Все статьиВсе новостиВсе мнения
Мир
Стиль жизни
Красивая странаРейтинги фокуса
Мама миа. Портрет украинской матери

Мама миа. Портрет украинской матери

14 мая в Украине отмечают День матери. Кандидат социологических наук Елена Стрельник рассказала Фокусу, как влияет на рождаемость кнут и пряник государственной политики, и составила портрет украинской матери в зеркале социологии

12655

Материнство в Україні все ще трактують не як вільний вибір жінки, а як її беззаперечний обов’язок. Материнство намагаються жорстко регламентувати не лише прадавніми традиціями, а й новими законами. І якщо в такій ситуації наші жінки таки народжують дітей, то треба дякувати хіба що силі інстинкту продовження роду.

Від заборон не вагітніють

– Підтримка материнства у нас розрахована на те, що народжуватиме молода здорова жінка, яка, ставши мамою, буде працювати і на роботі, і вдома і не буде створювати для суспільства проблем зі свого материнства, - каже кандидат соціологічних наук Олена Стрельник, автор книжки "Турбота як робота. Материнство у фокусі соціології". - З одного боку, суспільство переймається питанням, як же змусити жінку народжувати більше, з огляду на демографічну ситуацію, а з іншого боку, абсолютно не толерує материнство. Варто подивитися лише на "материнські" й "сімейні" статті нашого держбюджету, щоб переконатися в цьому: держава зазвичай економить саме на них. Від жінок вимагають поліпшити демографічну ситуацію, але воліють, щоби вони це робили власним коштом. І йдеться, зрозуміло, не лише про виплати.

Від наших жінок вимагають народжувати фактично в наказовий спосіб - законопроекти про заборону абортів, регламентація стерилізації.

Олена Стрельник: "За період української незалежності частка народжень дітей жінками у віці 30-34 роки збільшилася вдвічі"

– Щодо заборони абортів. В Україні за останні 5 років це вже третя спроба наступу на репродуктивні права жінок і на їхню свободу вільно розпоряджатися своїм тілом. Я нагадаю, що ми це вже проходили: у період із 1936 по 1954 рік аборти в СРСР були заборонені, з 1941 року навіть зовсім юних примушували платити податок за бездітність, але жінки платили податки, досить часто втрачали здоров’я або й узагалі помирали внаслідок підпільних абортів, однак, якщо вони не хотіли народжувати, то не народжували.

У Польщі, наприклад, сьогодні аборти заборонено, але показники народжуваності там є невисокими, порівняно з іншими європейськими країнами. І вже давно зрозуміло, що жодна заборона на аборти не призводить до зростання народжуваності.

Що ж до стерилізації як остаточної і радикальної відмови від материнства, то на сьогодні цей засіб контрацепції не набув значного поширення. І взагалі, якщо ми говоримо про вибір людей не мати дітей, то в країнах Європи ідею сім’ї без дітей підтримує від 1 до 6 відсотків населення. В Україні, за результатами останніх досліджень (2008 року, Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ) тільки 1,2 відсотка  респондентів вважають найкращою моделлю сім’ю без дітей. В Україні стерилізація передбачена законодавством справді лише за медичними показаннями. Чи сприймають це жінки наступом на їхні права — не можу сказати.

Інша регламентація — це заборона на вагітність: ми маємо вікові обмеження на штучне запліднення, воно дозволено жінкам лише до 51 року. А з якою нетерпимістю сприймає суспільство бажання жінки з інвалідністю мати дитину.

– Як би ми до того не ставилися, жінки за останні 20 років справді стали народжувати пізніше. Явище відкладеного материнства існує, і ми на нього вплинути жодним чином не зможемо. Бо сучасне батьківство стає планованим, життєвим проектом, реалізація якого пов’язується з іншими проектами — кар’єрою чи добробутом. Інша справа, що досі лікарі з певною пересторогою сприймають пізні пологи. Тоді як до літніх мам треба просто ставитися з більшою увагою, а не огульно їх таврувати.

Що ж до мам з інвалідністю: у нас немає закону про репродуктивні права. Тим часом міжнародна Конвенція про права інвалідів містить статтю про те, що люди з інвалідністю вільні у своїх шлюбних і репродуктивних практиках. Тобто жінка з інвалідністю має таке саме право на материнство, як і здорова. На жаль, наявна соціальна допомога в Україні для мам з інвалідністю не компенсує тих великих ризиків, які сполучені з народженням дитини у такої жінки. А чинити опір їхньому материнству однозначно неприпустимо.

Не так стимулюють

Держава знає ще один примус до народження - солодкий пряник, тобто різноманітні доплати, завдяки яким  жінок спонукають ставати мамами. Такий вид примусу ефективний?

