Оползни — вечная проблема столицы. Эта статья посвящена оползневым катастрофам, которые случались в Киеве в разные годы, и методам противостояния им
Проект опубліковано одночасно виданнями Texty.org.ua та Focus.ua
Весна 2013 року запам'яталася киянам аномальною кількістю снігу. Місто було паралізоване на кілька днів. Коли сніг почав танути, київські гори поповзли вниз. На початку квітня того ж року стався зсув ґрунту в районі елітного житлового кварталу Воздвиженка. Місто швидко й хаотично забудовується, збільшується навантаження на і так нестійкі пагорби. Найнебезпечніші пори року — весна та осінь.
*********
Успенський собор Києво-Печерської лаври впав, розвалившись на чотири частини. Ця апокаліптична подія датована 1230 роком. Вона пов'язана зі звичайним для Києва явищем — зсувом.
Правий берег — практично вся історична частина міста — стоїть на пагорбах. І якщо такі стародавні міста, як Рим чи Єрусалим, розташовані на семи пагорбах, то в Києві височин, що мають свої історичні імена, можна нарахувати під вісімдесят.
Вони практично повністю складаються з лесової породи, яка, увібравши в себе велику кількість рідини, розбухає й перетворюється на податливу багнюку. Волога акумулюється в надрах, утворюються так звані пливуни. Коли суміш із глини, піску і води досягає критичної маси, непорушні зовні гори розпадаються на шматки. Потужні потоки дощової води можуть розмити ґрунт, і тоді практично миттєво відвалюються брили землі, а з ними й будівлі.
Сьогодні в Києві запобігає зсувам і бореться з ними комунальне підприємство СУППР — Спеціальне управління протизсувних підземних робіт. Ця організація розділила небезпечні райони міста на умовні сектори-ділянки. На кожній з них має свою базу — місце постійної дислокації.
Такі бази у СУППР є на Набережному шосе, на вулиці Мічуріна і Богуславському узвозі. Не так давно по всьому місту їх було 8 плюс центральний офіс і виїзна бригада. Нині це число скоротилося вдвічі.
База ділянки № 1 на Парковій дорозі була ліквідована в процесі будівництва знаменитого вертолітного майданчика для потреб тодішнього президента Віктора Януковича. Як би там не було, СУППР продовжує свою роботу, завдяки якій Київ ще не сповз у Дніпро. На балансі комунального підприємства перебувають десятки кілометрів підземних ходів — дренажно-штольневих систем, а також безліч підпірних стінок, водовідвідних лотків та інших інженерно-захисних споруд.
Укріплення схилу біля Совських ставків на Кіровоградській вулиці
Перші СУППРівці
Щойно в місті почали з'являтися капітальні кам'яні будівлі — виникла загроза зсувів. Зодчі давнини хотіли максимально зв'язати мальовничі київські пагорби з розкішними храмами, але на перших порах, очевидно, не підозрювали про приховану небезпеку під фундаментами нових будівель.
У 1070-і роки в урочищі Видубичі був закладений монастир. У 1088 році Митрополит Іоанн освятив тут церкву в ім'я Святого Михаїла. Це одна з небагатьох будівель Видубицького монастиря, що збереглася до наших днів. Уже через сто років після побудови святиня опинилася під загрозою знищення.
Тут активізувалися зсуви, і храм став давати тріщини, повільно сповзаючи в річку. Для його порятунку в липні 1199 року за рекордно короткий термін в 10 днів була споруджена потужна підпірна стіна. Її будівництвом керував Милоніг, художник і архітектор, близький приятель князя Рюрика Ростиславовича. Фактично Милоніг і був першим відомим в історії Києва СУППРівцем.
(Натисніть для збільшення)
Його творіння врятувало храм, та все ж через три століття стіна впала. Разом з нею обвалилася й частина Михайлівського собору. Довгий час напівзруйнована будівля залишалась покинутою, поки Петро Могила не взяв на себе клопіт її відновлювати.
Як сильно від зсувів страждали цивільні помешкання, літописи не свідчать. Зрозуміло, їх укладачі фіксували лише найгучніші події. Такі, як падіння Успенського собору в Києво-Печерській лаврі.
Сучасні археологи з'ясували, що Юрковицький струмок, взятий у 1909 році в колектор, колись був місцем постійних природних лих.
