Сегодня Россия понимает, что без Украины она как империя невозможна, – Степан Хмара

"Диссиденты" — совместный проект Фокуса и канала СТБ. Наши герои — люди, которые пережили идеологические запреты государства и за нежелание присоединить свои голоса к хору всеобщего "одобрямса" поплатились годами жизни в советских лагерях и тюрьмах. Сегодня, когда продолжается "гибридная" война, общество радикализируется, а для власти велик соблазн подменить реформы борьбой с фантомами прошлого, как никогда важно услышать голоса этих людей — диссидентов советской эпохи, когда-то не побоявшихся оставаться самими собой, быть другими, выступить против "генеральной линии партии".

Мы заплатили высокую цену за идеологические запреты в прошлом. Помним уроки истории, создавая завтрашний день.

Дитиною я бачив живих партизанів УПА, чув їх. Перед моїми очима тривав спад цієї визвольної боротьби, і ще у класі третьому-четвертому мені вже стало зрозуміло, що не можна вистояти проти такої серйозної машини. І тоді в дитячій голові зароджувалася думка: прийшли чужі, бандити, вони поводилися по-бандитському.

Хоча відбувалися вибори. У кожну хату стукали: йди голосувати. І під вартою, просто під автоматами люди йшли, їх супровджували. І годі було відмовитись. Я це бачив. Тому в мене був імунітет, і та пропаґанда не могла на мене діяти.

Рівень свідомості на заході країни був усе ж високий, бо навіть за польської окупації, дарма що це була авторитарна влада, антиукраїнська, але певні свободи були, принаймні, на культуру це не поширювалося. Було з чим порівняти. І хотілося думати, а як же побороти оту страшну радянську систему. Тому що ми, українці, хотіли жити як люди, мати свою державу, за це боролися. Це як повітря було. І спонукало думати, а як же все-таки перемогти.

Для цього потрібно було читати. Я багато класики прочитав.

Бог дав нам красивих талановитих людей. Він послав нам наших пророків – Тараса Шевченка, Лесю Українку. Ми маємо знати собі ціну, йти вгору, не тупцюватися на місці.

Я діяв пером, словом, виступав проти наявного ладу, проти російсько-імперської окупації України. Звертався до міжнародної громадськості, щоби розглянути, зокрема на сесії Генеральної асамблеї ООН, питання колонізації московською імперією. Ось таке зухвальство.

Методи були обмежені. Розповсюдження яке було: на печатній машинці можна було зробити максимум шість закладок і фотокопію. Громіздка й утратна робота. Ліпше було передати за кордон, а звідти вже поверталося через радіо. Коли 6-7 число "Українського вісника" вийшло на Заході 1974 року, то від січня до липня уривками його півроку передавало "Радіо Свобода". Незважаючи на всі задушливі перешкоди, люди однаково слухали. Скільки людей – нікому не відомо. Записували на диктофони, потім роздруковували.

З цих публікацій можна було б дуже об"єктивно дізнаватися, що відбувається й робити свої прогнози. Тому 1980-го я був переконаний, що Совітський Союз розвалиться десь приблизно так років за десять. На 10 літ тільки вистачить цих ресурсів. Видно було, до чого все це йде. І порівняно зі світовими процесами тривала деградація: моральна, політична й економічна. І коли віра в хибні здобутки імперії фактично дійшла критичної межі, ватерлінії, тоді Союз розпався, бо навіть самі функціонери системи вже не вірили в ідеологію. Ті ж таки кадебісти, вони ж були циніками. Вони чудово все розуміли. Але служили, так би мовити, заради матеріального й соціального статусу. Вони цим хизувалися, чванилися з того, що їм усе дозволено. Застосовували і шантаж, і прослуховування, і таємні проникання в оселі. Коли я побачив, скільки в них є матеріалу, то зрозумів, що дістану максимум. І тому мені було легше, навіть дозволяв собі кепкупати з них.

Фото: УНИАН

Кримінальні злочинці, як говорив Солженицин свого часу, були соціально близькими тодішній владі, бандитському комуністичному режимові. Вони боялися думки і правильно вважали, що це - загроза для них, і ці процеси пришвидшили розвал СРСР.

Моя стаття звучала так: антирадянська пропаґанда й агітація, в письмовій і усній формі, з метою ослаблення радянської влади.

Кожен політичний в"язень мав карну статтю. У мене також вона була, 150-а, "незаконна підприємницька діяльність". Мені це легко було пришити, бо я був стоматологом, вони знайшли свідків, сфабрикували.

Сьогодні Росія розуміє, що без України вона як імперія, неможлива, а ця імперська думка ще не вивітрилася з її голови. Тому кремлівська банда своїми пазурами чіпляється за Україну.

• Читайте также: Дискуссии с кагебистами помогли мне избавиться от идеализма, — Левко Лукьяненко

Україна можлива тільки сильною. Сильною в усіх виявах – економічному, соціальному, гуманітарному. Сильною демократичною правовою країною. Слабкій державі Україні не вижити. Її хижаки розшматують. Тому що малих вони не зачіпають, а завжди полюють на тих, від кого є велика пожива, або кого вбачають конкурентом.

Це моє кредо. Це визначало мою політичну поведінку. Що швидше країна це зрозуміє… Процес уже триває. Але він повільний. Хотілося, аби це було швидше. Усі наші складнощі - від нікчемної владної політики.