Каждая третья. Социальную сеть захлестнула волна женских признаний в изнасиловании

2016-07-07 10:30:00

1 0
Каждая третья. Социальную сеть захлестнула волна женских признаний в изнасиловании

Каждая третья. Социальную сеть захлестнула волна женских признаний в изнасиловании

#яНеБоюсьСказати. В якийсь момент мозок просто перестає їх сприймати, ці історії. Тіло протестує, спирає в грудях, ллються сльози, трусить. Думаю, ніхто не здогадується, що це набуде такого масштабу. Що насильство над жінками носить НАСТІЛЬКИ масовий характер.  

…Коли займаєшся гендерним активізмом, то знаєш статистику: кожна третя жінка зазнавала сексуального насильства. 95% жінок стикалися із сексуальним харасментом (домаганням), усним чи фізичним. Але це суха статистика.

Статистика, яка раптом набула голосів. Тисяч голосів. Насилля зазнавали не абстракті відсотки, а твоя сестра. І ось ця твоя співробітниця. І ось ця давня подруга. І кума, і однокласниця, і громадська активістка, і вчителька. Ось вони, дорослі успішні жінки, яких ти бачиш щодня, а чи раз на місяць, а чи просто періодично перетинаєшся на акціях – ось вони уже дівчата 6, 7, 8 років. Яких ґвалтували в ліфтах, за гаражами, у таборах. Лікарські кабінети, де дівчаток "оглядають", засовуючи пальці у статеві органи, замість того, щоб перевірити стан хребта. Тролейбуси, де дівчаткам тицяють у руки члени. Вітчими, які серед ночі п'яні вриваються у спальню.

Майже всі ці історії об'єднає одне – коли вони ставалися, діти СОРОМИЛИСЯ і БОЯЛИСЯ розповідати батькам чи близьким людям.

Чому? Бо "секс – це соромно". Бо дорослі табуювали тему сексу і статевих органів. А значить, коли з тобою щось таке стається – ти уже "брудна", "нехороша" дівчинка. І мама тебе "не любитиме".

"За цими історіями – море болю і травм.  Знову і знову, наче прорвало якусь величезну плотину. Наче всі тільки й чекали відмашки зі словом "можна"

За цими історіями – море болю і травм. Але в них – беземоційний, безоцінковий виклад. "Йому 25, мені 8, він мене ґвалтує". "Мені 11, йому 17, він заводить мене у ванну, стягує штани і починає ґвалтувати".  Знову і знову, наче прорвало якусь величезну плотину. Наче всі тільки й чекали відмашки зі словом "можна". Цим словом стала акція #яНеБоюсьСказати.

У цій історії лякає дві речі. Лякають не розказані історії, а нерозказані історії. Десятки жінок, які пишуть "про найстрашніше я не напишу", або пишуть у особисті "я не можу сказати це публічно, але дякую вам". Або й нічого не пишуть. А ще лякає те, що викрила ця акція. Коли відомі письменники пропонують зробити альтернативну акцію з хештегом #бабаДура  (напевно, їм видається це дуже дотепним!), або представник знаної на всю Україну мистецької організації називає акцію "мужененависницькою" і так само пропонує флеш-моб  #бабаДінамо. Як то кажуть, "весна розкрила, хто де срав". Дивовижно, але навіть в акції, де говориться про жіночий біль, деякі чоловіки бачать утискання чоловіків.

Ці два дні нам непросто. Незручно, неприємно. Наче луснула велика рожева бульбашка із котенятами та єдинорогами. Нам боляче читати, боляче писати.

Але це унікальний приклад того, як біль, з яким ми роками були наодинці, вилившись назовні, раптом злився у одну потужну хвилю. І ця хвиля ллється на берег, і лишає по собі гладенький, чистий пісок.