Віктор Пинзеник дав рецепт виходу із кризи. Відеоконференція на focus.ua

Я систематизую свій погляд на поведінку минулого уряду. Я б її оцінив так: це популізм, прагнення побудувати комунізм за один рік і підпорядкування політики, рішень політичним інтересам.

Запитання, підтримане читачами focus.ua, до цієї ж теми: "Виктор Михайлович, Вас постоянно унижала Тимошенко, называя трусом. Почему вы молчите?"

Ми останні роки були свідками дуже нехорошого явища: публічних дискусій президента, прем"єр-міністра, голови Національного банку. Складалося враження, що у керівників держави немає телефону. Ці речі руйнують владу. Причому інколи в таких дискусіях звучали не аргументи, а емоції і бажання найти найкращий епітет. Я вважаю, що сила позиції визначається не тим: вмієш ти чи не вмієш вживати триповерховий мат. А сила позиції полягає в аргументації своєї позиції. І вона була зрозуміла навіть без моєї заяви. В заяві я чітко сказав, що мова йде про те, що професійна діяльність стала заручником політики. Приймалися документи непрофесійного характеру. Більше того, я вважаю їх шкідливими. І саме прийняття цих документів стало причиною тих проблем, яких країна не мала ще півтора роки тому.

Ні для кого не секрет, що міністр фінансів не підтримував бюджет, який був поданий в уряд. Міністр фінансів наполягав на прийнятті реального бюджету, виходячи з реалій економіки, а економіка падала, причому спад був наростаючий. А рішення уряду було про те, що в нас економіка росте. Наслідки прийняття цього бюджету ми вже бачимо по факту. Це критичний дефіцит бюджету – 101 млрд. гривень минулого року, і борг країни, який за рік виріс на 112 млрд. гривень. По 2,5 тис. гривень на кожну людину. Я відмовився поставити підпис під цим бюджетом і не доповідав його в парламенті. Цієї обставини вже достатньо було б для відставки міністра фінансів. Я спробував вплинути на ситуацію, і тоді з"явилася доповідна записка до кожного члена уряду з детальним аналізом ситуації, в яку потрапила країна, із пропозиціями щодо дій. Яка реакція була на цю записку? Її вилучили у членів уряду, і це було до публікації, а пізніше її взагалі заперечували. Почути про проблеми знову не захотіли.

Міністром фінансів я готовий бути. Придатком до посади я не буду. Я міг залишатися міністром, не маючи можливості докричатися до уряду, щоб приймати необхідні рішення. В уряді приймає рішення не міністр. Проект стає рішенням тоді, коли його підтримали більшість членів уряду.

Прецедент - не це. Безпрецедентне явище – це те, що міністр фінансів, в повноваження якого входить бюджетна політика, не підписується під бюджетом, а його подають в парламент. Я в історії таких випадків не знаю. Можливо це буде перший випадок в історії. Я не міг поставити свій підпис під цим непрофесійним бюджетом.

В практиці діяльності МВФ ці гроші завжди йдуть на підтримку платежів, зовнішньо-платіжного балансу. Мова йде про закриття розриву між напливом валюти в країну і відтоком. Минулого року валютний фонд відійшов від цих стандартів і основу частину грошей дав бюджету. Я б оцінював це рішення як правильне, коли країна не могла позичити гроші. Неправильним є те, що цими грошима закривались дірки, а дірки від цього не зникають. Ми входимо в цей рік зі значно більшими дірками ніж в 2009 році. Тобто друга частина йшла на цілі, визначені нереальним законом про державний бюджет на 2009 рік.

Від читача focus.ua: Чи правда, що перший транш МВФ був використаний для спекуляцій і обвалу курсу національної валюти?

Ніякого відношення транш валютного фонду до цих спекуляцій не має. Коли ви поклали гроші в банк, ви маєте депозит в банку - ніхто не може дати відповідь на питання, хто отримав кредит з ваших грошей, бо це кошик. Тому сказати, що продавалася валюта з резервів Національного банку чи з коштів валютного фонду, неможливо. Вони в одному місці.

