Тянем-потянем. Почему Украина не может стать Бразилией

Світові аналітики вже не ставлять під сумніви факт настання енергетичної революції, це лише питання часу. Сонце і вітер поступово заміщують традиційні джерела енергії, і насамперед це стосується вуглеводнів.

За таких умов більшість країн світу, багатих на нафту і газ, так само, як і міжнародні нафтогазові компанії, намагаються ефективно використати відведений час та отримати максимально можливі економічні вигоди. Адже хто не встиг видобути та реалізувати вуглеводні зараз, можуть втратити цей шанс назавжди.

Яскравою ілюстрацією цього тренду може стати політика США щодо стрімкого нарощування видобутку вуглеводів. Так, за даними Baker Hughes станом на липень цього року, за останній календарний рік у країні додатково запустили в роботу 505 бурових установок, збільшивши їх загальну кількість до 952. Паралельно США змінюють політику щодо експорту нафти і газу, стрімко нарощуючи обсяги поставок у Південну Америку, Азію та завойовуючи нові ринки, зокрема Європу (поставки газу вже налагоджено до Португалії, Іспанії, Італії, Туреччини, а з червня цього року — до Польщі).

Найближчі декілька років є для України чи не єдиним шансом реалізувати свій вуглеводневий потенціал, який, до речі, залишається найбільшим у Європі. Очевидно, що помітного зростання цін на нафту та газ найбільшим часом не відбудеться, і щоб видобування корисних копалин було ефективним, Україні для підвищення власного видобутку слід зосередитись на заохоченні іноземних технологій та капіталу.

Розуміючи це, розробники Енергетичної стратегії України до 2035 року серед основних пріоритетів країни виокремили й "залучення іноземних інвесторів і партнерів, які практикують провідні методи розробки вуглеводнів…", й "залучення провідних компаній світу до здійснення розвідки площ і розробки родовищ в українській частині шельфу Чорного та Азовського морів…".

Тобто розуміння того, що Україні потрібні нові проекти та іноземні гравці, начебто є, але чи всі умови створено для цього?

Перша і головна перепона для зовнішніх інвестицій — непомірне податкове навантаження. Незважаючи на численні звернення існуючих видобувних компаній, Україна непохитно продовжує утримувати одні з найвищих ставок рентної плати на видобування вуглеводнів. Існуючий фіскальний підхід робить будь-який проект з розробки вуглеводнів нерентабельним. А якщо так — немає інвестицій.

Друга причина відсутності нових гравців на нафтогазовому ринку взагалі виглядає приголомшливою — Україна не пропонує інвесторам нові площі. Попри низку позитивних змін порядку проведення аукціонів, за якими ми спостерігали останні два роки (поступове зменшення підстав для видачі спеціальних дозволів на користування надрами в позааукціонному порядку, забезпечення рівного доступу до ресурсів приватних і державних компаній, підвищення прозорості), та покращення законодавства про угоди щодо розподілу продукції, хвилі конкурсів та аукціонів за ними не відбулося.

Для того щоб зрозуміти, про що йдеться, варто подивитись наприклад, на Бразилію, яка теж як енергетичну стратегію обрала напрям залучення нових інвесторів, лише в 2017 році на умовах концесії пропонує 287 блоків. Причому тендери проходять з високою маркетинговою та інформаційною підтримкою, чітким і заздалегідь (за 1–2 роки) відомим графіком проходження тендерів, якісно підготовленими пакетами технічної інформації.

Водночас Україна в поточному році поки що запланувала виставити на аукціон лише одну нафтогазову площу, яка багатократно та безуспішно виставлялася на всіх аукціонах, що проходили з 2012 року. Звичайно, не можна порівнювати Бразилію та Україну за розміром території та запасами вуглеводнів, але різниця у прагненні залучити нових гравців на ринок є показовою.

Не останнім фактором для залучення інвестицій є відсутність або нерозвиненість правових інструментів, якими зазвичай оперують міжнародні нафтогазові компанії.

Так, українське законодавство не надає можливостей для об"єднання зусиль і розподілу ризиків між декількома партнерами на одному проекті, що, до речі, унеможливлює залучення нових інвесторів до вже існуючих об"єктів надрокористування. Так, договори про спільну діяльність дискредитовані низкою скандалів та судових спорів і підпадають під застосування надзвичайно високої ставки рентної плати в розмірі 70%.

Укладення угод про розподіл продукції автоматично призводить до появи як обов"язкової сторони проекту уряду України, супроводжується тривалим процесом переговорів та погоджень, а також містить ризик ускладненої реалізації умов таких угод.

Спільна участь у компанії, що володіє спецдозволом, на жаль, теж не надає бажаного комфорту. Оскільки, по-перше, придбання корпоративних прав означає придбання всіх активів і зобов"язань компанії, що не завжди бажано, а, по-друге, корпоративне право не дає можливості побудувати гнучкі інструменти спільного управління активами. Останнім часом обговорюється можливість укладення сервісних договорів, проте тут є сумніви щодо можливості їх реалізації в українському правовому полі, а також щодо можливості відображати запаси на балансі підрядника відповідно до правил міжнародної фінансової звітності, що, своєю чергою, впливає на капіталізацію.

Окрім відсутності розвинених інструментів для спільної співпраці, законодавство містить заборону на відчуження прав користування надрами та свердловинами, страждає від зарегульованості дозвільних процесів, не надає інвестору, який провів геологічну розвідку, гарантій безперешкодного переходу на стадію видобування тощо.

Прогалини юридичного регулювання у поєднанні з надмірним податковим навантаженням і браком політичної стабільності традиційно утримують Україну на найнижчих сходинках у "Глобальному нафтогазовому дослідженні привабливості законодавчого регулювання для інвестицій", яке публікується Інститутом Фразієр (Frasier Institute"s Global Petroleum Survey). У минулому році наша країна посіла 88-му позицію з 96.

Сподіваюсь, що така прикра статистика все ж таки буде покращена з прийняттям довгоочікуваних системних реформ галузі (зокрема, спрощення деяких аспектів землекористування для нафтогазової галузі, розробка нового Кодексу про надра, подальша імплементація ініціативи прозорості видобувних галузей тощо), які б були спрямовані на поліпшення інвестиційної привабливості країни. Адже, не встигнувши реалізувати свій потенціал зараз, Україна може втратити цей шанс назавжди.