Навеки вместе. Как сохранить украинский транзит газа в Европу

Рішення Стокгольмського арбітражного суду по першому позову Газпрому до Нафтогазу підтвердило те, що ми і так знали: Росія нав"язала Україні у 2009-му те, що нам не було потрібно. Те саме сьогодні відбувається і в Європі із "Північним потоком — 2". Якщо Росія побудує його, то Україна і частина європейських країн опиниться у дуже складному становищі. Разом з тим, РФ та її партнери по "Північному потоку" отримають унікальні можливості впливу на економічні та політичні рішення у регіоні.

Дешевий газ буває тільки у мишоловці

Наша транзитна позиція і залежність від постачання газу із Росії фактично є і завжди була інструментом тиску на Україну, як економічного, так і політичного. Наша економіка не модернізувалася, тому що Росія тримала нас на короткому повідці "дешевого газу". Населення ніколи не мало прозорої інформації щодо реальної ціни на газ. До речі, це стосується не тільки українців, а й росіян. Бо нам українські політики розповідали історії про їх унікальні можливості домовитися вигідно із Росією, а у РФ громадян годували байками про те, що вони "утримують" братній український народ. А насправді обрані клани з обох країн заробляли мільярди на компаніях-посередниках, які крали у народів обох країн. Питання газу подавалося завжди так, що українці обирали навіть президентів, які формально обіцяли більш низьку ціну на газ. Але знижки-2010 у версії попереднього президента дорого обійшлися нам — втратою Криму.

Сьогодні українська ГТС завантажена на 50%, а Росія планує побудувати інший газогін, який вимагає додаткових $10–15 млрд. Чому? Основна ідея Москви полягає у закріпленні свого монопольного становища завдяки контролю як над джерелами енергії, так і над шляхами, якими газ буде доставлятися в Європу.

"Північний потік — 2" — це лише одна із спроб Росії, які системно планувалися для того, щоб обійти Україну. До цього був ще "Південний потік", який заблокувала своїми рішеннями Німеччина. Але на цей раз саме ФРН, вірніше деякі тамтешні політики, підтримують Росію. Але потоки в обхід України дають унікальні можливості для Москви впливати не тільки на Україну, а й на низку європейських країн, особливо Східноєвропейських.

Біда буде!

Після введення в експлуатацію нового газопроводу Україна втратить доходи від транзиту газу на суму в $2–4 млрд на рік, або приблизно 2–3% від ВВП. Вважайте, що ці гроші не доотримають освіта, охорона здоров"я і, що сьогодні дуже важливо, бюджет на оборону країни.

Більше того, якщо ГТС втратить значення для Москви, це може відкрити шлях для її ще більш агресивного вторгнення. Сьогодні Росія дуже залежить від доходів від продажу газу в Європу. І необхідність користуватися нашим потоком є стримуючою у діях як політиків, так і військових. Для нас українська ГТС та її важливість як для Росії, так і для Європи є сьогодні ще однією гарантією миру.

У Європі контроль за транспортним шляхом доставки російського газу — це знаряддя кремлівської стратегії "розділяй та володарюй". Сконцентрувавши доставку газу у власних "північних потоках", РФ встановить контроль над ціноутворенням на відповідних ринках, а також критично посилить контроль над інфраструктурою постачання газу в Європі. А змінивши мапу газових потоків у Європі, Росія зможе пропонувати окремим країнам, лояльним до себе, знижки на газ в обмін на політичні поступки і таким чином отримає інструмент для втручання в рішення ЄС. Так, як це вже відбувалося у нас. А тепер уявіть, як політики із європейських країн будуть балансувати між потребою голосування за санкції проти РФ і можливістю отримання більш дешевого ресурсу для виборців і національної економіки своїх країн.

Не все пропало!

На жаль, як і багато інших українських проблемних питань, ми дочекалися моменту для відстоювання своїх інтересів, коли стає дедалі складніше це робити. Але ще можливо. Ця боротьба вимагає від нас перш за все розуміння глибини проблеми та реалістичного підходу до виконання своєї власної домашньої роботи.

Рішення Стокгольмського арбітражу стало можливим в тому числі і тому, що за останні три роки Україна, її парламент, уряди нарешті визнали необхідність імплементації принципу третього Енергетичного пакету. Саме європейські принципи ринку газу допомогли нам відстоювати свої інтереси. Ми почали виконувати взяті на себе зобов"язання щодо інтеграції у європейський ринок газу, прийняли основні закони щодо змін принципів роботи ринку природного газу. Почали перехід від крос-субсидіювання в межах ринку між промисловістю та населенням до адресних субсидій для населення, яке їх потребує.

Нафтогаз перестав бути дотаційним із бюджету і посилив наші переговорні позиції завдяки відсутності закупівель газу із Росії з кінця 2014 року. І якби мова йшла про період миру 5–10 років тому, коли був цикл економічного зростання, то і кількість адресних субсидій для населення була б значно меншою. А сьогодні ми повинні робити болючі для населення енергетичні реформи, боротися із корупцією в державних компаніях і недосконалістю ринку газу та ще й давати відсіч потужному агресору на всіх фронтах одночасно.

Розділяй та властвуй

Для того, щоб у часи фактичного військового конфлікту між Україною і Росією основний споживач російського газу, тобто ЄС, відмовився від ідеї обійти Україну, йому треба довести не тільки оптимальність шляху, а й надійність поставок та дати додаткові гарантії правильності оперування цього шляху. На думку наших партнерів у ЄС, саме розділення Нафтогазу України з метою виділення ГТС та створення консорціуму з її управління з європейськими партнерами могло би бути таким рішенням. Без європейських партнерів-операторів буде дуже складно опонувати інтересам деяких потенційних партнерів Газпрому в Європі.

Питання збереження транзитної позиції України — це питання не тільки Нафтогазу як окремої компанії, а саме питання безпеки всієї країни. Виконання подальших реформ найбільшої державної компанії та ведення переговорів щодо залучення потенційних партнерів потребує злагодженої роботи уряду, українських дипломатів та самої компанії. І це треба виконувати швидко, якісно і відповідно популяризувати.

Уряду терміново треба прискорити процес виділення ГТС, парламент має прийняти закони, відсутність яких гальмує розвиток ринку і корпоративну реформу Нафтогазу та інших державних компаній.

Нафтогаз та майбутній оператор ГТС мають управлятися так, як це прийнято у Європі, а не як управляється Газпром в Росії. Тільки у компанію, яка буде прозорою та віддаленою від політичного впливу, можна буде залучити стратегічного партнера.

Українські дипломати, не вагаючись, повинні публічно відстоювати це питання, шукати нових союзників та задавати складні питання тим, хто і далі в Європі розказує про відсутність політичних мотивів у проекту "Північний потік — 2". Із власного досвіду можу сказати, що всі політики, які підтримують його, всіма силами уникають публічності своєї позиції та питань щодо наслідків проекту. А прийняття останнього пакету законодавчих змін щодо санкцій в Сенаті США свідчить про те, що у нас є резерви пошуку політичної підтримки.

Газпром сьогодні відстоює політично вмотивований проект і не цурається розказувати байки про нашу ненадійність, корумпованість і нездатність залучити партнерів. Тому нам теж потрібен єдиний фронт всіх відповідальних політиків та державних управлінців для завершення своїх власних реформ та проведення кампанії проти "Північного потоку — 2".