Балкани готові вибухнути. Що підігріває сербський сепаратизм у Боснії та Герцеговині

Нове загострення в Боснії та Герцеговині почалося після заяви глави держави, Верховного представника, щодо необхідності запровадження кримінального покарання за заперечення етнічних чисток, які, як вирішив Міжнародний трибунал у Гаазі, проводили серби під час війни 1992-1995 років (самі серби, як і їхня союзниця Росія, це заперечують).

У відповідь парламент сербської автономії (який, схоже, тільки й чекав приводу) заявив, що не визнаватиме цього рішення фактично іноземного чиновника (Верховного представника справді призначають з-за кордону). Представник сербів у президії Боснії та Герцеговини Мілорад Додік перестав контактувати з іншими членами цього органу, а Народна Скупщина Республіки Сербської продовжила делегітимізацію єдиного дієздатного центрального органу влади держави.

Росія на рівні Ради безпеки ООН блокувала легітимізацію нового Верховного представника – німця Отто Шмідта. У Москві оголосили, що нині Верховного представника немає (ще в серпні посольство РФ у Боснії та Герцеговині оприлюднило відповідну ноту) — тобто населення Боснії та Герцеговини може та має самостійно вирішувати свою долю.

Це стало закликом до ще активніших дій для сербів. Сміливим і дуже зухвалим кроком стало рішення, прийняте 10 грудня: про вихід Сербської автономії з податкової, судової і, що особливо важливо, силової системи Боснії та Герцеговини. Фактично йдеться про вихід сербів із державного утворення "на трьох".

Що принесе Європі нове загострення конфлікту на Балканах?

Отто фон Бісмарк — знаменитий своїми висловлюваннями "залізний" канцлер Німецької імперії кінця ХІХ ст. — колись передбачав початок великої війни через дрібний конфлікт на Балканах. Через свою нестабільність, помножену на інтереси великих держав, цей регіон удостоївся назви "порохової бочки Європи".

Протягом кількох століть Балкани були поневолені турками. У міру вигнання османів із Європи їхні території поглинав лідер цієї східноєвропейської реконкісти – імперія Габсбургів. І для балканських народів один чужоземний володар змінив іншого. На початку ХIX століття Наполеон спробував відродити державність балканських народів на основі античної спадщини, адже до османського панування Балкани фактично перебували в класичному феодальному устрої, де політичний поділ відбувався на базі персональних земельних володінь великих феодалів. У результаті навіть виникла ціла країна Герцеговина (власність балканського воєводи — герцога).

У середні віки, ще до османського завоювання, тривалу стабільну державність на Балканах мали лише Сербія, Хорватія та Болгарія. Тому в період романтичного XIX ст., коли бурхливий розвиток історичної науки спонукав усі народи звернутися до коріння та формувати власні держави, така строката територія як Балкани (де мешкають різні етнічні групи: хорвати, босняки, серби, албанці…) просто не могла не стати джерелом нестабільності.

Уже на початку ХХ ст. трапилися дві балканські війни, які виявилися прелюдією до Першої світової. І сама світова війна почалася з конфлікту навколо Боснії – етнічно найряснішої і, відповідно, найбільше політично напруженої балканської країни. Там само вибухнуло найгарячіше протистояння за часів балканських воєн кінця ХХ ст. Причиною стало те, що на географічно маленькій території (приблизно такій, як Західна Україна) зосередилися кілька різних етнічних груп, які історично належать до різних цивілізацій. Серби вже близько тисячі років сповідують православ'я, хорвати – католики, а босняки за османського завоювання прийняли іслам. За часів атеїстичної диктатури Йосипа Броза Тіто ці, як і інші різниці між народами Югославії, придушувалися — для того, щоб спалахнути у формі кривавої війни, як тільки авторитарний прес зник.

Війна в Боснії і Герцеговині тривала три роки (1992-1995) та супроводжувалася етнічними чистками. Зрештою, протистояння припинилося під тиском міжнародної спільноти. Варто зазначити, що закритим від сторонніх очей на американській військовій базі в Дейтоні (штат Огайо, США) делегаціям представників учасників Балканського конфлікту для розробки консенсусу знадобилося цілих три тижні.

21 листопада 1995 року був укладений мир (Дейтонські угоди — Загальна рамкова угода про мир у Боснії і Герцеговині, що поклала край громадянській війні). Його основою стало технічне об'єднання всіх трьох етносів на паритетному принципі – кожен отримав рівно третину влади.

В оновленій Республіці Боснія і Герцеговина за таким принципом суворо поділено парламент. Навіть замість президента країни там діє тріумвірат — президія, що складається з трьох представників кожного етносу, справді унікальне породження дипломатичних кабінетів. Дієздатність йому (за задумом 1995 року) мав забезпечувати інститут Верховного представника, який фактично має реальну владу в країні, адже його акти прирівнюються до законів. Також він має право тлумачити конституцію, яка є одним із доповнень до підписаного 14 грудня 1995 року рамкового договору. Тобто Верховний представник фактично зосередив виконавчу, законодавчу та судову владу у своїх руках, при тому, що він не обирається на виборах, а призначається іноземними державами.

Адміністративно країна була поділена на хорвато-боснійську (51% території) та сербську (49% території зі столицею в Бані-Луці) автономії. В окремий округ виділено область Брчко. Таким чином, вийшло, що майже пів країни населяли етнічно, релігійно, культурно та загалом чужорідні люди. Їхнє бажання до самоідентифікації завжди були готові підігрівати в Белграді, а в Москві цю бомбу уповільненої дії завжди вважали своїм "козирем у рукаві" у своїй геополітичній грі в регіоні й не тільки.

