Стоя у черты. Зачем Украине закон о коллаборационизме

Закон про колаборацію гостро необхідний. Кримчанину простіше буде прочитати закон і дізнатися, що насправді чекає його за той чи інший вид колабораціонізму, ніж живитися чутками. Коли справа стосується безпосередньо кримчанина, то він стає дуже прагматичним. Але нам не потрібен закон просто "щоб було", бо якраз тоді там може з"явитися багато нісенітниці. Особливо якщо його прийматимуть поспіхом, сирим, і насамперед люди, які не бували в окупації й погано уявляють, що це таке.

У законах має бути прописано якомога чіткіше, що державою сприймається як зрада, що — як колаборація, а що — як вимушений проступок, який не матиме покарання. Покарання також слід гнучко та ретельно градуювати: залежно від його важкості людина може відбутися як моральним осудом, так і позбавленням волі, або громадянства, або виборчих прав, або права на діяльність, виплачувати штрафні санкції (наприклад, вилучення їх із пенсії), втратити майнові права, набуті за допомогою окупантів.

Співпрацею з окупантами варто вважати пряму участь у роботі державних окупаційних органів, в тому числі без посади, а "добровільно". Слід розрізняти — чи ви розчищаєте дороги від снігу за наказом окупантів, чи переслідуєте інакодумців. Чи ви забудовуєте чужу власність, виконуєте завідомо незаконні накази (що також має бути перераховано державою Україна), чи обмежуєте права дітей на українську, кримськотатарську в школах. Перелік має бути ретельним. Пом"якшувальні обставини — дуже рідкісна річ у цьому питанні, але їх також слід урахувати. Коли людина каже: "Я боявся втратити роботу", то слід дивитися, яку саме роботу. Якщо це посада директора, то це не аргумент — людина фактично глузує з вас, кажучи, що звикла жити на широку ногу, бути начальником і задля цього зрадила. Приймаються такі аргументи, як загроза життю, здоров"ю, волі собі або членам родини, але це ще треба довести в українському суді. Загальна формула проста. Чим більше збитків через вашу діяльність під час окупації зазнала Україна, тим більше ви колаборант.

Кримчанину слід налаштовуватися, що існує умовна шкала — від "жертва окупації" до "активний прибічник окупації". Слід визначитися, на якому відрізку він знаходиться, звіряючись із законом, та вчасно схаменутися, якщо дійшов чи перетнув небезпечну межу. Наприклад, працював депутатом і з подивом дізнався, що це пряме порушення закону. То поклади мандат — закон не діє заднім числом. Або був простим вчителем, який на уроці піддавав критиці український народ, кримських татар, демократію. То схаменись, ти перетнув межу. Свідки потім пригадають тобі все на суді. Строго і ретельно мають бути виписані покарання. Перспектива бути позбавленим майна, наприклад, дуже багатьох охолодить і переведе з активних україножерів в пасивні саботажники, бо гра не варта свічок. Велику роль має відігравати нова процедура — повного чи часткового позбавлення прав, зокрема виборчих, пенсійних, податкових, тимчасове або довічне, аж до позбавлення громадянства.

Є кілька об"єктивних критеріїв, за якими можна відстежити схильність до колабораціонізму. Що би людина не казала, є дата отримання нею "аусвайса", як тут називають паспорт окупантів. Коли ти отримав його один із перших, навесні-влітку 2014 року, то вся твоя риторика множиться на нуль, ти у кращому разі швидкий пристосуванець, але, скоріш за все, щирий колаборант. Коли ти отримував його наприкінці 2014-го, то вже є сумніви (між іншим, вони і в окупантів є, і це справедливі сумніви), наскільки ти палав бажанням жити в окупації. Хто тримався рік, другий, третій, того можна вважати стійким патріотом — він отримав аусвайс тільки тоді, коли без нього стало неможливо ані зайняти чергу в лікарні, ані отримати зарплатню, а сам потрапив під пряму підозру окупанта. Хто так і не взяв аусвайс, той здійснив маленький подвиг.

Звичайно є інші критерії, схожі на ці. Ви ще можете заперечити свою явку на фейковий референдум, бо ваш підпис, скоріш за все, знищили, а окупанти влаштовували масові приписки задля фантастичної явки. Але вже наступні так звані вибори — місцеві, або федеральні — ви не поясните припискою, або доведеться надати переконливе алібі. Вже не кажучи про таке, як робота в комісіях або балотування в кандидати. Великим і слушним критерієм має бути архів публічних виступів людини проти, за, чи нейтрально до України — такі архіви мають створити і поповнювати не лише преса, а й соцмережі.

Остаточну крапку мають поставити суди — справедливі, відкриті, але безжальні. Я вважаю, що для повноцінного поновлення громадянства і всіх прав кримчанин має звернутися в суд після визволення та довести там, що його ім"я чисте. І в разі появи нових свідчень його справу переглядатимуть без строку давності — так я бачу. Проте це жодним чином не стосується мігрантів з Криму, особливо політичних. Вони завідомо мають презумпцію невинуватості, бо проголосували ногами — це найдостовірніший засіб голосування. Наскільки мені відомо, півострів під час окупації залишили близько 200 тисяч кримчан, і близько половини з них осіли в неокупованій Україні, інші розбіглися по світу. Ми ними пишаємося. Але ще більше ми пишаємося тими 40 тисячами кримчан, які залишились на півострові та досі не отримали аусвайса. Це вже справжній героїзм.