Проблема спекуляцій не пов"язана з місцем кредиту. Це проблема поведінки. Спекуляції – це річ, якої Україна могла і зобов"язана була уникнути. Вона не могла уникнути девальвації, а спекуляція не має об"єктивних причин.

А щодо рефінансування для обраних банків?

Це один з каналів, що провокував появу зайвих грошей в обраних певних інститутах, а ті гроші тут же виривались на валютному ринку.

Як ви вважаєте, чи можна притягнути до відповідальності керівництво НБУ? До речі, в понеділок була новина про позов одного з валютних позичальників до Національного банку про те, що той не виконав свій конституційний обов"язок щодо стабільності національної валюти. Нацбанк же заявив, що не має зобов"язань щодо конкретних значень національної валюти.

Моя відповідь не буде однозначною. Я розцінюю це як вкрай небезпечний прецедент. І я не схвалюю те, що відбувалося з приводу коливань.

Всі пам"ятають один день – 19 грудня, коли зранку в обмінниках не було долара, а після обіду не було гривні - почав керуватись курс. То було наслідком відомої наради в Борисполі, куди я прийшов з планом дій на двох сторінках. Але це не функції міністра фінансів.

В чому я бачу загрозу небезпечного прецеденту? Не завжди прості й зрозумілі рішення треба приймати у владі. Не завжди хворий розуміє, коли лікар каже робити якісь кроки. У нас і так є проблема страху політиків – вони бояться приймати необхідні лікувальні рішення. Судовий прецедент цей страх може посилити, тобто страх, що будь-яку дію можна буде розглянути в судовому порядку.

Я скажу про одну з українських причин девальвації валюти, місце якої не на Інститутській (НБУ знаходиться по вулиці Інститутській, 9 – ред.). За 5 років попередніх до 2008 року імпорт виріс в 5 разів. Чому він так швидко зростав? У 2008 році була рекордна дірка в торгівлі товарами. Експорт був менший імпорту на 18 млрд. доларів. Імпорт дуже швидко ріс по причині популістської соціальної політики, а питання соціальної політики не відноситься до компетенції Національного банку України. Питання наступне: до кого має бути поданий позов?

Я не хочу сказати, що це єдина причина, але це одна з причин, чому в 2008 році девальвація національної валюти була неминуча.

На вашу думку, стрибки курсу гривня-долар були сплановані?

Я не можу сказати, що хтось планував. Але я не можу виключити, що ці скачки курсу давали можливість комусь дуже добре заробляти. Національний банк не мав права повестись за валютним спекулянтом. Коли курс доходить до 11, а продається валюта по 7 чи 8 – це заохочення спекулянта.

Ще два елементи назву. Хоче хтось купити по 20 гривень – заставте його купити, не продайте йому по 8 грн. Друга річ: кожен банк має надавати електронну звітність в Національний банк про використання валюти нібито для потреб клієнтів. Треба було вказати номер рахунку, по якому хтось зняв кошти з банку, або кредитної угоди, по якій був погашений кредит. Кілька простих дій. 19 грудня їх втілили. Це був той план, з яким я прийшов на нараду в Бориспіль за участі президента та голови Національного банку.

Питання ж було не в тому, на якій позначці зупинити. Питання було – зупинити вкрай небезпечний процес.

Для сотень тисяч людей, які взяли валютні кредити, це дуже суттєве питання, на якій позначці. Багато аналітиків кажуть, що в Україні завдяки курсовим спекуляціям було майже знищено середній клас.

Я ж не заперечую. Щодо недопустимості девальвації є гарне прислів"я: пізно пити "Боржомі", коли нирки відмовили. Реагувати треба було на популізм попередніх років, бо тут закладались підвалини для наступного обвалу гривні. Долар - це такий же товар як і м"ясо. Він залежить від попиту і пропозиції. Попит формує імпорт. Коли імпорт зріс в 5 разів, експорт не встигав за такими темпами.

