Комунальный терор. Як з ним боротись в Україні

Ще у 2015 році спеціальна робоча група Верховної Ради встановила, що інформація про виробничі передумови формування тарифів є недостовірною. Визнали, озвучили і забули. В результаті встановлення цін/тарифів на енергоносії і комунальні послуги відбулося без належного обґрунтування.

З тих пір мало що змінилося. Нещодавно НАК "Нафтогаз" запропонував залишити ціну на газ в розмірі 6,96 грн за кубометр тільки для споживання "блакитного палива" в межах соціальних нормативів. Весь інший рекомендують рахувати за тарифом 10,99 (з червня) і 11,47 грн (з жовтня).

Однак ринкових передумов для такого кроку немає, у всякому разі компанія їх публічно не представила.

А тепер давайте порівняємо співвідношення розмірів середніх зарплат і витрат на комуналку в розвинених країнах і в Україні.

Якщо в США на ЖКГ йде 7-8% середньої зарплати, то у нас - понад 22% (за даними Держслужби статистики, в березні 2018 року середня зарплата становила 8382 гривні, а середній сумарний рахунок за комуналку - 1,872 6 грн).

У сусідній Польщі середня зарплата - 748 євро. 146 євро витрачають на оплату комуналки (20%).

В Німеччині люди в середньому отримують 2270 євро. Приблизний платіж за комунальні послуги - 212 євро, це всього лише 9%.

Та й наближення комунальних тарифів до європейських абсолютно не корелюється з якістю відповідних послуг.

І хоча до віялових відключень справа поки не дійшла, однак проблема з електрикою в годину пік - це наші суворі реалії.

Чи можливо це змінити? Що ж, як показує світовий досвід, тут велосипеда знаходити не треба. Потрібно лише дотримуватись чесних правил гри.

Зокрема, влада має розглянути тарифне питання, враховуючи три ключові речі: 1)економічну доцільність; 2)соціальну виправданість; 3)споживчу адекватність. Ці вимоги мають бути закріплені на рівні закону.

При цьому, треба зобов'язати Кабінет Міністрів надавати публічну інформацію щодо економічної виправданості розцінок на основні енергоносіїв, які використовуються в ЖКГ (газ, вугілля, мазут, електрика).

Уряд повинен перестати маніпулювати цифрами і аргументами, на кшталт - в Україні найдешевша в Європі електрика. Як мінімум до того часу, поки наша країна перестане бути найбіднішою у тій же Європі.

Принцип формування комунальних тарифів на Заході передбачає перш за все європейську зарплату. А якщо у нас зарплата українська, то і тарифи повинні бути відповідними.

Олігархічні надапетити

Всевладдя монополістів – ще один потужний чинник, який впливає на зростання комунальних тарифів. І говорити потрібно про монополістів двох видів – національних і локальних.

Якщо перші наживаються на енергоносіях (газ і електрика), то другі - на наданні послуг (постачання тепла та води, каналізація). При цьому перша користується "преференціями" від уряду. Тоді як друга спирається на місцеву владу, яка сприяє збереженню локальної монополії на ринку ЖКГ, аби брати участь в отриманні "корупційної ренти".

Від слів – до цифр. Гляньмо на економічні показники НАК "Нафтогаз" за минулий рік. Побачимо "цікаві" диспропорції. Його дочірня компанія збільшила видобуток газу в 2017 році з до 14,6 15.3 кубометрів млрд, тобто - майже на 4,8%. При цьому дохід самого "Нафтогазу" за рік виріс на 48% (з 26,5 млрд гривень в 2016-м до 39,4 гривень млрд - в 2017-м). Сумнівно, що феноменальні успіхи "Нафтогазу" обумовлені ​​ефективним менеджментом. Адже істотного збільшення виробничих показників не спостерігається.

В результаті заради надприбутку "Нафтогазу" уряд фактично грабує реальний сектор економіки і залазить в кишені простих громадян. Водночас ми навіть не зачіпаємо такі цікаві схеми, як "віртуальний реверс газу", "використання українського газу на побутові потреби під виглядом реверсного", "особливості використання формули Дюссельдорф +".

