Обязательный урок. Почему стоит чаще приходить в школу, где учится ваш ребенок

Конфлікти між школою та батьками учнів — це вже майже мейнстрім у медіа та соцмережах.

І ці конфлікти, на мою думку, мають два головні джерела: об"єктивне (коли причина конфлікту — реальна ситуація) та суб"єктивне (коли конфлікт виникає буквально на порожньому місці через відсутність взаємної довіри).

І досить часто так трапляється, що через брак довіри ставлення батьків до школи формується на підставі не дуже достовірної, а іноді — і просто викривленої інформації. Головна причина — батьки не бачать, що відбувається на уроках, і роблять подекуди некоректні висновки з того, що їм розповідають діти.

Я міг би наводити багато таких прикладів, обмежусь одним. Мама учениці влаштувала огидний скандал просто в класі, при інших дітях, тільки через скаргу своєї дитини, що нібито вчителька забрала в неї малюнок та порвала. Запитали дітей у класі: діти дуже здивувалися. А потім дитина сказала мамі, що "то мені наснилося". Що відчула мама після такого зізнання — краще нікому не відчувати.

Звичайно, у школі буває різне: випадки некоректної або непрофесійної поведінки вчителів трапляються, і набагато частіше, ніж того хотілося б і батькам, і адміністрації школи.

Тут також можна багато чого розповідати. Наприклад, у нашій школі вимушені були "попросити" на пенсію педагога, яка не тільки часто горлала на малюків, а й постійно "вчила життю" батьків, успішних та освічених людей. Причому у зверхній формі та досить нетактовно.

Я навів приклади некоректної поведінки з обох боків, бо вони таки є з обох боків. Причому відсоток, за моїми спостереженнями, приблизно однаковий. Хоча ось тут, відчуваю, отримаю безліч критики з тих самих обох боків.

Але важливо те, що вже було сказано: подекуди конфлікти провокує неповна або викривлена інформація, яка доходить до батьків від дітей. Річ у тім, що діти можуть повідомляти батькам не те, що було насправді в школі, а те, що їм або здалося, або є вигідним, аби себе виправдати у неприємній ситуації.

Наприклад, отримала дитина низьку оцінку: це поганий вчитель винен, бо не продиктував домашнє завдання. І не всім батькам спаде на думку не тільки подивитися щоденник своєї дитини (де домашнього завдання справді немає), а й запитати в інших учнів: вони завдання записали? І тоді виявиться, що інші діти таки записали — і виконали.

Тому можуть виникати, і виникають, конфлікти, після яких починаються тотальні звинувачення з обох боків:

• Від батьків: школа — тюрма, усі вчителі непрофесійні, вони мучать дітей, справедливості немає, моя дитина — зацькований ангел …
• Від вчителів: батьки просто ненормальні, не виховують дитину, не стежать за її успішністю, зводять наклепи на вчителів, і взагалі не мають права втручатися в роботу школи.

Але чи на користь дитині отака взаємна неприязнь, яка подекуди переростає у ненависть? І що з цим робити? Ясна річ, що універсального способу не існує і конфлікти все одно виникатимуть, бо це — живе життя надскладної соціальної системи, якою є школа. Але дещо можна запропонувати.

Насамперед треба прийняти, що для школи, яка хоче розвиватися, дуже важливо, щоби батьки знали про те, що відбувається з їхніми дітьми, бачили, як працює вчитель, які радощі та проблеми можуть бути у навчанні та шкільному житті. Тому розвиток партнерства між школою та батьками — можливий інструмент для підвищення рівня довіри та конструктивної співпраці на користь дітям. Один із напрямків такого партнерства — дати можливість батькам більш глибоко знайомитися з роботою вчителів, насамперед надати можливість відвідувати уроки.

Юридична підстава для відвідування батьками уроків цілком очевидна — її надають закони України "Про освіту" (ст. 50) та "Про загальну середню освіту" (ст. 19), які визначають батьків або осіб, які їх замінюють, учасниками навчально-виховного процесу.

На цій підставі батьки можуть звертатися до директора школи із проханням бути присутнім на уроках у своєї дитини, або від батьківської ради, або особисто — нема різниці. Так само, до речі, як батьки мають право відвідувати шкільну їдальню, щоб дізнатися, як годують їхню дитину. І хоча я розміщую у соцмережах і двотижневе, і щоденне меню (facebook), краще переконатися самому.

Отут виникає питання: чи треба обов"язково узгоджувати з адміністрацією чи вчителем відвідування батьками уроків? Річ у тім, що взагалі-то положення про відвідування батьками уроків не існує. Принаймні мені про такий документ не відомо. Тому теоретично можна і не узгоджувати і прийти на урок без попередження.

Але, на моє глибоке переконання (звісно, із цим можна не погоджуватися), це прямий шлях до конфлікту, а не пошук рішення в інтересах дитини. І якщо є бажання побачити урок, роботу вчителя та дітей на власні очі, щоб мати уявлення про дійсний стан справ — і тоді вже робити висновки, — краще спокійно узгодити.

Стосовно відвідування уроків також є певні перестороги й фобії, і також з обох боків. Але ось тут вже маю досвід, яким можна поділитися. Ще у середині вересня я видав наказ по школі про партнерство з батьками (facebook). Деякі вчителі були тоді проти цього наказу: "Ось батьки сядуть на голову, будуть заважати урокам, вони не здатні професійно оцінити роботу вчителя, діти при батьках будуть поводитися зовсім інакше тощо". Та й серед батьків знайшлися такі, які стверджували, що в за їх присутності і вчитель, і діти будуть поводитися зовсім інакше і тому відвідування уроків нічого не дасть.

Тим цікавіше було подивитися результат. А результат такий: минуло півтора місяця — і нічого, все спокійно.

По-перше, з'ясувалося, що батьки не так уже й прагнуть ходити на уроки: за півтора місяця — ледве два десятки візитів до різних учителів. Враховуючи загальну кількість уроків за цей період, більше двох тисяч, — статистично менш як один відсоток. Це й же факт знімає заперечення вчителів, що "батьки сядуть на голову" і заважатимуть проводити уроки.

По-друге, навіть попередження вчителю, що батьки будуть присутні на його уроці, не змушує якось суттєво змінювати методику викладання та стиль спілкування з дітьми. Звичайно, за присутності батьків кричати на дітей ніхто не наважиться (це очевидно). Але методику та рівень зацікавленості дітей видно дуже добре.

По-третє, діти залишаються дітьми, і навіть присутність батьків не заважала їм поводитися природно, з усіма наслідками для дисципліни на певних уроках.

І наостанок: переважна більшість вчителів на власному досвіді переконалися, що у дозволі батькам бути присутнім на уроках нема нічого страшного. Більше того, багатьом це сподобалося, бо батьки побачили гарного доброзичливого вчителя в роботі, а самому вчителю тепер простіше пояснювати батькам деякі нюанси поведінки дітей у школі.

У підсумку: навіть таке статистично незначне відвідування уроків батьками дозволило виявити певні проблеми і в роботі вчителів (із чим ми вже працюємо), і в поведінці дітей (тут декому з батьків довелося добряче замислитися). Ну й батьки, на мій погляд, стали більш спокійно ставитися до школи, бо побачили готовність до відкритості. І це, на мою думку, найголовніше. Зрозуміло, що таке рішення — не панацея. Але вважаю це можливим шляхом до підвищення взаємної довіри, і ділюся досвідом.