Друга причина лежить в площині політики фіксованого обмінного курсу. Це було причиною напливу величезних кредитів в корпоративний і фінансовий сектор. Це те, що країна не має права більше ніколи допустити. На першому місці ніколи не має права бути долар. Єдиною цінністю, про яку має дбати Україна, є національна валюта гривня.

Блок запитань про сьогодення. Один з читачів focus.ua запитує: можливо краще в нинішніх умовах оголосити дефолт і почати все з чистого аркуша?

Дефолт означає погіршення потім умов позик. А позичати Україні доведеться, навіть не маючи дефіциту. Крім того, дефолт пов"язаний з таким небезпечним явищем як арешт активів держави. А найцінніше в Україні в якості активів – це валютні резерви. Я не відкрию секрет, валюта тримається за кордоном. Ніхто ж не возить мішки. Міждержавні розрахунки проводяться за рахунок наявності в наших банків залишків на рахунках в іноземних банках.

Це не вихід. І крім того, причини, що призводять до цієї ситуації, вони ж не зникають. Навпаки – вони тільки посилюються.

Реструктуризація боргів – це дефолт. Україна в 2000 році не оголошувала дефолт. Вона реструктуризувала борги, що прирівнюється до технічного дефолту.

Оскільки згадали Грецію, давайте порівняємо з Грецією. В Греції економіка впала минулого року на 2,5%, в Україні – на 15%. Греція має дефіцит бюджету майже 13% ВВП. Україна офіційно юридично має дефіцит 11%, а якщо порахувати переплати по податкам і неповернутий ПДВ – 12,5%. Греція має борг держави понад 100%. У нас – 33%. Єдина перевага України. Але поточний масштаб проблем той самий, і спад економіки в 6 разів більший.

Дорога життя в борг в кінці має завжди один наслідок. Називається він "дефолт". Але це не приреченість. Причиною боргу є дефіцит. Щоб країну не допустити до дуже неприємних речей, абсолютно очевидним є рішення: дефіцит має бути скорочений.

Тобто мають бути скорочені видатки. Але ж і досі лунають наміри про підвищення соціальних стандартів, податкові канікули для малого бізнесу і одночасно про отримання 5 млрд. траншу від МВФ. Як ви прокоментуєте це?

Країна мусить для уникнення неприємностей збалансувати бюджет. Країна ніколи не знала дефіциту в 100 млрд.

Граничний розмір дефіциту яким має бути?

Нуль. Я взагалі не розумію цього питання. Дефіцит – це завжди життя в борг. 22 млрд. – відсотки по боргу тільки цього року. Було 4 млрд. у 2008 році. 18 мільярдів - це викинуті на вітер гроші. Тобто це тільки бажання жити в борг.

Країна мусить звести баланс. Чи можна знайти рішення в площині доходів? Так, але небагато. Принципове рішення можна знайти тільки в видатках.

Країна не може жити так, що працює з коліс. Повезло – завтра позичили гроші, завтра буде пенсія. А як не повезе? Це ж доля людей за тим, що комусь не повертають ПДВ. Комусь армія замовила м"ясо - комусь не заплатили. Виникає цілий ланцюг проблем в українській економіці. Це відбивається на стані економіки.

Я деяких ідей, які звучать, зрозуміти не можу. Ідея створення податкового раю для обраних через так звані вільні економічні зони. Як це сумістити з балансуванням бюджету – не розумію. Навіть при нормальній ситуації з бюджетом цього робити не можна. Бо не може бути системи, при якій одні платять податки, а інші – обрані – чомусь не платять.

Відома корупційна практика. Ця команда її демонструвала неодноразово. Більшість вільних зон була на Донбасі.

Вільні зони – це офшори. Система не тільки корумпована, вона дуже шкідлива для інвестицій. Бо створюються умови, при яких людина, яка хоче платити податки, не може їх платити, бо не може витримати конкуренції.