Цей водотік уже в XIII столітті входив у межі міста і протікав по трасі сучасних вулиць Отто Шмідта — Нижньоюрківською — Юрківською. Він випливав з яру між горами Щекавицею й однойменною Юрковицею. Як показали археологічні розкопки, у долині струмка постійно сходили селеві потоки, що руйнували подільські зміцнення, дороги, будинки і городи жителів.
Уже в наступному столітті настав період стабілізації, що тривав досить довго. Сліди останнього великого зсуву були виявлені в районі вулиць Кирилівської, Оболонської та Нижньоюрківської, датуються вони вже XVIII століттям.
У міру того, як місто розросталося й забудовувалося, боротьба з зсувами ставала все більш нагальним питанням. Крім підпірних стін, стали практикувати нові технології, будівництво так званих дренажних систем. Відомо, що перші підземелля, призначені для відводу надлишків ґрунтових вод, були побудовані на території Києво-Печерської лаври.
Одне з них, датоване кінцем XVIII століття, збереглося й функціонує донині. Дворівнева штольня, викладена з цегли, розташована біля підніжжя так званої Дальньопечерської гори, в якій прокладені Дальні печери Лаври.
З 1830 року в Києві розгорнули будівництво одного з найбільших в Європі фортифікаційних комплексів — Нової Печерської фортеці. Центральний в'їзд до фортеці, так само як і склад зброї, були зведені близько урочища з промовистою назвою Провалля.
Для інженерного захисту фортеці від зсувів Провалля зміцнили двома потужними підпірними стінками. Ба більше, всередині конструкцій прорізали бійниці, таким чином убивши відразу двох зайців. Фортецю вберегли від зсувів, а заодно зміцнили двома додатковими фортами. Сьогодні верхня підпірна стіна більш відома киянам як Зелений театр.
Зелений театр
Тут після Другої світової заклали перший у місті кінотеатр просто неба. Нині він покинутий, але потужні кріпосні конструкції, як і раніше, виконують свої початкові функції, оберігаючи Печерськ від зсувів.
Будівельна лихоманка
На рубежі XIX і XX століть Київ охопила так звана будівельна лихоманка. Їй сприяли стрімке промислове зростання й інвестиції, вкладені в місто. Один за одним на місці провінційних двоповерхових будиночків почали виростати розкішні прибуткові будинки.
Тепер повідомлення про зсуви стали справою буденною. У 1884 році інженер Микола Добринін доповідав міській владі про необхідність евакуації жителів Андріївського узвозу у зв'язку з аварійним станом схилів гори Уздихальниця.
Попри те, що трапився зсув в садибі домовласника Медведєва (нині на цьому місці будинок-музей Булгакова), "батьки міста" продовжували все ігнорувати. Один із гласних (так тоді називали депутатів) міської думи навіть запропонував продавати пісок та глину з обвалонебезпечної гори для потреб будівництва!
Але незабаром на цьому місці звели будинок, що нині відомий як "Замок Річарда Левове Серце". Його господар, поміщик Орлов, вирішив проблему. Уже своїм коштом він спорудив на горі потужну стінку з контрфорсами, яка існує й понині.
Для того часу показовим є й той випадок, що стався у вересні 1905 року з архітектором Миколою Казанським. Злива розмила фрагмент Володимирської гірки. Потужний зсув почав засипати садибу Казанського, розташовану на вулиці Олександрівській (нині Сагайдачного) під самою горою.
На допомогу прибули підрозділи саперів, але злива не змовкала. Спочатку був знищений недобудований флігель, а буквально через лічені години зсув накрив і основний будинок. Людей евакуювали. Сім'я Казанських опинилася на межі банкрутства.
І все ж за певний час архітектору вдалося відбудувати садибу. Цього разу гору підперли потужною стіною. Але Казанський бачив у катастрофі відгомони "будівельної лихоманки". На його думку, на схили Володимирської гірки недоброчесні забудовники нелегально скидали будівельні відходи. Він переконав громадськість у тому, що нових неприємностей із його садибою не виникне, якщо викиди сміття припиняться. І мав рацію.
Гарний флігель до недавнього часу був єдиним збереженим старовинним будинком на початку вулиці Сагайдачного. Однак реставрована в 1990-і роки споруда знову виявилася зруйнованою. Виною тому — все ті ж "недоброчесні забудовники": на історичному місці виріс новобуд.
