Зорі прозорі вгорі. Феномен Олега Винника

Перше знайомство…

Якщо ти ніколи не слухала Винника, то це ще не значить, що не зможеш згадати жодного рядочку з його пісні. Ця історія почалася у нас в дівчачій компанії. Все як завжди. Дівчата мене зрозуміють. Спочатку джаз, дороге вино і дієтичні закуски, а потім, наприклад, Ліля, каже: "Неси сало, а я достаю віскарь". І тут починається найцікавіше… Саме на таких посиденьках хтось раптом сказав "зорі прозорі вгорі", і все. Постало нагальне питання, хто ж такий Винник. У нас на чотирьох було шість вищих освіт і багато алкоголю, тому до обговорення постаті цього видатного чувака з білбордів ми підійшли грунтовно.

Ми таки послухали одну пісню, зробили мистецтвознавчий аналіз творчого доробку, літературний аналіз слів до кількох пісень, і коли вже дійшли до морфології, психології і діалектики, вирішили спинитися.

Але всі навкруг обожнювали Винника — "Винник повні зали", "Винник стадіон", "куплю печиво, яке тримав в руках Винник", "віддам зарплату за кришечку, під яку зазирав Винник" — оце все змушувало замислитися. Та що ж таке? Що ж це за володар сердець?

Ні, квиток на його концерт я не купила. Мені просто не вистачило квитків. Але почала прискіпливіше озиратися і вивчати його як суспільний феномен.

Цікаві досліди…

Одна із версій була про те, що Винник — це такий український замінник Стаса Михайлова (даруйте, що згадую його, але ефект народної любові тут подібний). Проте лиш дещо нагадувало у Олегові той типаж. Наш Винник не стидається співати нормальною українською мовою, і це вже плюс. Він не носить хреста на всю душу, це ще один плюс, і в нього немає тих бридких вусиків — це от прямо величезний плюс. А розстебнута до пупа сорочка, то так навіть Оззі Осборн на сцену виходив… Тоді йому, певно, хтось казав: "Та вдінься ж ти, не май на дворі".

Версія під номером два. Стосувалася віку шанувальниць. Я от якраз із тих, хто пам"ятає Влада Сташевського і навіть Женю Бєлоусова (краще б я щось толкове запам"ятала). І от у віці мого статевого дозрівання було лиш кілька варіантів — проливати сльози і шукати вічну любов, або податися в анархісти, пацифісти, растамани і своїм видом лякати поважних пенсіонерок у під"їзду. Красивим дівчаткам було легше страждати і чекати вічне кохання, воно іноді навіть знаходилось. А я власноруч в гаражі набила на свою куртку 44 закльопки і навіть почала уловлювати мелодику в піснях Сепультури. Мені з вродою трішки не пощастило. Так от щасливий збіг — майже всі дівчатка, які тоді обирали шлях пошуків вічного кохання, знайшли себе і свою історію в піснях Олега Винника. Тоді, в ті буремні зачаткові дев"яності, їй подобалися стрункі, біляві, з проникливим поглядом і ніжними словами. Часи змінилися, та дівчинка, яка захована десь там глибоко в кожній із нас, і досі намагається розгледіти той образ із минулого. Ну або ж хоча б зрозуміти слова в піснях Сепультури.

Але і тут я не попала. Бо на концерт мучилися, але пробивалися сьогоднішні підлітки. Діти, які не те що не знають приспів пісні "дєвочка моя", вони навіть СССР розшифрувати не зможуть без "Вікіпедії". І тут вже на якісь комплекси і на реалізацію юнацьких мрій не спишеш. Одне лиш може пояснити: жіноцтво в усі віки і за всяких обставин шукають свого ліричного героя.

А ще була версія, що феномен Винника спричинений тим, що чоловіки перестали лазити у вікна до своїх дам, горлати їм серенади і називати "кицюнями". З одного боку, це й непогано. Бо рівноправ"я. Бо жінка все ж не "кицюня", а особистість. А з іншого боку, лишилося стільки жінок, яким усе це треба — любов на розрив аорти, крик під під"їздом о третій ночі: "Єслі ти нє вийдеш, я умру". І так, іноді відтягавши за день 40 ящиків по 50 кг вагою їй, себто ліричній героїні, хочеться романсу, а дома Він, питає: "Де борщ?", дивиться футбол і чухає пузце. Ну як тут на страшенний соціальний запит жінок, що прагнуть отакої любові, не народитися феномену Винника?!

Сюди ж можна вставити і версію із синочком, пояснюючи популярність серед старших жінок. Ось свій домашній паразит виріс, знайшов собі жінку, а на мамку, що годувала, вдягала, ночей недоспала, наплював. І от є Він, майже синок, і про материнство розкаже, і про любов заодно, і на душі легше. З таких, з тих хто "усиновив" Винника, виходять найлютіші фанатки. За будь-який жарт чи не доведи господи хейт довкола Винника вони можуть перекусити горло. Ці ластівочки, так жорстко вміють щебетати, що, якби не анонімність інтернету, довелося б тікати на іншу планету.

Остання версія, здається, найближча до правди. Сьогоднішнє жіноцтво надзвичайно нерозказане і промовчане. Наших буденних історій немає в кіно і в літературі. Там немає Світлани, яка працює на трьох роботах, щоб виростити сина. Там немає Олени, яка за день може перетнути пару країн за кермом. Там немає Аліни, впевненої бізнес-леді, яка сподівається знайти своє кохання. Там немає Ірини, яка в свої 40 кардинально змінює своє життя і летить на інший кінець світу вчитися. І от Олег Винник в образі давньої юнацької мрії виходить на сцену і говорить з ними їхніми ж мріями, про них самих і про їхнє життя.

Це, мабуть, не феномен, це просто прагнення любові в усього жіноцтва, а Олег просто вчасно вибрав хороший напрямок. Головне, щоб вся ця історія була про любов!