Образний приклад. Основну частину в ціні горілки складає акциз. Якщо хтось уникнув акцизу, він встановлює таку ціну горілки, яка менше акцизу. Легальний виробник існувати не може. До чого це призводить? До знищення середовища для інвестицій. Бо ніхто не хоче кинути гроші, а потім загинути. Тобто це не створює інвестиційний клімат.

Рішення має шукатися в площині видатків. Вони мали шукатись ще минулого року, на чому я наполягав, коли готувався бюджет. Але це не пізно ніколи робити.

Зараз ситуація не стала кращою. Поточна дірка, якщо нічого не робити, цього року складає 150 млрд. гривень. Я не оцінюю ще тут закон про соціальні стандарти. Бо якщо цей закон запроваджується у версії виплати пенсій і зарплат не нижче прожиткового мінімуму, то це правильно. Але закон прийнятий не в цій версії.

А щодо ініціативи податкових канікул на 5 років для малого бізнесу?

Вона нічим не відрізняється від вільних економічних зон. Завтра всі стануть малим бізнесом і будуть перереєструватися кожні п"ять років.

Звичайно. По-перше, можна займатися будь-яким видом діяльності. Канікули це крок до тінізації економіки. Це узаконена тіньова економіка, бо це економіка, яка не платить податки. Більш того, вона провокує інших не платити.

Приклад примітивний, але дуже простий. Якщо вас звільнили від прибуткового податку, то будь-хто може уникнути цього податку. Для цього просто треба перевести доходи на вас за якусь комісію.

Можу ще один приклад привести, він у пресі гуляв до 2005 року, поки ми не прикрили цю лавочку. Одного інваліда звільнили від податків, і цей інвалід ввіз автомобілів до України на 3 млрд. гривень: майбахи, шестисоті мерседеси. Тобто пільгу дали одному, влаштували офшор, а скористалися пільгами... Він же не їв щодня по машині. Тобто по суті один завод Європи працював тільки на одну цю людину. Ось маєте наслідки однієї дрібнесенької пільги для однієї фізичної особи.

Якими мають бути кроки для детінізації економіки, на вашу думку?

Перш за все, мають бути скасовані офшори. Всі мають бути поставлені в рівні умови. Бо це канал, який провокує легальну економіку до діяльності в тіні.

Регулятивна реформа або усунення надмірної залежності підприємств від чиновника. Бо залежність пов"язана з такою поганою річчю, яка називається корупція або, простою мовою, хабарі. Щодо хабара, у нас немає статті видатків, які підприємець має право легально показати і віднести на видатки. Тобто він вимушений ці гроші витягувати з тіні. А якщо підприємєць змушений викрадати для хабара, то чому не може зробити це для себе.

Третє. Процедура державних закупівель або витрачання коштів.

Запитання від читачів focus.ua: Скільки потрібно грошей на те, щоб виконати всі обіцянки нової влади?

Я не займався цими оцінками. На що звертаєш увагу, коли читаєш передвиборчі програми. На жаль, це властиво всім політичним силам. Всі говорять про хороші гасла і хороше майбутнє. Єдине, про що немає розмови, це про дорогу, яка веде до цієї цілі. А дорога – це головне. Щоб отримати на виході результат, треба зробити певні дії. А про дії ніхто не говорить.

Але ж Азаров говорять: дати всім грошей - повернути ПДВ, підвищити соцстандарти, податкові канікули...

Я можливо живу ілюзіями, але хотів би дуже сподіватися, що частини людей має бути розуміння того, що вони минулого року теж втратили, а втрати можуть бути ще більшими від загального погіршення умов. Неможливо побудувати комунізм в окремо взятому будинку.

Це розуміють не всі. Дехто не хоче розуміти. На жаль, я мушу допускати і такий варіант. Деякі заяви, які звучать, мене вже турбують, бо це створення преференцій для обраних. Як, до речі, створена преференція власникам заводів по ціні газу. Газ купується по 305 доларів, а продається по 230, по минулорічній ціні. 75 доларів з кишені кожного з нас іде на прибутки власників компаній. Це не нормальна річ, бо з бюджету ж платиться преференція.

