Монобільшість по-кишинівськи. Чому партія Маї Санду перемогла на виборах у Молдові

Чи стануть ці вибори точкою відліку для принципово іншої політичної ери — сказати складно. Молдова була і залишається однією з найбідніших і найбільш корумпованих держав у Європі.

Майя Санду, Ігор Додон, Володимир Воронін, вибори в Молдові
Політичні лідери Молдови: Мая Санду, Ігор Додон, Володимир Воронін

У сусідній Молдові завершилися дострокові парламентські вибори. Їхнім підсумком стане формування в парламенті країни монобільшості з пропрезидентської партії PAS нинішньої глави держави Маї Санду. Вони попередньо отримають 61 мандат у парламенті зі 101 депутата.

На другому місці — обʼєднати на цих виборах у передвиборчий блок дві колишні керівні партії — комуністи і соціалісти на чолі з експрезидентами Вороніним і Додоном. Вони отримують 33 мандати. Третьою прохідною партією стала іменна структура молдавського олігарха Ілана Шора, яка так і називається, — партія "Шор".

Усі інші учасники забігу опинилися за парламентським бортом. Причому, як з радикально правого флангу молдавської політики (дрібні прорумунські уніоністи і ліберали Андрея Нестасе), так і їхні опоненти з табору підкреслених молдовеністів — начебто відкололася від комуністів лівої партії "Громадянський конгрес" і "Нашої партії" Ренато Усатого — бізнесмена з неоднозначною репутацією, мера-популіста другого за величиною молдавського міста Бєльці.

Такі підсумки виборів означають стабілізацію на якийсь час молдавської політсцени, яку постійно лихоманить, починаючи з моменту падіння режиму Володимира Вороніна у 2009 році. Після чого жодній партії не вдавалося не тільки сформувати одноосібну більшість, а й одночасно контролювати як парламент, так і президентуру (молдавський аналог нашої вулиці Банкової в Києві).

Важливо
Урок для України. Чому програв "вірменський Порошенко"

Підсумком такого стану справ стало десятиліття перманентних виборів і перевиборів, а також зміни одне одного каліфів на годину, які намагалися монополізувати владу у своїх руках. Найбільш відомим діячем з цього ряду став Влад Плахотнюк, котрий нині перебуває в бігах і оголошений у розшук одночасно на батьківщині, в РФ і в США, колись всесильний "господар Молдови" і найбільший акціонер колишньої керівної Демократичної партії.

Щоб змістити Плахотнюка, який корумпував усі державні інститути країни, кілька років тому навіть на короткий час обʼєдналися геополітичні суперники в обличчі Росії, США і ЄС, санкціонувавши створення коаліції з раніше непримиренних ідеологічних опонентів — прозахідних націонал-лібералів Маї Санду і багатовекторних молдовеністів Ігоря Додона. Втім, і ця ніжна дружба довговічною не стала, вилившись у боротьбу за владу тепер уже між переможцями Плахотнюка.

Серйозним ударом по самолюбству лідерів блоку соціалістів і комуністів стало те, що регіоном з найнижчою явкою в країні стала автономна Гагаузія — традиційний електоральний оплот як Вороніна, так і Додона. І хоча блок ПКРМ-ПСРМ очікувано зібрав там переважну більшість голосів (80,75%), явка в 36,87% на фоні загальномолдовської (48%) виглядає гнітюче.

Ще один примітний маркер минулих виборів — це те, що молдавський порядок денний, як у її "проєвропейському", так і в "молдовському" висновку практично не зацікавив виборців у сепаратистському Придністровʼї.

При тому, що на лівому березі Дністра проживають сотні тисяч власників молдавських паспортів, багато з яких голосують на молдавських виборах. Традиційно там сильні позиції соціалістів і комуністів, однак цього разу обидві партії практично "забили" на цей електорат, а той відповів політикам тим же. На дільниці в Придністровʼї прийшли лише 28 тисяч осіб (11,1%) з понад чверть мільйона зареєстрованих там виборців.

І хоча за 48 годин до виборів Апеляційна палата Кишинева прийняла скандальне і розкритиковане опозицією рішення зменшити кількість виборчих дільниць для громадян Молдови, які проживають на лівому березі Дністра, з 41 до 12, здається, що голосування ногами в ПМР обумовлено все-таки не підступами прихильників Санду. Адже, на президентських виборах 1 листопада минулого року, коли кількість ділянок ніхто не скорочував, голосувати прийшло трохи більше, ніж зараз — 32 тисячі чоловік.

