Більшість людей в Україні знають про регбі з фільмів, та не здогадуються, що гра вже майже 100 років розвивається і у нас. Регбі — зухвала, захоплююча гра для сильних. Але чесною її роблять не лише спортсмени, а й ті, хто стежить за дотриманням правил. Юрій Морозов уже понад 10 років працює над тим, щоб українські судді не поступалися європейським — а довіра до арбітражу стала нормою, а не винятком.
Юрій Морозов — головний комісар матчів Федерації регбі України, один із головних реформаторів системи спортивного суддівства в країні. Колишній гравець національної збірної, сьогодні — координатор суддівського корпусу, автор навчальних посібників, сертифікаційної програми та безпекових протоколів для матчів. Завдяки його системній роботі суддівство в українському регбі вийшло на новий рівень та інтегрується у міжнародний контекст.
Поговорили з Юрієм про те, як змінилась гра та суддівство в Україні, про головні досягнення та плани на майбутнє.
— Хоч регбі одна з найпопулярніших командних ігор у світі, в Україні все ж вона не настільки розповсюджена. Чому ви обрали саме регбі? Що для вас означає ця гра?
— Я почав займатись регбі ще у 1990-х, коли про гру у нас знали ще менше, ніж зараз. Але мені пощастило, тому що Одеса завжди була одним з осередків гри в Україні. Вважається, що саме тут ще на початку ХХ століття зіграли перший не професійний матч, адже в Одесу заходило багато іноземних пароплавів, і команда з Англії навчила місцевих чоловіків.
Я обрав регбі з багатьох причин. По-перше, почавши грати відразу захоплюєшся. По-друге, через демократичність гри: людина може бути будь-якого зросту та статури, і це не завадить їй досягти значних результатів.
У регбі важлива дисципліна, взаємодопомога, відповідальність та вміння швидко приймати рішення. Це ті якості, які я найбільше ціную та намагаюсь культивувати у своєму житті. Усе, що я роблю сьогодні — у методиці, менеджменті, навчанні — базується на тих принципах, що я засвоїв на полі. Ця гра сформувала мене як професіонала і як людину.
— Юрію, ви пройшли шлях від гравця національної збірної до Головного комісара матчів Федерації регбі України. Чому ви вирішили перейти в суддівство?
— Багато спортсменів після завершення кар’єри гравця обирають сумісні професії. Хтось стає тренером, хтось суддею, а хтось організатором матчів. Коли прийшов час зробити вибір, я зрозумів, що мій досвід та мої пріоритети у житті найкраще всього відповідають посаді судді. Я хотів впливати на розвиток самої гри в Україні і щоб гравці могли довіряти арбітражній системі.
За час своєї гри на полі, спершу за одеську команду, згодом за молодіжну збірну України я мав змогу бачити, як гра проводиться за межами нашої країни, де сформована культура регбі протягом багатьох десятиліть, і хотів, щоб ми досягли такого ж рівня.
Коли нам вдалось перемогти сильні європейські команди на Традиційних юнацьких іграх у Данії, я зрозумів, що у нас є потенціал дійсно змінити існуючий стан речей та досягти значного розвитку гри вдома.
— Наскільки складним був перехід від гравця до арбітра?
— Я звик до складних завдань, але це був новий виклик. Якщо раніше потрібно було бути виносливим у фізичному плані та мати волю, щоб дотримуватись дисципліни, то тут доводилось прокладати собі шлях з нуля.
У 2007 році в Україні не існувало системної школи підготовки суддів. Тому довелося самостійно вивчати міжнародну практику, проходити семінари, адаптовувати стандарти World Rugby до українських умов. Я пройшов усі рівні сертифікації, включно з міжнародними курсами, і згодом очолив екзаменаційну комісію.
— Які ключові зміни ви запровадили як Головний комісар матчів?
— Ми розробили та затвердили перший офіційний навчальний посібник для суддів. Це стало основою для створення прозорої системи атестації. Також я координую роботу суддів та комісарів на матчах, відповідаю за дотримання правил і безпеку, беру участь у створенні регламентуючих документів Федерації.
— Що ви вважаєте головним досягненням у професійній кар’єрі?
— Найважливіше — це створення професійної культури суддівства. Ми вийшли з аматорського стану та побудували структуровану систему, яка базується на чесності, підзвітності та постійному підвищенні кваліфікації. Я особисто сертифікував десятки суддів, і цей вплив на галузь я вважаю найбільш значущим.
— Суддівство в Україні часто стикається з недовірою. Як ви боролися з цим викликом?
— Недовіра до суддівства — це не новина, і не лише в регбі. Але її можна зменшити, якщо працювати системно. У нашій федерації ми вирішили, що прозорість — це не просто слово, а принцип. Всі критерії — від набору кандидатів до підвищення категорії — ми зробили публічними. Суддя розуміє, чому отримав певну оцінку, глядач бачить, що рішення приймаються не «на око», а за методикою.
Ми також запровадили обов’язкові тести і регулярну переатестацію. Коли суддя знає, що за ним не просто спостерігають, а об’єктивно оцінюють — це змінює і його ставлення, і довіру до нього з боку команди, тренера, глядача.
— Над чим ви зараз працюєте та які плани майбутнє?
— Зараз мій фокус — на кількох ключових напрямках. По-перше, ми активізували роботу над цифровізацією системи оцінювання суддівства: це дає змогу об'єктивно фіксувати роботу арбітрів і вчасно реагувати на помилки. По-друге, розвиваємо регіональні осередки — важливо, щоб якісна підготовка суддів була доступною не тільки у Києві чи Львові, а й у менш охоплених регіонах.
Крім того, працюємо над адаптацією нашої системи до нових змін у правилах World Rugby — це живий процес, і важливо бути в тонусі. Маю і більш довгострокову мету — створити професійну платформу для спілкування та обміну досвідом між арбітрами не тільки в Україні, а й у світі. Хочу, щоб українські фахівці були не лише в курсі світових стандартів, а й брали участь у їхньому формуванні.
— І, наостанок, як ви вважаєте, розвиток суддівської системи в регбі сприятиме розвитку суддівських систем в українському спорті?
— Це точно не про амбіції, а про відповідальність. Регбі — не наймасовіший спорт в Україні, але саме в цьому, можливо, і є його перевага: ми мали змогу тестувати, адаптувати, виправляти. Ми йшли шляхом проб і помилок, але тепер маємо працюючу, структуровану систему з чіткими вимогами, рівнями сертифікації, прозорістю. Якщо цей досвід стане основою або хоча б прикладом для інших спортивних федерацій — значить, ми все робили не дарма.
Мені хотілося б, щоб суддівство перестали сприймати як щось другорядне, а навпаки — як фундамент чесного змагання. І якщо те, що ми вибудували в регбі, допоможе комусь уникнути наших помилок і стартувати швидше — це буде найкращий результат нашої роботи.