Политика и театр. Видеоконференция с Богданом Бенюком

Запитання читача: на вашу думку, яких реформ потребує театр зараз і чи може він існувати за рахунок глядачів?

Зараз театр взагалі не може існувати за рахунок глядачів, лише за підтримки держави. Тобто у нас всі театри – дотаційні, і не існує таких, що самі заробляли би на своє прожиття, інакше б ціни за квиток у такий театр були би просто захмарними. Державі корисно і надалі підтримувати театр, адже це також і політичний важіль, який держава повинна використовувати з огляду своєї ідеології. Так є в кожній країні світу. Інше питання – чи потрібна така кількість театрів, чи вона може бути меншою, який розмір дотацій потрібний з боку держави і так далі.

Коли ви останнього разу були в обласному театрі, і які ваші враження?

Театри є різними, все залежить від людей, які працюють в тому чи іншому колективі. Є надзвичайно успішні театри, які працюють в обласних центрах, проводять різні фестивалі, міжнародні з"їзди. Наприклад, в Херсоні я в четвер зустрічав директора і художнього керівника місцевого театру пана Книгу, який створив в місті потужне і надзвичайно мудре об"єднання. Його театр має декілька площадок, він залучив школи не лише в Херсоні, а й з області. Вони роблять також тематичні заходи до свят. Все залежить від тих людей, які цим займаються.

Наводять таку цифру: в Україні всього є близько 300 театрів. Одні кажуть, що це забагато. Інші - що мало, бо в одному Парижі їх близько 400. Яка ваша думка?

Українському театральному мистецтву є чим похвалитися – у нас міцна акторська і режисерська школи. Але тут питання зовсім інше. Питання в популяризації театрального мистецтва державними засобами. Якщо ми візьмемо нашого східного сусіда, а Москва вважається одною з світових столиць театрального життя, то там театральний процес надзвичайно потужний. Він підтримується і містом, і президентом держави, щороку відкриваються нові театри, будуються нові приміщення.

У нас все абсолюто навпаки. У Києві вже багато років не можуть закінчити будівництво театру на Андріївському узвозі. А за радянських часів був побудований лише один театр на Лівому березі, і той на фундаменті кінотеатру "Аврора", якщо я не помиляюся з назвою. Отже можна зробити висновок, що за 70 років радянської влади був побудований один театр, а за 20 років незалежності України – з потугами звели стіни другого.

Підтримка держави повинна бути з огляду на те, що український театр має неймовірно хороші шанси стати зараз конкурентом східного сусіда. Ми їздили на гастролі в Петербург показувати свої вистави, і критики звертали увагу на те, що наш театр вигідно відрізняється від багатьох російських колективів. У нас більш серйозні теми та зображальні методи.

Найважливіше, що відмічали критики – у нас немає такої "феєричності" в кожній виставі, коли береться якась зірка, довкола неї збираються люди, додається пара феєрверків, і з цього робиться шоу. У нас – нормальний підхід, який вирізняє драматичність театру. Однак, нажаль, ми не маємо виходу за кордон. Переважно їздять лише до знайомих, та й то на низькому рівні, адже так неможливо нормально вивезти реквізит, костюми…

А могло би бути інакше. От, наприклад, поїхав нещодавно Янукович в Японію. Чому б перед його візитом не спланувати приїзд в Японію Оперного, або якогось хорошого обласного театру, який продемонстрував би наше мистецтво і культуру? Таким чином можна підтримати життя театру.

Зараз керівництво держави відірвано від того процесу, який відбувається в культурі, і ми варимося в своїй каші. Все залишається на плаву лише завдяки лідерам того чи іншого театру, які утримують і дають рушійну силу.

Театри треба обов"язково підтримувати, адже зараз ми втрачаємо багато молодих людей, які не чують не лише маминої казки, як лягають спати, а й не відриваються від "дебілізатора" як я називаю телевізор, комп"ютер… Треба дати можливість дитині побачити, як народжується краса, а театр дає цю можливість, бо глядач є співучасником того, що відбувається на сцені.

Чи не вважаєте ви, що український театр і кіно в інформаційному світі не конкурентні, тому аудиторія й дивиться "Інтерни" і "Ранєтки"?

В усьому світі театр відвідують приблизно 5% населення. Тобто 95% в театр взагалі не ходять. Однак у нас є свої фанати.

Чи буде жити театр чи ні – це питання крутилося ще років 30 тому на кіностудії Довженка. Ми тоді приходили з театру озвучувати фільми, а актори, які працювали на студії казали: "Нас чекає велике майбутнє, а театр скоро закриють". Тоді як раз була криза тетрального жанру.