Це, між іншим, урок тим українським політикам, які розраховують на те, що за них голосуватимуть на непідконтрольному Донбасі.

На цьому етапі виглядає так, що Санду вийшла зі щитом з цієї серії поєдинків, не тільки завоювавши президентський пост у країні — у Молдові він мало що вирішує, — але і збивши монобільшість у парламенті.

Можна, звичайно, зосередитися на тому, як зміниться геополітична орієнтація Молдови після цих виборів. І чи зміниться настільки радикально, як прогнозують деякі аналітики (тут є певні сумніви). У будь-якому випадку, про геополітику і без нас є кому поговорити. Ми ж торкнемося інших важливих аспектів молдавського кейсу, які часто залишаються поза увагою українських ЗМІ.

Важливо
Зрада по-вірменськи. Чому Пашинян виграв вибори, програвши війну і втративши території

Підсумки виборів вийшли показовими. Однак зовсім не за тими позиціями, про які міркують у пресі любителі чорно-білих схем. Усе набагато веселіше і неоднозначніше.

Так, будучи споконвічно орієнтованою на ЄС, президентка Санду розірвала звичний для тутешніх виборів шаблон. Будь-які вибори в Молдові десятки років були "гойдалками" між представниками західного вектору "уніоністів", які борються за воззʼєднання з Румунією і входження в ЄС, і "молдовеністами", які стоять на платформі самобутньої молдавської держави з багатовекторною політикою і реверансами в бік Москви.

Але в цій кампанії Мая Санду і PAS майже не говорили про геополітику, зосередившись на широкомовних обіцянках по боротьбі з корупцією. Багато політологів з подивом зазначали, що платформа правої Санду, що містить безліч соціальних обіцянок, більше підійшла б лівій партії.

У той же час основні суперники Санду — блок комуністів і соціалістів, схоже, надто відірвалися від своєї соціальної бази. Уже точно — надто гіпертрофовано педалювали ті теми, які для їхнього російськомовного електорату хоча і важливі, але все-таки не входять до пʼятірки основних пріоритетів.

У підсумку, вийшла чудова картина. Прозахідна права Санду завойовувала електорат нехарактерними для свого місця в ідеологічному спектрі соціальними і лівими обіцянками. А номінально лівий блок її опонентів експлуатував "скріпний" порядок денний, захищаючи традиційну сімʼю, традиційні цінності і православну віру.

Як бачимо за результатами, "скріпи" програли "сумній соціалці" з понад дворазовим рахунком. І це урок не тільки для молдавських політиків. Багатьом політикам в Україні варто витягти з цього свої уроки, хоча це вже тема для іншої розмови.

З позицій тих, хто програв, можна, звичайно, відповісти на це в тому дусі, що змістовно партія Санду просуває якраз прозахідний неоліберальний порядок денний, а антикорупційні гасла — чисте прикриття. А ось, блок Додона-Вороніна "чесно" відпрацьовує саме те, що винесено на його передвиборчі прапори. Молдавські ЗМІ, орієнтовані на тих, хто програв, саме в такому ключі підсумки виборів наразі і коментують.

Тільки виборцю в тому мало толку. Його, виборця, хвилює відповідність того, з чим політики йдуть у народ, з тим, що цей народ реально турбує і хвилює в конкретний момент. Важливо, щоб слова, які ллються у вуха виборцям, резонували з тим, що хочуть почути самі люди.

Чи стануть ці вибори в Молдові точкою відліку для принципово інакшої за якістю політичної ери — стабільного єдиновладдя — сказати складно. По-перше, молдавські політики катастрофічно не вміють домовлятися одне з одним, тому не виключений майбутній розкол уже в таборі Санду (по аналогії з українським розколом у помаранчевій команді по лінії прихильники Тимошенко — "любі друзі" Ющенка).

По-друге, і це найважливіше, вибори виборами і кандидати кандидатами, проте Молдова була і залишається однією з найбідніших і найбільш корумпованих держав у Європі, конкуруючи за це аж ніяк не горде звання з Албанією й Україною. У цьому сенсі буття точно визначає свідомість. І не тільки виборців, а й керівного класу.

А, як ми знаємо вже з вітчизняної практики, самі по собі антикорупційні заклинання ще не дають на виході успішної і конкурентної економіки. Котра одна лише здатна стати надійною гарантією того, що країна почне впевнено вибиратися з пострадянського болота на дорогу якогось перспективного розвитку.