Питання Каталонії. Арешт Пучдемона як випробування європейської єдності

Затримання лідера каталонських сепаратистів Карлеса Пучдемона у Німеччині стало апофеозом майже піврічної боротьби навколо наслідків референдуму про незалежність Каталонії, який відбувся 1 жовтня 2017 року.

Те, що невловимого каталонського політика упіймали на німецько-данському кордоні, — це гарні новини для офіційного Мадрида та особисто прем"єр-міністра Іспанії Мар"яно Рахоя, битва якого з Пучдемоном перетворилася на справжню особисту вендету. Але, окрім суто формальної причини, затримання колишнього голови регіонального уряду Каталонії дозволяє подивитися на ситуацію й з іншого ракурсу.

До цього моменту інші країни Євросоюзу всіляко уникали "каталонського питання" і намагалися абстрагуватися від нього. Причина доволі проста — у багатьох країнах ЄС теж існують проблеми із сепаратизмом, а тому уряди цих держав не горять бажанням турбувати "вулик бджіл". Тому із самого початку кризи навколо Каталонії, яка спалахнула після блокування іспанським урядом результатів референдуму про незалежність регіону, європейські країни обмежувалися лише короткими заявами на підтримку центральної влади у Мадриді та закликами до "спокою".

Та й від самого прем"єра Мар"яно Рахоя вимагали, щоб він урегулював цю ситуацію якомога швидше й у межах Каталонії, аби не допустити поширення проблеми за межі Іспанії. Рахой так і зробив — уже через два тижні після референдуму він заблокував його результати, розпустив регіональний парламент Каталонії, звільнив усе керівництво регіону та призначив нові вибори. Сама Каталонія опинилася під прямим управлінням з боку Мадрида. Євросоюз чітко дав зрозуміти іспанській владі, що не втручатиметься у ситуацію, особливо у період парламентських виборів у Нідерландах і Німеччині, щоб не підірвати рейтинги своїх правлячих еліт.

Тоді іспанська влада на тлі кризи в Каталонії виглядала, м`яко кажучи, не дуже. Скандал із побиттям сотень людей у Барселоні у день референдуму все ще циркулював у мас-медіа та був свіжим. До того ж, чимало людей підтримували прагнення каталонців до незалежності, та й саме питання було чутливим з огляду міжнародного права.

Навіть коли каталонський лідер Карлес Пучдемон і частина його уряду виїхала з Іспанії до Бельгії, уникнувши арешту, ЄС відреагував надто мляво. Бельгія хоча й затримала Пучдемона, але вже через кілька днів відпустила. Брюссель переконав Іспанію відкликати свій міжнародний ордер на арешт каталонців, взявши з останніх слово, що вони повернуться в країну для участі в суді над ними. У такий спосіб ЄС продемонстрував, що все ще підтримує позицію Іспанії відносно Каталонії, але виступає за справедливість, тому не став збурювати настрої прихильників сепаратистських течій і передавати Пучдемона іспанській владі.

Зараз Іспанія активізувала зусилля з переслідування лідерів каталонських сепаратистів за кордоном. Це пов"язано насамперед із тим, що вже третій місяць поспіль Каталонія фактично паралізована через неспроможність місцевих еліт сформувати регіональний уряд після грудневих виборів.

Самі ж прихильники незалежності відмовляються поступитися і дати сформувати уряд своїм опонентам з опозиції. Відтак ситуація зайшла у глухий кут.

Тому іспанська влада вирішила діяти через суд і поновила міжнародні ордери на арешт каталонських лідерів. А три дні тому Верховний суд Іспанії висунув звинувачення в організації повстання 25 лідерам каталонських сепаратистів. Це — найтяжча стаття у Кримінальному кодексі Іспанії, за якою можна отримати до 30 років ув"язнення. Вочевидь, у такий спосіб іспанський уряд планує посилити тиск на каталонський незалежницький рух і нейтралізувати їхніх лідерів. Але для повної перемоги їм потрібні ті політики, які встигли втекти за кордон. І Євросоюз у це питання досьогодні намагався не втручатися.

Але затримання лідера каталонських сепаратистів у німецькому Ноймюнстері кардинально змінило ситуацію, адже до каталонської кризи втягнувся весь ЄС. Тепер переслідування каталонських політиків стане новим випробуванням єдності Європи. Воно засвідчить, у якому стані перебувають міжєвропейські стосунки та чи буде ця акція черговим ударом по старій регіональній системі.

Річ у тім, що чимало країн — членів ЄС не бажають втягуватися у скандальну іспанську сепаратистську історію, а тому можуть цілком спокійно проігнорувати запит Іспанії на арешт каталонців. Або, до прикладу, та ж Швейцарія навряд чи видаватиме Іспанії каталонських політиків, які нині живуть там у вигнанні. Офіційний Берн виправдовуватиметься своїм нейтралітетом. Втягування у каталонську кризу може підняти бурю емоцій і непотрібну увагу з боку ЗМІ. Карлес Пучдемон, якого затримали в Німеччині, вже отримав публічну підтримку з боку сепаратистських рухів фламандців у Бельгії та частини басків у Франції.

Власне, сама його закордонна подорож мала на меті винести проблему Каталонії на міжнародний рівень і, за можливості, об`єднати зусилля різних європейських сепаратистських рухів для посилення тиску на уряди країн, щоб вони, своєю чергою, переконали Мадрид не переслідувати каталонських політиків. Це потенційна загроза для багатьох європейських держав, на території яких діють потужні сепаратистські політичні сили.

Окрім Швейцарії, каталонські політики нині проживають у Шотландії та Бельгії. Обидві країни також мають проблеми із сепаратизмом, які сьогодні накладаються на політичні проблеми. У Великій Британії відносини між центром і шотландцями і без того напружені через розбіжності щодо виходу Британії зі складу ЄС. У Бельгії — країні, поділеній між трьома народностями зі своїми мовами та культурами, — проблема іспанського сепаратизму дуже чутлива, й активних дій з боку Брюсселя очікувати не варто. Інші країни, такі як Італія, можуть взагалі відмовитися це робити через солідарність з каталонцями, особливо враховуючи те, що новий коаліційний уряд в Італії, найімовірніше, очолить Маттео Сальвіні — лідер сепаратистської партії "Ліга Півночі".

Зараз уся увага ЗМІ буде прикута до європейських судів, насамперед до рішення німців видавати Пучдемона Іспанії чи ні. Результат судового процесу засвідчить долю майбутніх стосунків усередині Євросоюзу, адже для Іспанії це питання принципове. Але для Європи це скоріше зайві політичні втрати. За будь-якого рішення європейців відтепер вони тісно пов"язані з каталонською проблемою і мають безпосередній стосунок до її наслідків.