– Згадаймо: у 2005 році започаткували виплату допомоги у разі народження дитини ледь не в розмірі річного заробітку мами, і до 2014 року справді виплачували доволі значні суми. Що, у ці роки хіба спостерігався стійкий бум  народжуваності? Аж ніяк: статистика засвідчує, що народжуваність у цей період зросла несуттєво, і, більше того, за останні два роки ми знову маємо певне зниження народжуваності.

Взагалі, уже давно помічено, що кількість народжених жінками дітей прямо не залежить ні від доплат, ні від рівня життя, ні від якості соціального захисту сімей з дітьми. Наприклад, у Франції держава дуже піклується про сім’ї з дітьми, у Британії немає відповідних соціальних програм, а жінки в цих країнах народжують приблизно однаково. Німеччина ­ - багата країна, а рівень народжуваності там  один з найнижчих у Європі.

"Частка матерів, які народжують у віці від 40 років, в Україні становить 1,6%, порівняно із 7,3% в Італії та близько 5% в Іспанії, Ірландії, Греції"

Отже, ні поліцейськими методами, ні фінансовою стимуляцією не можна примусити жінку народжувати, якщо вона не хоче. Уся справа в її єстві?

– Справді, жодні засоби демографічної політики не можуть вплинути на цей процес — головним мотивом народжуваності в сучасному суспільстві є мотив психологічний. Жінки народжують, бо хочуть бути щасливими, бо мають бажання продовжити себе в дітях, потребу віддати комусь піклування й турботу, й любов. І щоб задовольнити оці свої бажання, жінці зазвичай достатньо народити одну-дві дитини. Тим більше що сучасні засоби контрацепції дозволяють їй народжувати тому, що вона хоче, а не тому, що завагітніла.

Не маніпулюйте природою

Виходить, тільки-но жінка отримала засоби контрацепції, вона або взагалі відмовляється від материнства, або свідомо обмежує кількість дітей? Тобто фактично повстає проти своєї біологічної природи і починає вважати, що в ній головне – вона соціальна, статусна, а не біологічна?

– Коли говоримо про природність для жінки материнства, ми ігноруємо той факт, що ця природність використовується для  суспільної дискримінації жінки, зокрема на ринку праці. Відповідальністю за виховання дітей роботодавці обгрунтовують обмеження жінки в можливостях заробляти і кар’єрно просуватися. І, власне, жінки тому й обмежують кількість дітей, що їх народження поєднане для них з певними ризиками, з гендерною нерівністю: заробітна плата, що на 25% нижча від чоловічої, самотнє материнство, розлучення (у нас, до речі, страшна статистика з невиплати аліментів: станом на 2015 рік в Україні зареєстровано 671 тисячу кримінальних проваджень із примусового стягнення аліментів, включаючи рішення іноземних судів). Взагалі, навіть потенційна можливість жінки мати дитину знижує її шанси знайти роботу.

Чи є соціологічні дані, які засвідчують жіночі пріоритети у виборі між дітьми і роботою?

– Зверніть увагу: перед чоловіками зазвичай така дилема не стоїть. Їм завжди вдається поєднувати і батьківство, і кар’єрне зростання. А жінки майже  завжди стають перед вибором. І перш ніж підштовхувати жінок зробити цей вибір, треба поцікавитися їхніми особистими життєвими стратегіями. Є жінки, орієнтовані на виховання дітей, є ті, що обирають кар’єру. І це їхнє право.

Тепер щодо соціологічних даних. Коли у 2010 році проводили велике європейське соціальне дослідження, запитували: чи погоджуєтеся ви з тим, що жінка має менше працювати, аби більше уваги приділяти сім’ї, то в Україні була найбільша частка респондентів, які з цим погоджувалися. Коли я проводила опитування працюючих мам у Полтаві, велика кількість жінок - 43% - відповіли, що не працювали б, якби мали таку можливість. З одного боку, це можна інтерпретувати як бажання жінок повернутися до родини. Але я була би з цією тезою дуже обережна. На мою думку, коли жінка каже, що вона радо не працювала б, це саме є свідченням того, що в Україні немає сприятливих умов для поєднання материнства і роботи. І жінки, намагаючись зменшити стрес, воліють займатися тільки родиною. За статистикою, чим більше дітей має українка, тим менше вона задіяна на ринку праці.