Зараз бачимо, що час вносить свої корективи і все сталося наче з вивертом навпаки. Однак невідомо, як довго така ситуація протримається. Треба рекламувати театр, ставити записи театральних вистав на телебаченні. Нажаль, ми бачимо парадоксальну ситуацію: легше і дешевше показати по телебаченню фільм якоїсь іншої країни, аніж включити запис театральної вистави.

На сайті театральної компанії "Бенюк і Хостикоєв" остання новина датується серпнем 2008 року. Які зараз справи в цьому вашому проекті?

Ми готуємо новий проект, але з огляду на те, що Анатолій Хостикоєв з театрального процесу випав вже більше двох місяців, ми не можемо здати ту виставу, яку готуємо в театральній компанії. Окрім цього, ми маємо низку проблем з постановкою. По-перше, нам треба знайти людей, які дадуть кошти. По-друге, знайти театр, який надасть майданчик на місяць-два. Минулого року зробити це завадила криза та життєві обставини. Зараз кошти є, і дасть Бог наступного року ми випустимо нову виставу.

Що це буде за вистава?

Це буде комедія положень під назвою, можливо, "Ціле ліжко іноземцеві".

Що робити актору, якого не знімають в українському кіно? І чи можна вважати вашу участь у російскому фільмі "Кандагар" відповіддю на це запитання?

У нас в Україні, по-моєму, не знімається фільмів, хіба що серіали, які готуються на кошти та замовлення з Росії, бо у нас дешевший знімальний процес. Наші артисти там на допоміжних ролях. Кіноакторство – річ надзвичайно залежна. Мало того, що ти маєш погодитися на умови режисера, продюсера і так далі, так ти потім попадаєш під монтажні ножиці. Бо в переважній більшості роль, написана у сценарії, кардинально відрізняється від того, що попаде на екран. Артисти потрапляють в капкан, але виходу з нього немає, оскільки законодавчих актів на відповідальність за вклад у фільм не існує.

Можливо сидіння у засідці триває дуже довго? Чому за 20 років не знято блокбастеру на національному матеріалі на рівні того ж Хороброго серця або Патріота? Справа тільки в грошах?

Ні, справа не тільки в грошах. Повинна бути кількість. Ви подивіться, скільки щорічно знімається різноманітних фільмів на тих славетних закордонних кіностудіях. Лише за умови постійного робочого процесу з"являються ті фільми, такі режисери і актори, про яких ви згадали.

У нас вже є ті паростки, однак немає кількості, адже недостатньо просто патріотам скластися і випустити історичний фільм.

Навіщо вам, як успішному актору та артисту, політика, тим більше українська?

Я українець, тому мене цікавить саме українська політика. Нормальна людина взагалі не може бути поза нею. Громадянин держави не повинен залежати від одноденок, що зараз при владі, а керуватися тими речами, які закладені багаторічно історію нашої країни.

Чому я вступив у ВО "Свобода"? Тому що мені здається, що лише у тих речах, які сповідує ця організація, – майбутнє нашої держави.

Завтра святкується День Злуки. Влада святкує у Палаці "Україна", опозиція - по майданах. Кожен святкує день об"єднання окремо, зі своєї хати. Але справді, як ми можемо "взятися за руки", коли уряд диктує такі речі, які роз"єднують нашу державу? Це і двомовність, і харківські домовленості.

Ми розуміємо, що українці нікому в даному випадку не потрібні, окрім самих себе. І поки ми не будемо міцними, нас кидатиме то в холодне, то в гаряче. Прийде інший президент з іншим світоглядом, та скаже: "Геть назад від Москви!" І нічого доброго з цього теж не вийде – згадайте, вже кидалися цими лозунгами. Треба звернути увагу на себе, зміцнити український бізнес, адже зараз великий бізнес стоїть далеко від українських цінностей. Влада з"являється така, який є народ. Отже треба розпочати виховний процес.

Є приклади людей мистецтва, які сходили в політику та повернулися – Богдан Ступка, Святослав Вакарчук. Чому ви думаєте, що у вас вийде?

Я вважаю, що Богдан Ступка в політиці не був. Посада міністра культури не має бути політичною. Її повинен обіймати професіонал, а у нас таких людей завжди намагаються підкласти під політичний проект. Професіонали мають при будь-якій політичній партії бути і працювати, добре виконувати свої обов"язки. Доки ми будемо так ставитися до цих посад, будуть продовжуватися постійні зачистки у владі.