Недавно уряд прийняв правильне рішення про скасування державних гарантій по кредитах, тому що кредит отримує один, а погашає інший: лікар, вчитель, пенсіонер, бо платять гроші з бюджету. Що мене насторожує, і я допускаю, на жаль, такий варіант: щоб не скасували гарантії одним для того, щоб дати гарантії іншим. Це ми побачимо лише тоді, коли буде проект бюджету.

Давайте забудемо про міжнародні фінансові організації. Мусимо говорити про причини і наслідки.

Країні не вистачало в минулому році 100 мільярдів, у цьому році - 150. Є вихід? Є чудо? Ще кілька років такого життя в борг, і скоро ми будемо працювати тільки на погашення боргу. Вже цього року кожна десята гривня доходів загального фонду, за моїми оцінками, піде на обслуговування боргу. Не на погашення, а тільки на сплату відсотків.

Яка перед країною стоїть проблема? Скоротити дефіцит. Основна частина дефіциту – це дефіцит Пенсійного фонду, до якого бюджет не має відношення. Є два шляхи: або перспектива жалюгідних пенсій, або рішення, щоб відкрити перспективу хороших пенсій українським пенсіонерам.

Є рішення, які очевидні і мали бути прийняті давно. Перше – скасування спеціальних пенсій. Це та аморальна річ, яка в країні існує і розвивається, на жаль, і яка не має права на існування. Людей поділили на сорти. Працюючи в однакових умовах, з однаковою зарплатнею, ніколи в стандартного пенсіонера не буде пенсія така, як в спеціальних пенсіонерів.

Одним – один закон, решті – інший. Для того, щоб вийти на 90% зарплати - це норма спеціальних пенсій, рядовому пенсіонеру треба 70 років трудового стажу.

У деяких категорій немає такого поняття як строк виходу на пенсію. Знов різний закон. Для вас і для мене доба триває 24 години, а рік 365 днів, а в декого рік триває 180 днів. В результаті в 40 років можна мати стаж 60 років. Тобто дискредитується сама ідея пенсії, бо пенсія – це спосіб підтримати людину, яка вже не може працювати. Я не говорю про інвалідів, я говорю про здорових людей.

Або право дострокового виходу на пенсію. Це по суті знижений пенсійний вік. Таке право існує в державних чиновників. Вони мають право вийти на пенсію на 1,5 року раніше.

В кінцевому рахунку ми платимо пенсії зі своєї ж кишені. Це не є кишеня валютного фонду чи уряду США. Бюджет формується з кишені кожного з нас.

Є складніше питання щодо пенсійного віку. Від цього залежить розмір пенсії в майбутньому. Демографічна ситуація не проста, і вона ускладнюється. І з суспільством треба розмовляти з приводу цієї проблеми. Ми не маємо права жити одним днем.

Коли говорять про пенсійний вік, вживають поняття "середня тривалість життя після виходу на пенсію". В середньому кожна людина в Україні працює 37 років. Середній час перебування на пенсії – 17 років.

Але я знову хочу перевести проблему в площину реалій. Проблема ж не в тому, що комусь не хочеться платити пенсію. Її нема з чого платити. Ситуація в Пенсійному фонді підігріта рішеннями, починаючи з 2004 року. Згадаємо, коли пенсії підняли вище, ніж заробітну плату і позбавили Пенсійний фонд джерел формування.

Рішення треба буде шукати. Я не говорю, що це обов"язковий варіант рішення, можливі й інші комбінації. Але не діяти, не реагувати на проблему – недопустимо.

Є міністр економіки, міністр промисловості, міністр аграрної політики, є міністр енергетики, є окремо міністр вугільної промисловості, міністр житлово-комунального господарства, міністр будівництва, є віце-прем"єр, є ще перший віце-прем"єр. Як тикнути пальцем і сказати: голову знімемо з того, бо він відповідає за економіку.