"В Україні 2011 року серед матерів, які мають одну дитину, працювали 70%, серед мам з двома дітьми – 61%, серед мам, які мають три дитини, – 49%, серед мам, які мають четверо та більше дітей, – працювали 40%"

До речі, цікава ситуація щодо цього в Швеції. У цій країні вищий за середній показник народжуваності в Європі й одночасно один з найвищих показників жіночої зайнятості, особливо мам із дітьми. Навіть більше: рівень зайнятості мам із 2-3 дітьми майже не відрізняється від зайнятості мам з 1 дитиною. Тому що там створено умови для поєднання материнства і роботи, там суспільство підлаштовується під новітні потреби жінки, а не намагається заштовхнути її в дитячу кімнату.

Мобілізуймо роботодавців

Тобто забезпечити гендерну рівність можливо. У який спосіб це робиться?

– Знаєте, прихильники фемінізму переконані: досягти гендерної рівності у сфері публічного неможливо, якщо ми не переглянемо стосунки чоловіків і жінок у сфері приватній. Що мається на увазі: коли ми пов’язуємо успішність жінки саме з її досягненнями нематеринськими, ми знецінюємо материнство. Натомість необхідно визнати материнство важливою суспільно значущою працею.

Йдеться про зміну філософії батьківства і турботи про дітей. Ту модель, яку ми маємо в Україні, я називаю ексклюзивне материнство: на жінку покладаються всі обов’язки стосовно дітей. Натомість є альтернативна модель, яку можна назвати розділене батьківство. Це коли турбота про дітей не просто декларується, як важлива для суспільтва, а функції турботи про дітей розподіляються рівномірно між сім’єю, а в сім’ї між татом і мамою, між державою і роботодавцями.

Що необхідно зробити в Україні для цього? Хоча б із чого почати?

– Якщо держава у нас через школу, садки, гуртки тощо хоч якось долучена до цього процесу, то роботодавці - майже ніяк. От у проекті нового Трудового кодексу вперше надається можливість гнучкого режиму праці і дистанційної праці. До речі, в європейських країнах уже зараз роботодавець дозволяє жінці працювати за гнучким графіком або дистанційно, пропонує їй курси підвищення кваліфікації на період декретної відпустки, щоб вона не втрачала своїх професійних навичок. Або навіть відкриває дитячі кімнати в компаніях. Тобто роботодавець стає дружнім до працюючих мам. У нас про це не йдеться, особливо у приватному секторі зайнятості: тут дуже поширені практики дискримінації матерів.

Крім того, було б доцільно переглянути існуючу систему відпусток. Зокрема, передбачити можливість використовувати жінкам відпустку по досягненню дитиною трьох років частинами, у зручний для себе час, наприклад, коли дитина йде в перший клас - адже в Україні групи подовженого дня в школах має можливість відвідувати лише кожна третя дитина. Ми маємо серйозні проблеми і з дитячими закладами для дітей віком до трьох років, і матері просто не можуть вийти на роботу. Варто було б передбачити відповідні відпустки для татусів, але, звісно, за умови, якщо відпустка буде оплачуватися. Бо нинішня система відпусток закріплює саме за жінками догляд дітей, тобто фактично консервує саме жінку у сфері приватного, призводячи до декваліфікації жінок на ринку праці, позбавляє їх шансів самореалізації поза приватною сферою.

Під час своїх досліджень ви спілкувалися з багатьма українськими мамами. Який би їхній узагальнений портрет ви склали?

– Наші мами багатофункціональні. Це жінки, які намагаються все встигнути. Переважно всі вони працюють. Навіть за умов фінансових можливостей для найму няні, 90% з них не воліли би наймати її, не довіряючи чужій людині виховання своєї дитини. Наші жінки найбільше з усіх європейок – 24,5 години на тиждень — витрачають часу на домашню роботу. Одночасно вони переймаються тим, щоб  мати тісний емоційний зв’язок зі своєю дитиною і проводити з нею дозвілля, підготувати дитину до школи, відвести її на спортивні секції і в творчі гуртки тощо. Наші мами порівняно з радянським поколінням більш інтенсивно приділяють час дітям. Вони постійно перебувають у стані стресу, відчувають тиск часу і провину. Коли я попросила учасниць дослідження оцінити за десятибальною шкалою, чи є в них почуття провини щодо часу, який вони приділяють своїй дитині, то вони оцінили його в середньому на 6 балів. Причому це відчуття було однаковим як у жінок, орієнтованих більше на кар’єру, так і в жінок, більше орієнтованих на сім’ю. Тобто при всьому своєму завантаженні наші мами зовсім не вважають себе ідеальними.

136
Делятся
Google+

Читайте также на focus.ua

https://www.dobovo.com/ru/
Подписка на фокус
Наши ленты

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.

Ukr.net — новости со всей Украины.