Разделы
Материалы

Святі та Освячені. Мій диплом полтавського педу мав би уже заряжать воду

Кожна професія варта стартового пакету поваги 

Фото: ШколаЖизни.ру

Як то годиться, статтю про стереотипи треба було почати із стереотипної фрази. Тому от "як то годиться" я і починаю… і продовжую. З прадавніх часів, чи з якогось там лихого часу у нас повелося святенництво серед професій. Яку тільки не візьми, так і свята і освячена, і "не ровня вам, жлоби мєщанські і офісна щурня".

В переліку святих професій я за своє скудне життя бачила багато. Тут тобі і поліцейський, колишній міліціонер, тут і лікар, і поряд з ним комбайнер. А ще ж було в совєцьких агітках "священні руки пахнуть хлібом", про хлібороба, хоча, якшо копнуть, то як такої професії хлібороба нема, і це такий зборний образ із німбом над головою, серед пшеничного поля і з короваєм в руках. Бо хлібороб це і той шо гній у полі розкида, і той шо сіє, і агроном теж німбо-сяйний, а комбайнер так взагалі, а ще ж шофер, фахівці елеватору, мельники, і вже аж тоді технологи і роботяги пекарні.

А ще ж про святу роботу суддів чули, і про священну професію древнейшу – журналістику. А вчитель, скільки в світах і в журналі "позакласний час" написано про святість роботи вчителя, шо мій диплом полтавського педу, мав би уже заряжать воду і світитися в темряві. А ще ж от є про божественність мистецьких професій. Тут таки я дважди священна, бо ще й трохи режисер, хоча чого вже там, трижди бо й в журналістах походила, а ще ж хліб вмію пекти, ой ну взагалі –многократно свята женщіна.

І всі такі ми виходимо на вулицю, і йдем посеред осяйних, святих і освячених людей. Наступаєм один одному на святість, товчемося німбами, і йдем у світ неметених вулиць, розбитих тротуарів, у своє власне, персональне пекельце… а поміж нами всякі оці несвященні програмісти, комєрчєскі дірєктора, редактори оці, дизайнери і даже, прости Господи, таксісти. Ось вона недосконалість світу. Мусить свята людина вчитель спілкуватися з комєрчєскім якимсь директором, або от доведеться актору щось пояснити якомусь девелоперу.

Навіть не уявляю як ми це переживаємо, переступаючи свого німба

Хоча… власне, що тут священного? Що тут святого? Ми всі свого часу обираємо свій шлях, враховуючи ризики і таланти, можливості і бажання. Хтось іде і роками вчить світ двійкового коду, хтось іде розбиратися що від дітей хотіли Сухомлинський з Макаренком, комусь миліша доля розтинати жаб, а ще комусь доведеться вивчити касовий апарат і навіть всі оці штуки з дебетом-кредитом. І от в ту мить приймаючи оці рішення, роблячи вибір, ми ж самі берем на себе відповідальність за власне життя. І жертовність тут ні до чого, і святенність тут ні до чого, і німб – це лише начос.

Я і тільки я відповідальна за мій вибір, і з такої позиції святенництво ж не клеїться. Так? Ну не я ж відправляла дівчинку Галю вчитися на лікаря, то чому всі мають домальовувати їй німб і слухати про те як ми, плебеї ущербні, їй винні. Не я майбутню Марію Іванівну батогом заслала вчитися в пед і працювати вчителем, то чому до мене претензії, щодо недостатнього почоту перед священністю її роботи.

Всі ми працюєм – продавці в рибних лавках, копірайтери, прибиральники на вулицях, лаборанти і шофери, льотчики і поліцейські, комбайнери, охоронці супермаркету і навіть маршрутчики. Це наш вибір, можливо під впливом якихось факторів, але без автомату ж у спину. Тому кожна, будь-яка професія, безумовно варта стартового пакету поваги, а вже далі, все залежить від професіоналізму, конкретної людини.

Святість вона не від диплома, не від форми і не від запису в трудовій книжці. Святих людей на землі взагалі нема

Є тільки професіонали, які несуть відповідальність за свій вибір і свою роботу. Тому безглузді ці усі заяви, "а ви спробуйте попрацювати…" бо в кожній професії є свої труднощі і якщо толково і професійно робити своє діло, то робота ніколи не буде легкою.

Тож перестаньте носитися з цим безумовним святенництвом деяких професій, не треба, ми самі обрали цей шлях, і треба або йти ним з гідністю. Або злазьте, бо скіки ж можна?!