Все статьиВсе новостиВсе мнения
Украина
Мнения
Красивая странаРейтинги фокуса
Диссиденты

Диссиденты 15 лет я мечтал убежать из тюрьмы, — Иван Марчук

<span class="label red">Диссиденты</span> 15 лет я мечтал убежать из тюрьмы, — Иван Марчук

Художник Иван Марчук рассказал Фокусу о том, как оказался в "обработке" КГБ и о 15 годах жизни в постоянном страхе и ожидании обысков и ареста

000

"Диссиденты" — совместный проект Фокуса и канала СТБ. Наши герои — люди, которые пережили идеологические запреты государства и за нежелание присоединить свои голоса к хору всеобщего "одобрямса" поплатились годами жизни в советских лагерях и тюрьмах. Сегодня, когда продолжается "гибридная" война, общество радикализируется, а для власти велик соблазн подменить реформы борьбой с фантомами прошлого, как никогда важно услышать голоса этих людей — диссидентов советской эпохи, когда-то не побоявшихся оставаться самими собой, быть другими, выступить против "генеральной линии партии".

Мы заплатили высокую цену за идеологические запреты в прошлом. Помним уроки истории, создавая завтрашний день.


Поки Віталій Шелест очолював інститут теоретичної фізики, де я працював, щойно приїхавши до Києва, мене не чіпали. У цьому інституті я створив монументальне керамічне панно Ярослав Мудрий й користувався авторитетом серед учених. А коли його батька, партійного керманича Петра Шелеста, перевели до Москви, і туди ж виїхала вся родина, от тоді вже за мене взялися.

У Києві я був заборонений, офіційно мене ніде не виставляли. Так, у коридорах. То були місця, ніяк не пов’язані з ідеологічним офіціозом. Однак у пресі з’явилися статті-розноси на кшталт "По колу чи вперед?", яка 1982 року вийшла в газеті "Прапор комунізму". Київ мене боявся виставляти. А для художника немає гіршого, ніж малювати і не виставлятися.

Иван Марчук родился 12 мая 1936 года в Тернопольской области. Окончил Львовское училище прикладного искусства и Институт прикладного искусства. Автор более 4000 картин и около сотни персональных выставок. В 1965–1968 годах работал в Институте сверхтвёрдых материалов НАН Украины, с 1968-го по 1984 год — на Киевском комбинате монументально-декоративного искусства. В 1989 году покинул СССР и жил в США, Канаде и Австралии. В 2001-м вернулся в Киев, в 2007-м стал лауреатом Национальной премии им. Шевченко. В списке ста ныне живущих гениев, составленном международной консалтинговой компанией Creators Synectics, Марчук занял 72-е место

Коли я потрапив до рук КДБ і мене взяли в "обробку", хотів з п’ятого поверху кинутись. Прийшли до хати, забрали — для профілактики. Казали таке, що стало страшно. Дивився, пам’ятаю, у вікно і думав: "Зараз вистрибну — і все! І нема мене". Нічим забороненим я не займався. Коли робиш не те, що "положено", ти підозрілий. Ще й лист від імені інтелігенції на підтримку Даніеля й Синявського, який я підписав у 1965 році, пригадали. От і накликав підозру: що це за чоловік такий? Живе утаємничено, робить щось не таке, як усі (а роботи мої були запеленговані дуже швидко), нікуди не їде, нічого не просить. Приїхав зі Львова, не надто знає російську, говорить винятково українською — явно націоналіст. Ну і, звичайно, 100 ярликів одразу пришили. А ще я з Іваном Дзюбою знайомим виявився, з Євгеном Світличним... І з того часу повсякчас травили.

Я жив у постійному страху, це було жахливо. Знав, що треба працювати, а не міг — охоплювала така депресія. Жив я тоді спочатку в комуналці, на Стрілецькій, а потім отримав квартиру на Нікольській Борщагівці, кухня в ній десь чотири метри була. З обшуками й сюди приходили. З компромату — книга з вправами йогів. Забрали — тільки-но й бачив. Минув час, і на одній з моїх виставок у 2000-х до мене підійшов чоловік і скупо промовив: "Ви сьогодні вільні й працюєте лише тому, що тоді ми вас дуже добре охороняли".

Зараз може видатися смішним, а тоді мені було так боляче, що з 1975 року тільки й мріяв, як із цієї тюрми втекти. Я зрозумів, що тут загину. То були страшні періоди в житті. Думав, що це пекло існуватиме вічно.

Я до нестями любив Україну та людей, надто селян, і ненавидів режим, державу, в якій жив. У мені йшла постійна внутрішня боротьба: що робити, як вирватися, втекти, щоб зберегти себе і своє мистецтво? Я малював невеличкі картини на папері циклу "Голос моєї душі" і віддавав акторам, богемі вивозити їх. "Хтозна, — думав, — виживу чи ні? Тож хай хоч картинки ці лишаться". Я так їх і називав — картинками, хотів, щоб вони вирвались у світ. Так батьки відпускають своїх дітей на пошуки кращого життя... Адже я не знав, як доля складеться.

Якщо маєш хребет, тебе важко зламати. Але років десять-п’ятнадцять мого життя в Києві пропали. Це був час від 1970 року і до приходу Горбачова. Мною лякали, мовляв, якщо ти дружиш із Марчуком, буде тобі лихо. Я був "невиїзний". Мене не приймали, не виставляли, не нагороджували — мене не було. Якби не було цього гебістського пресу, я б тут жив. Але життя "за бортом", із часткою "не" було нестерпним. Прожити у такому психозі — жах.

Та все ж я малював, хоча депресії були надто частими: інколи мені не хотілось жити. І коли врешті виїхав, спочатку до Австралії, думав, що більше сюди не повернуся.

Ван Гог проходив тяжкий, тернистий шлях за інших обставин: суспільство не сприймало його картини, проте не позбавляло можливості творити і жити як вільна людина. Мене ж розпинало те, що, з одного боку, творчість сприйняли люди, визнали мене як художника, а з другого — держава переслідує, режим переслідує, живеш під постійним пресом в очікуванні, що знову прийдуть…Це було нестерпно. Дивуюся, як витримав, вижив, не зламався. І сьогодні вже є 12 Марчуків — 12 творчих циклів.

Щодо культурної політики нині потрібна державна стратегія розвитку та невпинна робота кожного, хто її здійснює. Якщо б в інституціях, відповідальних за культуру, працювали професіонали, вболівали за справу й думали, як зробити, а не відсидіти з ранку до вечора, то й результати не забарилися б. Маємо багато талантів: їх Україна народжує найбільше на квадратний метр. Треба навчитися їх підтримувати. І воздасться сторицею.

Записала Тамара Стрыпко

0
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.