Те, що сучасна Боснія і Герцеговина — один із уламків колишньої СФРЮ (Соціалістичної федеративної республіки Югославія) — це утворення штучне, видно неозброєним оком. Його легітимність базується на волі міжнародної спільноти – найсильніших геополітичних гравців, а також на необхідності забезпечення виконання Гельсінських угод 1975 року – про непорушність кордонів. Тому США, які бажали продемонструвати здатність вирішувати питання війни та миру в однополюсному світі, і ЄС, якому була необхідна стабільність у Європі, вирішили силою поєднати важко- або зовсім непоєднуване.

У єдиній державі з такою оригінальною системою управління об'єднали три мініцивілізації, співіснування яких у світовому масштабі спричинило за останнє тисячоліття сотні воєн. Цивілізаційний розлом приправлений ще й етнічною строкатістю з не найкращими стосунками між етносами та бекграундом не забутих ще етнічних чисток.

Така конструкція може існувати тільки за умови сприятливого зовнішнього середовища. І все працювало, поки ніхто не прагнув поставити під сумнів чинний світовий порядок. Але як тільки Росія та Китай вирішили потіснити домінування США, Балкани прогнозовано виявилися слабкою ланкою.

Як було сказано вище, Дейтонські угоди мали продемонструвати світовій спільноті здатність США до домінування. Вони ж виявилися відмінним способом показати всім і недоліки такого порядку речей (адже в разі загострення виявиться, що написані під диктовку США та їхніх союзників угоди й інші документи, що позначають облаштування Боснії і Герцоговини, були неякісні та нежиттєздатні. А це посіє сумнів у можливостях США самостійно побудувати якісний і міцний світовий порядок). В умовах протистояння в трикутнику США — Росія — Китай ця слабка ланка архітектури світового порядку не могла стати точкою протистояння світових гегемонів. При тому що будова ще й досить стара. Якщо порветься тут, то це може почати ефект доміно в інших схожих спорудах, де американська дипломатія ігнорувала інших гравців.

Обвалення цієї конструкції та можлива війна в Боснії і Герцеговині покаже нездатність американців одноосібно контролювати ситуацію у світі. Це слабке та водночас єдине сильне місце цієї конструкції: адже зацікавленість Вашингтона в її стабільності така сама, як зацікавленість його суперників — у падінні. Тут питання лише, "чиє візьме".

Тісні зв'язки між Москвою та сербами існують уже кілька століть, ці країни належать до однієї православної культури та ширшої — православної цивілізації. Це зумовило часте союзництво сербів і росіян у багатьох війнах, що мали стосунки до Балкан.

Росія завжди була союзником сербів, підтримує їх і тепер. Саме це надає сміливість боснійським сербам у їхніх децентралізаційних і навіть відверто сепаратистських діях. Протягом останнього року Сербська автономія зробила чимало кроків, які порушують статус кво. Відбувалися масштабні навчання різного роду силовиків, які покликані демонструвати їхню могутність і боєздатність. Неодноразово лунали заклики до виведення урядових військ із території краю. Паралельно загальні навчання проводять Сербія з Росією, демонструючи свою готовність допомогти "братам" по той бік кордону.

Очевидно, що США та ЄС зроблять усе можливе, щоб не допустити воєнного конфлікту і, тим більше, виходу Республіки сербської зі складу Боснії і Герцоговини. У Європі від Балкан до Шотландії та Північної Ірландії є ще досить невирішених внутрішньодержавних міжетнічних конфліктів, тому початок одного з них може відкрити скриньку Пандори. А ось Росії може бути вигідно створити нову гарячу точку в Європі: делігітимізація Гельсінських угод на руку країні, якій тісно у своїх межах. Відділення Республіки сербської від Боснії і Герцеговини, і тим більше її приєднання до Сербії – це потужний удар по існуючому світовому порядку та репутації США та ЄС. Дейтонські угоди – один зі стовпів західного світопорядку (хоча, звичайно, і не стрижневий). І цей порядок руйнується.

Не дивно, що член Президії від сербів Мілорад Додік постійно апелює до своєї дружби з Путіним і прямо натякає на його сприяння сербському сепаратизму. ЄС та НАТО загрожують Республіці сербській санкціями за будь-яку практичну реалізацію своїх декларацій. Серби у відповідь заявляють, що їхні дії — це лише повернення до справжніх Дейтонських угод.

У цьому є частка правди. Справді, за останні 26 років рішення Верховних представників автономію сербів суттєво звузили. Наразі Баня-Лука (фактична столиця Республіки Сербської) лише відновлює скелет угоди. Проте імплементація рішення від 10 грудня – це відвертий сепаратизм. Тому край ризикує стати черговою сірою зоною, яка ніким не визнана, але буде підтримана Москвою і, можливо, фінансово Пекіном, який не проти насолити США за тисячі кілометрів від зони своїх життєвих інтересів.

Що це означає для України? Не слід проводити прямі аналогії між Республікою Сербською та ОРДЛО. На Балканах дійсно має місце етнічне протистояння, що сягає своїм корінням у глибоку давнину. Однак нова точка нестабільності розвіє увагу ЄС і підірве авторитет США, що ніяк не сприятиме безпеці нашої держави.