужим для особистого спілкування, пам’ятаю, як нарікав, що його не запрошують додому: "У Києві я і так мешкаю за містом, ніхто на мене навіть там не пчихає. А як я був у Львові, мене ніколи ніхто не запросив до хати. Я був для них чужий, а вони були чужі для мене". Він був чужий для наших політиків. Не міг зрозуміти їхніх вчинків, корупції, як можна бути при владі й не служити людям. Жоден президент, жоден прем’єр, міністр чи депутат не прийшов до нього по пораду. Їм вона не була потрібна, у них інші цілі. Його ж мета була одна — загальне благо. Чи ми почули того, кого американський журналіст і письменник, акредитований у Ватикані, Джон Аллен назвав однією з найбільших постатей світу другої половини ХХ століття? Те, що він вважав себе чужим, було вироком для нас.

"Він був найкращим із людей, Людиною, а Людей, як він казав, є дуже мало на світі"

Я любила бувати у нього. Був період, коли їздила до Княжичів щотижня, маршруткою від метро "Лісова", а потім пішки — спочатку вуличками, потому полем і лісом, поки дорога не виводила на крайню вулицю села, де стоїть сірий будинок з готичними вікнами. Ця дорога щоразу приносила насолоду, за будь-якої пори року, будь-якої погоди. Бо наприкінці чекала зустріч із Любомиром Гузаром, а також смачні солодощі від сестер, що мешкають там. Простий і невибагливий у побуті, цей чоловік говорив простими словами, за якими була глибина і таїнство. Говорив не з амвона, а був поруч, на одному рівні зі співбесідником, дивився на те саме життя і говорив про нього. "Таке відчуття, що в нього за спиною стоїть Бог", — сказала після зустрічі з ним у Княжичах одна шанована людина.

Саме його життя було прикладом: можна прожити ось так, чесно, просто й гідно. Любомир Гузар отримав блискучу освіту, але був людиною молитви. Упродовж чверті століття він очолював студитський монастир в Італії, біля Риму, жив монашим життям. За студитським уставом це означає третину свого життя присвячувати молитві, третину — роботі, третину — відпочинку. Молитися і вести скромне монаше життя було його мрією. Доля завадила цьому, поставивши його на чолі церкви, але він прийняв цей виклик із гідністю. Легко й елегантно приймав складні рішення, які відчиняли двері та дозволяли відбутися великим подіям.

Ні в кому я не зустрічала такої глибокої віри. Він казав, що тепер, коли йому за вісімдесят, вона міцніша, ніж була 50 років тому. Вона не сковувала його, а, навпаки, давала свободу. Зокрема, свободу сумніватися і не розуміти. І навіть його нерозуміння було сповнене глибокої любові до людей і до Бога: він не міг збагнути релігійної сутності пекла, масових убивств і воєн. І його віра давала йому свободу говорити про це відкрито.

Він був найкращим із людей, Людиною, а Людей, як він казав, є дуже мало на світі.

У незалежній Україні ні з ким так не прощалися, як із Любомиром Гузаром: ніколи так багато людей, різних за віросповіданням, за мовою, за рівнем освіти, не відчували потреби прийти до померлого і віддати йому шану. Це сталося вперше. Здається, скінчивши свій земний шлях, він перестав бути чужим для багатьох. Ми потроху усвідомлюємо, що ми з ним рідні. І це — наш шанс на спасіння.

0
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.