Все статьиВсе новостиВсе мнения
Мнения
Журнал
Красивая странаРейтинги фокуса
Безвизовый режим с ЕС

На кофе в Перемышль. Как за один день побывать в ЕС и попариться во львовской маршрутке

На кофе в Перемышль. Как за один день побывать в ЕС и попариться во львовской маршрутке

Про азербайджанцев, которые возят украинцев по Польше, и другие приключения однодневного безвизового евротура

5700

З нагоди безвізу я спробував перевірити, чи справді тепер так легко долаються кордони, чи можна встигнути за день з‘їздити до Польщі та повернутися в Київ і чи щось змінилось із чергами на прикордонному переході.

Якщо маєш лише день, то зі столиці комфортніше й більш-менш бюджетно можна їхати до кордону потягом Київ — Перемишль. Це взагалі найкраща опція, якщо не хочеться стояти в черзі на контрольно-перепускному пункті. Виїзд о 7:00, перевірка документів під час руху, у Перемишлі ти вже о 13:25 і маєш принаймні годину, щоб вийти в центр міста (вокзал від площі Ринок в 10 хвилинах ходьби), випити каву, швидко зробити фото старовинних храмів та кам‘яниць і сісти на той самий потяг назад. Уже о 22:33 ти знову в Києві. Мій варіант подорожі був трохи іншим: тим-таки потягом, але не до Перемишля, а до Львова, а звідти маршруткою на Шегині. Коштує таке "задоволення" (людей повно, кондиціонерів нема) 37 гривень, але мені хотілося протестувати піший перехід між українськими Шегинями і польською Медикою в перший день безвізу.

Перше, що впало в очі, — майже цілковита відсутність автомобільних черг. Пам‘ятаючи про страшні 8–10-годинні стояння на переході Ягодин-Дорохуськ на Волині, я був щиро здивований галицькою оперативністю. Водії, яких питав, відповідали, що стояли не більш як півгодини. Не знаю, можливо, це просто недільний день чи очікування президента Порошенка, який ніби-то мав відвідати один із пунктів перетину, але все було дуже цивілізовано. Отримавши від нашого прикордонника паспорт зі штампом і довідку, як скористатися перевагами безвізу, рушив трьохсотметровим буферним коридором до польського КПП. І, власне, тут побачив уже знайому картину: велика черга українців (бо для громадян ЄС є окрема) із характерними клумаками. Тут їх називають мурахами. Здебільшого це жителі сусідніх сіл та містечок, які роблять нехитрий гешефт на горілці та цигарках (одна особа має право проносити до літру спиртного і один блок сигарет), але були помічені й мандрівники, які, власне, приїхали "обкатати" свої новенькі біометрики. Чергу з приблизно п‘ятидесяти людей я пройшов за годину. Польська митник перевірила наплічник, а прикордонник трохи довше ніж в інших придивлявся до моєї візи й запитував про мету приїзду (я чесно відповів, що їду на каву у Перемишль), а також про гроші. У місцевих, яких він вочевидь знає дуже добре, бо перетинають кордон по кілька разів на день, він нічого не питав і просто ставив штампи. Врешті формальності скінчилися і я опинився на території польської частини ЄС.

"Польська митник перевірила наплічник, а прикордонник трохи довше ніж в інших придивлявся до моєї візи й запитав про мету приїзду. Я чесно відповів, що їду на каву у Перемишль"

За кілька метрів чекала звичайна маршрутка, яких повно і у Львові. До центру Перемишля — 2 злотих (це приблизно 14 гривень). Трохи від‘їхавши, особливої різниці я не помітив: ті самі будинки, що й на нашому боці, хіба з трохи охайнішими присадибними ділянками, але дороги таки значно кращі. У Перемишлі теж відчувається український дух: велика греко-католицька кетедра стоїть в самому центрі міста, є й православні храми. Саме місто дуже симпатичне, бо розташоване на мальовничих надсянських узгір‘ях і має доволі великий старий центр. Тут приємна провінція: людей мало, на площі Ринок завжди є місця в кількох кнайпах, де кава коштує близько п‘яти, а келих пива — восьми злотих. Порівняно з іншими регіонами Польщі тут, звісно, дешевше. На додаток, за сім кілометрів від Перемишля є чудовий ренесансний замок Красічин, у якому, до речі, можна й переночувати (туди з вулиці Яґєллоньської ходить рейсовий автобус), але на таку екскурсію треба мати вже трошки більше часу.

Назад до кордону я повертався у маршрутці з надзвичайно колоритним водієм, який звертався до пасажирів кумедною українсько-польсько-російською мішанкою і виглядав явно не по-галицькі. Виявилось, що його звуть Алі, він з Азербайджану, живе в Медиці з кінця 1980-х, коли квітла контрабанда, і має польську родину. Під час переїзду Алі поставив для переважно українських пасажирів Дзідзьо та ще кілька нехитрих вітчизняних виконавців.

Я зауважив час: піший перетин кордону Медика — Шегині забрав у мене 10 хвилин (черг з автомобілів теж не помітив). Щоправда, довелося паритися у переповненій маршрутці до Львова (коли хтось намагався відчинити вікно, старі пані одразу ж піднімали гвалт "тут діти!"), але це була ціна за довший час, проведений за кавою у Перемишлі. До Києва я повернувся нічним потягом наступного ранку о 6:30.

57
Делятся
Google+
Загрузка...
Подписка на фокус

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.