Тормозной путь. Почему в мире побеждают популисты

Лякає не Трамп, лякає тенденція. Brexit, нідерландський референдум, вибори в Польщі, вибори в Угорщині, вибори в США (незабаром вибори в Німеччині, Австрії й у Франції) — це не Білорусь і не "Ківалов-підрахуй". Це реальний вибір реальних людей. Людей, цільовий портрет яких майже ідентичний: 50+, низький рівень освіти, низький рівень прибутку, традиційні або партійні цінності.

Доки системи в Європі та світі привчали людей вибирати тільки між "хорошим і хорошим", а в Україні між "поганим і ще гіршим", доки і "ліві", і "праві" займалися неіснуючими проблемами й розвагами, цільова аудиторія ідіотів і любителів популістської халяви мужніла та розросталася: передавала один одному свої родові й племінні цінності, забобони й страхи, будувала свої мі-мі-мі-мішні світи з котиками і квіточками або з танками і парадами. Варто вже визнати, що жодні ідеології, цінності та принципи, не пропущені через себе, свій мозок і переконання, більше не можуть працювати в сучасному світі! Є лише одна цінність, через яку сучасна людина має фільтрувати свої дії кожного дня, — цінність вибору та відповідальності за цей вибір. І вибір має бути задля розвитку, а не задля спокою, стабільності та міщанства.

Ми реально всі дуже пов"язані, ми вже не є феодальними князівствами з арміями в тисячу голодних воїнів, яких чума може підкосити ще на півдорозі до битви, ми — світ, в якому вибір простий: жити і розвиватися або виживати в страху й помирати. Тому такі смішні заяви з Голландії та Британії: "Ага, бачите, ми вже не такі й погані". Це не гра в двоєчників і відмінників. Це світова криза ідей, криза смислів і небажання думати в цьому напрямі. Нема винних, і винні ми всі. Всі батьки, які змусили своїх дітей обрати професію, яку вони не хотіли, і всі діти, які на це погодилися, всі, хто працює на ненависній роботі, хто живе з нелюбимими людьми, хто терпить, ниє і надіється на Бога, царя, партію, нову зброю, винні всі, хто не читає і не думає, не любить, не вірить в себе, хто транслює не свої думки, не свої слова, хто панікує, боїться, у кого "хата скраю", й у кого "хата в центрі", всі, кому заважають сусіди, геї, музика, алкоголь, трава, повії, жінки, чоловіки, президент, парламент, всі, хто ділиться не від повноти, а від ущербності, всі, хто думає перетерпіти, пересидіти, відлежатися, відіспатися, нагулятися, хто цінує думку свого кола важливішою за свою, хто не має своєї думки взагалі, хто думає, що гроші на щось впливають сильніше, ніж ідея, і всі, хто вкладає свої гроші в ідеї погані.

Сьогодні багато хто пише, що треба надіятися на себе. Надіятися на себе треба не лише сьогодні, а завжди. Але ще важливо подивитися на людей навколо і на ідеї всередині себе. Чи свій вибір ми робимо? Чи ми розвиваємося? Чи розвиваємо людей навколо нас? Чи очищуємо свій мозок від установок і правил, що давно застарілі? Чи бачимо велике і маленьке, чорне, біле і кольорове? Чи маємо силу і чи вміємо нею користуватися? І найголовніше — чи знаходимо ми час, щоб думати?

Источник: Олеся Драшкаба/Facebook