Вигуки про те, що світ стає дедалі нестабільнішим, що повага до міжнародного права поступилася законові сили чи навіть законові джунглів, лунають з усіх боків. Чи не кожен дипломований міжнародник та недипломований телевізійний експерт спішить намалювати апокаліптичні сценарії майбутнього, і то найближчого.
В цьому галасі важливо не розгубитися тим, хто до зовнішньої політики ставиться професійно, для кого Україна – точка відліку, а не слово-паразит. Ми – невелика і ще слабка держава, але з великим і сильним народом. З цього слід сьогодні виходити при визначенні нашого міжнародного становища, а також і місця, яке ми хочемо обіймати в світі в оглядному майбутньому.
А світ непередбачуваний, жорстокий і цинічний.
Атлантична солідарність, що уособлюється в Організації Північноатлантичного договору, упродовж останніх 70 років вважалася хребтом національної безпеки для третини людства і еталоном для решти. Чинний президент США жорстко пов"язав подальше існування НАТО з виконанням усіма його членами зобов"язання вносити належні фінансові та матеріальні ресурси. Або ж не захищатиме. Бо Америка себе захистить, а до решти їй фіолетово.
Міжнародний торговельний порядок мав би будуватися за рішеннями Світової організації торгівлі, чиїми правилами регулюється понад 97% товарообмінів на планеті. Однак в реальному житті вона виявилася установою вкрай забюрократизованою, повільною, а в своїх практичних рішеннях – двозначною, і ті ж Сполучені Штати узялися доводити світові, що заможніший і талановитіший, а не СОТ, повинен встановлювати правила.
Швидке і часами невимогливе до новачків розширення перетворило Європейський союз з клубу пошановувачів цінностей на рантьє блискучого минулого. Зупинка ЄС на півдорозі до єдності, з митним союзом і без фіскального союзу, з фінансовим регулятором і без політичного однодумства поставила під питання саме майбутнє унікального багатонаціонального і багатокультурного об"єднання.
Удару в спину Брюссель отримав від Лондона у формі Брекзиту. Удар натомість вдарив по самій Британії. Європейський союз, попри строкатість, захищений кольчугою спільної економіки, а отже бізнес-інтересів. Британія втратила донора, друзів і довіру, а придбала роки внутрішньополітичного хаосу і кпини президента США. А ЄС втратив ореол незайманості.
Поки Євроатлантика самозадоволено розбиралася з минулим і майбутнім, вона проґавила, як підросли колишні колонії і "треті світи". Тихий океан перетворюється на "океан на двох" – другим і чи не першим стає Китай, а Індійський вже виправдовує свою назву не лише географічно. Африка з мільярдним населенням активно експортує нафту, мінерали, а нелегально – мільйони мігрантів через Середземномор"я.
Не відстає в цьому і Близький Схід. Їх важко звинувачувати: дестабілізацію ісламського світу полегшили "превентивні війни", несправедливий розподіл прибутків, цивілізаційна самовпевненість, за якими стоїть "золотий мільярд".
І якраз в цей момент вишкірив зуби імперсько-комуністичний Кремль. Радянський Кремль посіяв кров в Придністров"ї, Карабаху й Абхазії. Пострадянський, нинішній – в Південній Осетії, Криму і Донбасі. Україна стала "повноправним" членом організації ГУАМ – приєдналася до Грузії, Азербайджану, Молдови в сенсі наявності відторгнутої території, зруйнованого національного миру і сталого розвитку завдяки зусиллям Російської Федерації.
Росія влучає по сусідах, а б"є по стабільності і передбачуваності всього світу. Домагається розбрату в ЄС, руйнування НАТО, втручається в Азії, Африці і Латинській Америці, підриває стратегічні ракетно-ядерні угоди. Слабка Росія із зазомбованим і заляканим населенням сіє хаос, бо лише в атмосфері загальної недовіри, протистоянь, гібридних загроз та інформаційних фейків її слабкість перетворюється на силу.
На біду ліберально-демократичний світ, про смерть якого самовпевнено оголошує Кремль, ще не достатньо усвідомлює виклик з цвинтаря великої колись нації. А гаятися не можна! Бо якщо ця імперська заздрість злигається з потужною технологічною і організаційною могутністю Китаю, людство дійсно опиниться на межі лиха.
Ось в такий світ приходить сьогоднішня Україна. Без союзників, а лиш зі співчуваючими. Без внутрішнього консенсусу, а лише з його зародженням. Без економічної політики, а лише зі споживанням. Під боком у хижого сусіда зі змайстрованими нашвидкуруч Збройними Силами і завтра порожньою газовою трубою.
Має бути національна єдність. Мають бути відповідальні політики. Сильні інститути. І стратегія життя у світі без пільг. Останнє повинна зробити дипломатія – відповісти, якими є наші пріоритети, яким способом їх досягати. Адже дипломати, за визначенням, – державники. Незамінний інструмент. Тільки треба нагострити.
Сьогодні Україна – мов той сендвіч, або може й бургер – як кому подобається. На Схід і на Захід – безпекові блоки–опоненти. А між ними – ми, мов сіра зона, нічия територія. Так було в Першу Світову, в Другу Світову війни. Так буде і в майбутньому, якщо не докладемо зусиль для реалізації національного інтересу.
Вибір на користь НАТО і ЄС, на користь безпеки і добробуту зроблено народом в 2014 році, підтверджено виборами 2019 року і численними опитами громадської думки. Перше завдання дипломатії – переконати членів ЄС і НАТО, що українці не на словах готові жити за європейським законодавством, за європейськими цінностями, будувати безпеку за стандартами Північноатлантичного альянсу.
Слід залучати іноземні держави, безпекові та фінансові організації до всеохоплюючої перебудови українського суспільства. Створити постійно діючий потік імпорту кращих практик, який нова влада, хочеться вірити, зуміє задіяти саме для виходу з пострадянського маразму до суспільства верховенства права і соціальної справедливості.
Осі в цьому й буде справжня незалежність!