Одна з речей дуже поганих для влади – це наявність громіздкої, неефективної машини. Вона громіздка по кількості і по розмитій відповідальності. Не можуть за справу відповідати двоє. Для влади це взагалі жахлива річ. Ми знаємо, коли інколи дитину залишаємо на двох наглядачів, то нема крайнього. А у владі такі речі недопустимі.

Друга річ – це конфлікт міністра і віце-прем"єр-міністра. Навіть якби Міністерство економіки одне було. Хто керує міністерством: віце-прем"єр-міністр чи міністр? Якщо віце-прем"єр, то для чого міністр, а якщо міністр, то для чого віце-прем"єр?

Я говорю зараз не про кадровий склад. Я говорю про спробу сформувати команду, де кожен грає свою скрипку.

Тобто уряд Азарова – це уряд розмитої відповідальності?

Я був би некоректний, якби не сказав, що ця річ була характерна не тільки для уряду Азарова. Вона була й раніше.

Всі чули, що дають країні публічні дискусії президента і прем"єра. А якби вони не були публічними? Тобто між президентом і прем"єром нема розуміння, тільки вони на пресу не виходять. Від цього б легше не було.

Ми можемо не побачити, як два міністри сперечаються публічно. Місцем для дискусії міністра у владі є Кабінет міністрів. Бо інакше ми руйнуємо владу. Але якщо конфлікт існує, це не допомагає ефективній роботі. На жаль, в цьому уряді розмитість відповідальності доведена до класики. Сім віце-прем"єр-міністрів. Треба було зробити ще 450.

Кілька запитань щодо газового консорціуму. На вашу думку, він потрібен? Чи потрібно взагалі знижувати ціну на газ? Чи вона буде знижена?

Проблема не в зниженні ціни, а в нормальних паритетних стосунках між Україною і Росією – постачальниками газу і "Нафтогазом України".

Що є поганого у тій угоді, що була минулого року підписана попереднім урядом. З одного боку – європейські ціни, з другого боку – немає європейського транзиту. Друге – європейські ціни на базі італійських.

Але одна деталь є принципово важлива. Ціна газу включає витрати на постачання, на прокачку. Італія купує на 2,5 тис. кілометрів далі, ніж ми. Ми ж купуємо на кордоні з Російською Федерацією. Це всього якихось 2,5 тис. кілометрів. Відніміть звідси - бо ми купуємо дешевше - європейську ціну транзиту, і ви вийдете на зовсім іншу ціну газу на кордоні України з Росією. За моїми оцінками, на 100 доларів менше. А додайте ще доходи від зміни ставки транзиту.

Транспортний консорціум – це не відповідь на питання. Це помилкова позиція. В чому інтерес постачальника газу? Постачальник газу заробляє на ціні газу. Його заробіток залежить від ставки транзиту: чим більше він заплатить за транзит до Італії, тим менше він заробить. У нього зацікавленість - найменший транзит. Інтерес України - найбільший транзит. Це діаметрально протилежні інтереси. Як їх сумістити в рамках спільного володіння? Тим більше, якщо частка РАО "Газпром" не вся. Це рішення, де сумістити інтереси неможливо. Хто програє в цій ситуації, сподіваюся, здогадаєтеся.

Українська ГТС - унікальний шанс вийти на цивілізовані стосунки. Цінність системи не тільки і не стільки в трубі. А в сховищах, які я називаю акумулятори. Ці акумулятори забирають надлишок газу влітку і віддають зимою. Особливість цих акумуляторів в тому, що вони мають бути біля споживача розташовані. Споживач - Європа. Акумулятор - на заході України. У Росії акумулятори можна збудувати, тільки цей акумулятор не здатний передати газ. Тому це унікальна цінність, де можна об"єднати інтереси. Система сама здатна заробити.

Створення ГТС – це не вихід, це не дає відповіді на ті питання, які хвилюють країну.