Нещодавно ваш коллега, депутат Львівської міськради від Свободи заявив, що "бандерівські армії форсують Дніпро і увійдуть в Донецьк". Це з приводу указу про Бандеру. ОлегТягнибок в ефірі телеканалу ICTV ніяк не засудив цю заяву. Ви вважаєте такі речі сприяють злуці? Багато хто вважає Свободу радикальною організацією, яка не здатна на жодні політичні союзи.

Це проблема тих, хто так вважає. ВО "Свобода" тримається свого фарватеру, вона заявляє це вже багато років, і не збирається мінятися.

Я вважаю, що причину таких заяв треба шукати у вчинках чинної влади. Саме її дії і спричинили цю "сусідську сварку". До образ, які лунають зараз треба ставитися як до наслідків безвиході, які треба поправити.

Ситуація з Бандерою може повторитися і з іншого боку, доки цей маховик буде крутитися вправо-вліво, доки не буде загальної конкретної позиції всіх керівних структур в нашій державі.

Чи доводилося вам консультувати політиків з приводу акторського мистецтва? І чи застосовуєте ви акторські прийоми в політиці?

Запитання читача: Ваше ставлення до Віктора Ющенка зараз? Чи не хочеться вам, цитуючи запитання, "зробити з ним щось протиправне"?

Ні, не хочеться. Я страшенно за нього переживав і переживаю по сьогоднішній день. В часи його каденції я мав цілу палітру всіляких відчуттів від схвалення до відрази, але тільки через те, що позиція Віктора Ющенка не завжди співпадала з моєю.

Найлегше зараз, за рік після того як Ющенко пішов зі своєї посади, повісити всі сучасні проблеми України на нього. Однак має пройти декілька років для того, щоб можна було усвідомити причини тих вчинків і тогочасного протистояння. Ми й гадки не маємо, що він відчував тоді, чим керувався, і лише його мемуари, можливо, проллють на це світло.

Щодо вашої діяльності в Київський облраді. З якими політичними силами ви за жодних підстав ніколи не підете на компроміси? Адже це лише на телебаченні є політичні опоненти, а в місцевих радах, як доходить до питань про землю і комунальне майно, позиція з опозицією швидко домовляються.

Такого у ВО Свобода немає, і про це всі знають. Для прикладу – в Київській облраді п"ять депутатів від Свободи, і 100 – Партії Регіонів. Наші депутати завжди проти таких питань, які навіть не виносяться на обговорення, але їх давлять наче катком. А хто в цьому катку? Половина тих людей, які раніше яро підтримували "Нашу Україну". Це – фарисейство. Ми не говоримо зараз про професіоналів, які заради здійснення своїх обов"язків змушені були домовлятися з новою владою. Більшість просто швидко міняють маски.

Нам треба відкривати позицію ВО Свобода, доносити її до ЗМІ. Адже вони зараз переважно для нас закриті. Нас викликають лише на ток-шоу, де садять один навпроти одного і влаштовують війну: "Бандера такий, Бандера сякий". Це робиться для того, щоб загострити ці питання і очорнити ВО Свобода, мовляв це – люті гади бандерівці. У людей і складається враження, ніби ми бандити і вояки, які не говорять про економіку, а лише про Бандеру і те, як наступатимуть на Дніпро. Ми розуміємо, що такий супротив триватиме довго, однак рано чи пізно за зимою приходить весна.

Скептики, знайомі з історією українських національних партій, говорять, що зі Свободи зараз ліплять зручну опозицію Януковичу, як свого часу був Симоненко при Кучми. Що ви думаєте з цього приводу?

На Свободу зараз багато чого говориться. Кажуть, буцімто гроші нам дає Ахмєтов, Коломойський, Партія Регіонів, американці…Остання байка: нібито Перес (президент Израїлю - ред.), коли приїздив до України, радив Коломойському припиняти фінансування Свободи. Але є така пісня: "Кажуть люди кажуть, що я дівка файна..." Якби хоч щось з цього було би правдою, це стало би відомо наступного ж дня. Життя покаже, хто на якій позиції стоїть. Свобода дотримуватиметься тих пріоритетів, які ми маємо, як би нас не лаяли.

У вас непогані шанси на майбутніх парламентських виборах. Це означає, що до вас піде покупець - купувати місця в списках. Продаватимете?

Це залежить не від мене, а від політради. Однак таке питання не повинно виноситися навіть на повістку дня, бо щойно у нас з"явиться хтось з купою грошей, або закриті списки, ми нічим не будемо відрізнятися від інших партій. А доти у нас в руках є козир, і цієї карти всі бояться.

Звідки тоді кошти в Свободи?

Це не є таємницею. Дрібний і середній бізнес, складаємося докупи.