ЗМІ та влада. Як перетворити фейк на правду

У Малайзії ухвалили закон, який запроваджує кримінальну відповідальність за розповсюдження неправдивих новин. Відтепер у країні можна потрапити за ґрати на 6 років за поширення фейків. Фактично це перший у світі закон, який криміналізує фейкові новини. Його ухвалення хоча й мало політичний підтекст, але може призвести до кардинальних змін принципів роботи світових медіа.

Вже кілька років поспіль ми чуємо, що живемо у світі пост-правди, в якому інформаційний простір відіграє все більшу роль у житті людей. Із розвитком високих технологій, піднесенням кіберпростору й удосконаленням методик ведення інформаційно-психологічних війн суспільство стає дедалі більше залежним від інформації, а інформація, своєю чергою, все більше керує суспільством. Разом із тим стало важче контролювати ці потоки інформації і перевіряти їх. Як результат — зростання в рази кількості фейкових новин, напівправдивих повідомлень та кардинальна трансформація світових медіа.

В умовах, коли частина ЗМІ не може або не хоче перевіряти інформацію, їх роль у суспільстві та функції радикально змінилися. Вони стали або простим придатком своїх власників, або інформаційною зброєю, або лишилися на своїх позиціях у стані екзистенціальної кризи. Поширення фейків і питання регулювання потоків інформації змушують ЗМІ переглядати принципи своєї роботи, основи, на яких трималися їх цінності та базові техніки верифікації даних і їх подачі.

Закон у Малайзії може стати першим кроком до певної зміни парадигми роботи масмедіа. Звісно, він був ухвалений з подачі прем"єр-міністра Наджиба Раззака для посилення тиску на опозицію перед достроковими парламентськими виборами, які він збирається оголосити у п"ятницю. Але закон став прецедентом, адже він перший конкретно прописує покарання за поширення фейкових новин, і за Малайзією можуть послідувати інші держави регіону, де ця проблема також є нагальною, — В`єтнам, Камбоджа, Індонезія, Сінгапур, Китай, Південна Корея.

Однак такий підхід, як і більшість пропозицій з боротьби з фейками, які лунали останнім часом, входить у протиріччя з базовими принципами роботи журналіста. А що, власне, вважати фейком? І хто визначатиме, що таке фейк, а що правда? Та і зрештою, що таке правда? Адже для кожної людини правда — це те, з чим вона згодна. Правда — це те, що приймає більшість, що, так би мовити, "у тренді" на даний момент. Для багатьох людей, які споживають інформацію, правда — це те, що повторили більшість ЗМІ в інтернеті або по телевізору.

В Україні правдою може стати будь-яка інформація, яку транслюватимуть найбільші телеканали, а всі ті, хто намагатиметься розвінчати цю "правду", опиняться на самоті та будуть затавровані "ворогами", "дурнями", "божевільними" або, як у нас люблять, "агентами Кремля".

Для більшості українців, наприклад, правдою є війна диктатора Башара Асада з демократичними повстанцями у Сирії. Газовий проект "Північний потік – 2" — це виключно політичний інструмент Кремля. Сергія Скрипаля отруїли російські спецслужби за наказом Путіна. Терористична організація "Ісламська держава" — це проект КДБ і ФСБ. Іран — це вселенське зло. Країни Європи — нам винні, тому що Будапештський меморандум. Всі ці різноманітні набори медійно-політичних кліше — правда, адже їх поділяють основні ЗМІ, які контролюють більшість інформаційних потоків України. А чому це правда для них?

Тому що ці меседжі просувають більшість світових ЗМІ (яких не так багато), що також мають монопольне право на інформацію. А чим більше інформацію повторюють, тим більше у неї віриш. Ця теза не означає, що всі вищезазначені твердження — фейк. Це предмет для іншої дискусії. Вони наочно демонструють, як інформація стає правдою, безвідносно того, чи дійсно це правда, чи ні. Й у цій схемі звичайна людина — простий споживач інформації – не може не поділяти цю картинку світу, адже вона повсюди, оточує його, її взяли на озброєння мільйони людей.

Відтак, після ухвалення закону про кримінальну відповідальність за фейки у Малайзії, постає просте питання: хто визначатиме ці фейки і що це взагалі таке? Чи можна вважати фейком інформацію про приховані статки прем"єр-міністра Малайзії? Якщо журналісти проведуть розслідування, яке апріорі за природою не завжди базується на залізобетонних документальних підтвердженнях, а глава уряду просто назве інформацію фейком, то чи означатиме це, що авторів розслідування арештують і кинуть за грати? Така постановка питання веде до переосмислення всієї ідеї журналістики та відносин журналістів з державними структурами. Крім того, закон нівелює саму ідею співіснування медіа та держави як двох сил, які можуть співпрацювати між собою, адже тепер держава визначатиме, що медіа можна говорити, а що визначатиметься як фейки.

Закон у Малайзії — лише один з прикладів дуже тривожних змін у сприйнятті інформації, існуванні медіа як явища та їх місця у системі. Цей дискурс гармонійно вплітається у загальний процес глобальних трансформацій, який зараз триває в умовах технологічного розвитку, піднесення штучного інтелекту, демографічних змін, екологічної кризи.

Мінливе глобальне середовище, яке поступово трансформується у нову систему, руйнуючи основи старого ліберального порядку, б`є по інших критичних галузях життєдіяльності суспільства. Медіа — одна з таких галузей, і найближчим часом ми станемо свідками її повного переформатування.