Щодо посередників. Я ніколи не був і не буду прихильником схем, коли незрозумілий кооператив з назвою "Роги і копита", чи як він інакше називався, вже забув…

"РосУкрЕнерго".

… "РосУкрЕнерго, зареєстрований в кантоні Цуг (Швейцарія), є посередником, у якого немає газу, але від якого залежить доля країни. Країна повинна уникнути таких схем.

Щодо ПДВ багато запитань, може вже час ліквідувати цей податок?

Можна. І скасувати всі податки.

Ні, не всі. А саме цей, бо він дуже корупційний, може й найбільш корупційний.

Справді, є проблема з цим податком, але проблема не в цьому податку. Одне з питань стосувалося, чи можна замінити повернення цього податку звільненням від ПДВ. Ні, не можна. Бо для економіки отриманий або нарахований ПДВ за продукцію – це спосіб повернути той ПДВ, який заплатив при придбанні сировини, матеріалів, обладнання. Поясню на прикладі. Метал у нас експортується. Вугілля – ні. Але звільнення від ПДВ металу нічого не дасть, бо металурги купують вугілля з ПДВ. Тобто все одно проблема виникне.

Що треба зробити в цій сфері? Можливо на цьому прикладі я покажу ключову проблему при прийнятті важливих рішень. З четвертої спроби мені вдалося провести електронну декларацію. Я не міг це зробити з 2005 року. Проект вносився, але рішення не приймали. Тільки в 2008 році з великим опором вдалося.

Чому? Це дає прозорі стосунки. Там видно всі зв"язки. Кожного місяця видно, де дерибанили, їх відсікають, їх контролюють, але це не так багато. І зразу видно там, де немає схем дерибану. Перевіряти не треба. І чітко видно, кому, в якій послідовності має повертатись ПДВ.

Проблема, на жаль, в дрібниці. В цьому немає інтересу у "сильных мира сего", тому що, коли ми отримали перші результати цієї схеми, вражаючі результати, унікальні можливості були - але це не компетенція Мінфіну, бо податкова навіть Мінфіну не підпорядкована – підтримки Мінфін в цьому плані не отримав.

Ми стикаємося з проблемою оновлення країни – проблемою політичного запиту на зміни.

Скажіть, а чому досі в Україні не впроваджена досить поширена європейська практика, коли податкова стає департаментом Міністерства фінансів? Вона ж у нас – майже самостійна політична сила, якийсь окремий світ.

Бо цього не хочуть. Одною з умов моєї роботи на цій посаді було включення митниці і податкової в органи Міністерства фінансів. Коли дійшли до реалізації, всі зусилля були кинуті на те, щоб цього не дати зробити, хоча проект такого рішення був.

Проблема ще в тому, що такі органи взагалі випадають з центральної влади. Армійською термінологією, в полку є батальйон, який нікому не підпорядкований. Не підпорядкований, бо в нього немає начальника, а начальником не може бути Кабмін. Кабінет міністрів – колегіальний орган. Начальником може бути тільки міністр. В нас, на жаль, таких 20 органів, які не підпорядковані нікому. Це ще один елемент руйнації влади, це поява міні-урядів, яких ти не можеш призначити.

А що це за органи? Окрім податкової.

Митниця, Державна прикордонна служба, органи стандартизації. Так звані урядові органи.

А Антимонопольний комітет?

Антимонопольний комітет і не повинен бути підпорядкований уряду. Бо у нього функція не виконавчої влади. У нього функція стежити за конкуренцією. Як і Національний банк України.

Мені трошки шкода нашого читача. Я не знаю, що він читав. По-перше, я не був доцентом, я ще в радянські часи був професором. По-друге, я ніколи не заявляв, що у мене якісь є заводи. І я не маю власності: ні заводів, ні фабрик, ні банків. Якщо наш дописувач знає такий завод, то я його дарую йому. Напишіть адресу, надсилайте свою адресу, зв"яжемося, підемо до нотаріуса, завтра ви будете капіталістом.