Створюється враження, що це місце переслідує злий рок. Багато робіт Казанського й сьогодні прикрашають місто, наприклад, Покровський храм на Пріорці, будинок купця Новікова (колись тут був Подільський РАЦС), а також садиба Більського, більш відома киянам як "Дача Хрущова" на Лук'янівці. А ось власний будинок архітектора знищений.
Із містикою кияни пов'язують й історію храму Миколи Притиска на Подолі. Тут тричі падав купол. Перший раз у 1811-му, внаслідок знаменитої подільської пожежі, другий — в 1941-му під час бомбардувань. Третій же раз купол упав вже під час реставрації, в 1983-му. Причина падіння — підняття ґрунтових вод сусідньої Замкової гори. Зводити на місце купол довелося солдатам із будбату.
У грудні 1960 року закрили та евакуювали у зв'язку з загрозою зсувів ченців з Лаври. Тоді ж для протистояння зсувам усі схили правобережного Дніпра були засаджені деревами. Сподівалися, що їх коріння дозволить зміцнити землю.
Палаци, хатини і зсуви
До середини 1990-х років в Києві було зафіксовано вже близько ста зсувонебезпечних місць, сорок із яких були активними. У 1997 році стався потужний обвал ґрунту по вулиці Кудрявській, 31/33.
Цей 13-поверховий будинок звели в 1976-му прямо на окрайці Кудрявської гори, над Глибочицькою балкою. У 2013-му зсув на цій ділянці повторився, тепер він зачепив більше десятка гаражів. Нині жителі багатоповерхівки бояться, що наступна катастрофа зруйнує й саму будівлю. Стара підпірна стіна, збудована тоді ж, коли й будинок, вже не витримує навантаження. Місцеві навіть намагаються паркувати автомобілі подалі від схилу.
На початку квітня 2013 року стався зсув ґрунту в районі елітного житлового кварталу Воздвиженка. Частина Замкової гори з'їхала прямо на будинки. Ніхто з людей не постраждав, але довелося евакуювати 16 сімей із трьох будівель.
1 грудня 2015 року на проспекті Лобановського зруйнувалася підпірна стіна будинку, збудованого лише за 10 років до аварії.
Сьогодні фахівці виділяють дві найбільш небезпечні зони в місті — Батиєва гора і околиці озера Глінка. Батиївку почали забудовувати відносно недавно — 140 років тому там виросло селище залізничників. Щойно гору заселили, зсуви дали про себе знати.
Наслідки зсувів: на Володимирській гірці у 1905 році (ліворуч) та вулиці Кудрявській (1997 рік)
У липні 1913 року дощами розмило ґрунт, і селище фактично виявилося відрізаним від міста. Вже при СРСР гору зміцнили єдиною дренажною системою, що нині має порядковий № 45. Це прохідна галерея, 500 метрів завдовжки. Але сьогодні вона вже не справляється зі своїми завданнями, адже тепер кволі халупи залізничників змінюються палацами.
Заможні кияни люблять це місце — тут відкриваються чудові види на місто, це одна з найвищих гір Києва, та й до центру рукою подати. Вони викуповують по кілька ділянок і захаращують пагорб гігантськими особняками, намагаючись перевершити один одного в розкоші.
Однак сьогодні багато з них уже скаржаться на постійне затоплення підвалів. У приватному порядку, на кошти домовласників, забиваються палі і наспіх зводяться підпірні стіни. Але фахівці впевнені, що це не панацея. Потрібно добудовувати підземні дренажні системи.
Озеро Глінка в районі станції метро Либідська утворилося на місці закинутого кар'єру цегельного заводу біля підніжжя Чорної гори. Тут зсув уже практично впритул підібрався до найближчої хрущовки по провулку академіка Філатова.
Так виглядав берег озера Глінки у 2011 році
Гора сповзала, поки чиновники стояли перед вибором: просто засипати озеро або спорудити тут підпірну стіну? Слава Богу, сьогодні вони зважилися на спорудження й поступово Глінку зміцнюють. Тут повинна з'явитися чудова зона відпочинку.
Багато київських новобудов стоять на пливунах. Рано чи пізно схили поповзуть, і історія київських катастроф продовжиться. Поки ж, за великим рахунком, місто ще встигають рятувати СУППрівці і, звичайно, вищі сили. Але хтозна, до якої пори, до якого часу?