Вспомнить Бжезинского. Какие уроки Украине преподал американский политолог

27 травня Бжезінського не стало. Він не лише ідеолог боротьби з "імперською Росією", а й людина, яка могла дуже чітко спрогнозувати, куди рухається цей світ.

Особливо важливою та цінною для нас є його позиція щодо України. Вiн був одним із небагатьох, кого можна по праву назвати "адвокатом Києва" на міжнародній арені у протистоянні з РФ.

Польський інтелектуал у великій Америці

Народився Збігнєв 28 березня 1928 року в родині польських дипломатів. Його батько Тадеуш Бжезінський родом iз Золочева, що на Львівщині. Після Другої світової війни сім"я переїхала до США.

"Земля Колумба" стає місцем, де Збігнєв не лише здобуває блискучу освіту (закінчив Гарвардський університет), а й будує карколомну кар"єру.

Після обрання Джиммі Картера 39-м президентом США Бжезінський отримує пост радника з національної безпеки (1977–1981).

Варто зауважити, що багато хто називав Картера найслабшим президентом за всю новітню історію США. "Не Америка вигадала права людини, а права людини — Америку", — казав він. Власне, керуючись своїми моральними принципами, дотримувався відповідного зовнішнього курсу. Зокрема, відстоював політику роззброєння.

В умовах активної фази холодної війни така миротворча тактика сприймалася іншими світовими гравцями як вияв слабкості та недалекоглядності.

Програшної політики "пацифізму" Бжезінський не поділяв. В адміністрації Картера став ідеологом боротьби з радянською експансією в Європі, в Афганістані та інших країнах, активним прихильником зміцнення Атлантичної солідарності.

Це той унікальний випадок, коли радник президента перевершив лідера країни. У першу чергу — в розумінні актуальних викликів та вчасному реагуванні на них.

Адже що таке політика? У кожного з нас своє сприйняття. Але попри різне трактування, це завжди вміння прорахувати на кілька кроків наперед та вчасно зупинитись, коли є загроза піти не тією дорогою.

Вочевидь, що ця проста на перший погляд істина не знайома сучасному українському політичному класу. Непослідовність та відсутність стратегічного бачення курсу держави — це, на превеликий жаль, наша дійсність, яка ось уже 25 років не змінюється і є, зокрема, однією з причин нинішньої ситуації в Донбасі.

"Російський імперіалізм" і Україна

Бжезінський неодноразово казав, що існування "російського імперіалізму" — небезпечне явище не лише для України, а й для всього демократичного світу. Низка його наукових праць, публікацій були спрямовані саме на дослідження, прогнозування та вироблення механізмів стримування агресивної Москви.

Ще в далекому 1994 році він прогнозував, що Росія без України не може зберегти й утвердити свою гегемонію на пострадянських просторах.

"Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим і іншим одночасно, — стверджував він. — Без України Росія перестає бути імперією, з Україною ж, підкупленою, а потім і підпорядкованою, Росія автоматично перетворюється на імперію".

На власному досвіді ми переконалися, з якою жорстокою послідовністю його слова втілились у життя. Анексія Криму, війна в Донбасі, нав"язування "русского мира" — яскраві докази того, що наш агресивний сусід робить усе можливе, аби Україна не розвивалася в демократичному, європейському руслі.

Створення "змороженого конфлікту" на Сході, активна інформаційна пропаганда створюють умови, за яких держава відчуває турбулентність.

Фактично сьогодні ми воюємо на двох фронтах — зовнішньому та внутрішньому. Безпосередньо зі зброєю в руках обороняємо територіальну цілісність держави та намагаємось не допустити внутрішньої політичної та економічної дестабілізації.

Ціна демократії

Хто така Україна? Вічно "молодший брат" чи самодостатня європейська країна? Нині без сумніву можна сказати, що український народ відповів на це запитання. І не лише відповів, а й заплатив високу ціну за право на суб"єктність в міжнародній політиці та право самостійно формувати свою дійсність та майбутнє. Але право — це ще не реальність.

Анексована територія, зруйновані міста, тисячі загиблих та скалічених — жорстокий аргумент в змаганні за демократію. У контексті цього часто невиважена політика Києва, відсутність структурних реформ, корупційні скандали на найвищому політичному рівні є своєрідним ляпасом мрії про європейську Україну і водночас викликом для всіх нас. Адже слабка та дезорієнтована країна — це "бліцкриг" для Путіна.

Бжезінський писав: "Незалежність України кинула виклик домаганням Росії на божественне покликання бути прапороносцем всієї панслов"янського спільноти. Те, що Україна буде якимось чином "реінтегрована", залишається догматом віри багатьох з російської політичної еліти. Росія не може бути в Європі без України, в той час як Україна може бути в Європі без Росії".

Справді, боротися за європейські цінності — це лише півсправи. Важливо їх зберегти, утвердити і перетворити на державну традицію. Лише тоді зможемо побудувати міцні інституції, які стануть надійним клапаном як від "імперських" апетитів сусіда, так і від корупційних зловживань влади.

Європейська "занепокоєність"

У 2012 році політолог передбачив неминучий російсько-український конфлікт. Зокрема, він зауважував, що байдужість з боку Заходу фактично стане каталізатором агресії.

"Російсько-українські відносини після здобуття Україною незалежності в 1991 році тяжіли до напружених, тоді як відносини між Україною і Заходом тяжіли до невизначеності, — писав Збігнєв. — Щоб схилити Україну до офіційного союзу з економічно більш стійкою Росією, знадобиться сила і, як мінімум, спровокована в Україні економічна криза. Молоде покоління українців, як російсько - , так і україномовних, поступово пронизується все більш глибокими патріотичними почуттями, незалежна Україна стає частиною їхньої свідомості і світогляду. Тому час може грати проти добровільного об"єднання Києва з Москвою, але нетерпляче підштовхування в цьому напрямі з боку Росії, як і байдужість Заходу призведуть до потенційного появи бочки з порохом біля самого кордону Євросоюзу. Спроби схилити Україну і Білорусь до слов"янського союзу можуть обернутися для Росії затяжними конфліктами зі своїми найближчими сусідами".

Ми усі стали свідками того, як "занепокоєний" Захід не зумів нічого вдіяти після анексії Криму. Зокрема, з початком бойових дій в Донбасі Україні так і не надали летальної зброї (прихильником чого був Бжезінський). Фактично така "шпагатна" політика не сприяє вирішенню конфлікту, а навпаки — відкриває поле для маневрів Путіну.

Маю надію, що нинішній західний істеблішмент не забуде усіх тих застережень і порад, про які Бжезінський не втомлювався нагадувати. Адже, як на мене, немає нічого більш невдячного, ніж купатись у мріях про стабільну і прогнозовану Росію. Це свого роду геополітична сліпота, наслідки якої можуть бути катастрофічними для всіх.