Поки що не можу. Дати прогноз, чи може бути такий курс, можна тільки тоді, коли побачимо дефіцит бюджету. Тобто який ризик є того, що нестачу коштів якогось дня не перекриють за рахунок того, що на паралельній вулиці є місце, де грошей – бездонна бочка. Називається це місце "Національний банк України". Цей банк – єдиний банк, який придумує грошей, скільки хоче. Називається "емісія". Тут є ризик, в тому числі для обмінного курсу. При нормальному дефіциті тих загроз курсу, які були причиною для девальвації у 2008 році, немає.

20% українського експорту в єврозону – це метал. Металургія втратила зовнішні ринки на 14 мільярдів через світову кризу. Це основна стаття падіння. ми маємо реакцію курсу на проблему, але з другого боку, ми маємо лікувальну реакцію. Це як температура в хворої людини. Курс заохочує експорт і зменшує імпорт. Дуже хороша цифра минулого року. Імпорт в Україну впав на 40 млрд., а експорт на 29. тобто експортні можливості поліпшились. З другого боку, набагато кращі умови для імпортозаміщення. Умови для конкуренції для українських виробників значно краще, ніж це було раніше. Це виправляє ситуацію з платіжним балансом, що важливо для майбутньої стабільної гривні.

І ще раз хочу наголосити. Питання курсу – а курс – це метр для інвестора – лежить в площині дефіциту бюджету. Якщо цей дефіцит буде в прийнятних нормах, то це непоганий орієнтир для подальшого розвитку країни.

Прийнятні норми – це які? Один відсоток, два?

Я вже, на жаль, не можу сказати, що Україна цього року повернеться до стандартів попередніх років - двом відсоткам. Прийняття бюджету Пинзеника минулого року дозволяло б уникнути цих проблем. Але масштаб базових проблем вже такий, що за рік їх не вирішиш. З 11% вийти на 2% за рік – неможливо. Якби це були стандартні умови, про 4% дефіциту я б кричав, що це дуже погано. Але зараз, враховуючи, що в базі, на жаль, проблема дуже велика, 4% я б вважав прогресом і великим прогресом в країні.

Але першого року треба зробити великий крок. А другого року вийти на стандарти дефіциту, які Україна тримала і цим викликала довіру до інвесторів, до позик і т.д., що відкривало дорогу для розвитку.

Ваш короткий рецепт виходу з кризи. Перше зрозуміло – збалансований бюджет з дефіцитом 4%

Я не сказав про 4% як мету. Я сказав, що, на жаль, неможливо за один рік зараз це виправити. Мова йде про збалансований бюджет, який реально фінансувати, не втягуючи країну в додаткові борги.

Далі – регуляторна реформа. Усунення тих причин які ведуть до відродження банківського сектору, включаючи правильну рекапіталізацію. Серце не може качати кров без здорової банківської системи. Тут, на жаль, проблем залишається дуже багато, в тому числі в площині рекапіталізації. Для села було б важливим для інвестицій скасування мораторію на продаж землі. Це дуже системні реформи. Я їх назвав блоками, але насправді кожна з них – дуже серйозна реформа.

Ситуація зараз унікальна для прориву, і він відбудеться.

А зовнішня кон"юнктура цьому сприяє?

Так. Але я б не хотів, щоб у нас склалася ілюзія, що світ вийде з кризи і у нас все буде добре. Це знову годування людей байками. Є внутрішні проблеми. Зараз цим проблемам сприяють зовнішні умови. Світ потихеньку оживає. Оживає торгівля, потихеньку йде відновлення експорту, гроші почали у світі ходити. Це, звичайно, кращі умови ніж були рік назад. Але є внутрішні проблеми, які треба вирішити. А чому вони будуть вирішені? Бо запасів нема. Не робити нічого не вийде вже. Це унікальний шанс. Чим швидше його використають, тим легше країні. Тим швидше люди побачать спокій в майбутньому. Але не вирішувати ці проблеми вже неможливо.