Показово, що основний аргумент прихильників підвищення ціни на український газ - необхідність інвестицій для нарощування обсягів його видобутку. Однак цей аргумент спростовується намірами уряду направити на виплату дивідендів за підсумками 2017-го 30% прибутку (11,8 млрд грн), а на розвиток - всього 20% (7,9 млрд грн). За ідеєю, все повинно бути з точністю до навпаки і в ще більш виразних пропорціях.

Щось подібне спостерігається і в сфері виробництва електроенергії, зокрема, теплової генерації (яка дає близько 60% струму). Експерти стверджують, що за рахунок махінацій на закупівлю вугілля за схемою "Роттердам+" споживачі в Україні переплатили за останні два роки близько 25 млрд грн.

Вихід з цієї ситуації - забезпечити жорсткий державний контроль за діями монополій. Залучивши НАБУ і міжнародних експертів, провести незалежний фінансовий аудит результатів "формульних" закупівель газу і вугілля.

Та й не завадило б прийняти політичне рішення про пріоритетне використання газу українського видобутку в сфері ЖКГ. За рахунок модернізації можна забезпечити поетапне зниження споживання газу в комунальній сфері.

Ще одне завдання - розробити і прийняти державну програму, спрямовану на формування конкурентного ринку комунальних послуг на регіональному (місцевому) рівні. Споживач повинен отримати реальну можливість вибирати постачальника комунальних послуг. Поки що замість конкурентного ринку ми маємо енні обіцянки влади про його ось-ось створення.

Непрозорість тарифів

Багато хто з політиків говорить, що тарифи - невиправдані. У декого - це ледь не стрижнева тема майбутніх президентських виборів. Але чомусь поруч зі своїми "все пропало" заявами, вони замовчують про те, що у вартості централізованого опалення 40-50% становить ціна на газ, а у вартості водопостачання часом до 70% "тягне" ціна електроенергії. Якщо ж визнати наявність подібної "об'єктивної" складової при формуванні комунальних тарифів, стане зрозуміло, що їхнє зростання неминуче. Питання тільки в тому - наскільки. А ось в цьому пункті виникають обґрунтовані сумніви.

Крім того, нас часто намагаються запевнити, що всі розмови про надприбутки - це міф, так як рівень рентабельності для теплоенергетики і водоканалів складають 3%, а для газовиків і електроенергетиків - 12%.

Але ж ні для кого не є таємницею, що у нас досі використовується радянська тарифна формула (витрати плюс планова рентабельність). В результаті компанії - постачальники послуг отримують практично необмежені можливості для того, щоб завищувати свої витрати. Цей "економічно обґрунтований запас" створює живильне середовище для багатомільярдної корупції.

Додам, що у споживачів є певні можливості для отримання інформації щодо специфіки формулювання комунальних тарифів. Але розібратися в цьому питанні буде нелегко навіть фахівцеві, так як нині тариф включає в себе близько 50 розрахункових компонентів. При цьому експерти вказують на те, що компанії-постачальники мають можливість прошмигнути в дозволені законодавством лазівки, пославшись на комерційну таємницю.

Аби система не виглядала такою складною та не створювала "особливі умови" для обраних, варто перетворити НКРЕКУ в дійсно незалежний орган, який матиме повноваження усунути "корупційну надбавку" в комунальних тарифах. Це дозволить відчутно зменшити тарифи.

Зокрема, потрібно внести поправки в законодавство, які розширять права споживачів на отримання інформації щодо тарифоутворення і обмежать можливості постачальників і чиновників для приховування інформації.

Щоб зупинити комунальне рабство потрібно, перш за все, навчитися дивитися правді в обличчя і вимагати від влади такого ж чесного підходу. Механізми існують. Було б бажання їх застосовувати.

В умовах, коли газ і електрика дорожчає, обіцяти зниження тарифів можуть тільки брехуни. Насправді ж є проста формула, яка показує виправданість підвищення тарифів. Якщо якість послуг в результаті виросла, це економічно виправдане підвищення. Якщо не змінилась або погіршилась - значить ми маємо справу з шахраями і корупціонерами. Робимо висновки.