Віктор Бронюк: я би не сказав, що комусь допомогло Євробачення

Вчора мені інспектор ДАІ говорив, що ми образили тваринок. Я йому намагався пояснити, що там не йдеться про тваринок, що це пісня сатиричного, стьобного плану, там більше йдеться про оленячі вчинки. Хоча олень – дуже благородна тварина, і багато чому з поведінки оленів людям варто повчитися. Але інспектор ДАІ так мене і не зрозумів, сказав, що ми, паразіти, знущаємось над оленями.

Мабуть, інспектори ДАІ - не ваша аудиторія? Для кого ви співаєте?

В нас дуже широка аудиторія, якщо прийти до нас на концерт, то можна побачити і дядьків з депутатськими значками, дуже багато молоді. Наприклад, на концерт, який відбувався 16 березня в Палаці спорту, йшли цілими родинами: бабуся, дідусь, мама, тато і дітки.

Ви задоволені результатами вашого сьогоднішнього туру?

В нас відбувся тільки перший концерт в Палаці спорту, весь тур починається з 6 квітня. На першому концерті було близько 9 тисяч людей, це досить таки непогано.

Яку аудиторію ви очікуєте на сході України?

Це третій наш тур. Коли ми їхали в перший тур, всі запитували: ви україномовна група, як вас будуть сприймати на сході, не боїтеся? Для нас немає поділу на схід-захід, південь-північ, ми завжди якісно працюємо. Був випадок минулого року в Луганську, клуб, де ми виступали, був повністю забитий, були люди в вишиванках. Вони казали: ми ніколи не вважали себе українцями, нам подобається ваша музика, ми сьогодні об"їздили півміста, в театрі орендували вишиванки.

В Дніпропетровську по закінченні концерту, серед тих, хто хоче сфотографуватись, стояла ціла родина неукраїнської зовнішності. Вони сказали: "Вы знаете, мы сами ассирийцы, никогда не считали, что украинский язык будет для нас ключевым, что нам надо его знать, но сегодня, после вашего выступления, решили для себя, что обязательно выучим украинский язык, хотя бы для того, чтобы понимать ваши песни". Ти ж не змушуєш їх це все говорити, вони самі це щиро розповідають.

Минулого року в Сімферополі організатори концерту сказали: ми знаємо, що ви працюєте українською, але просимо говорити російською. Для мене немає проблеми із спілкування російською, але коли я приходжу на ефір, на радіо, на телебачення, я прошу українською, бо в нас і так мало українського продукту. І от в Сімферополі, коли ми один раз виходили на біс, другий, прибігає організатор, який казав, що вони тут не розуміють українську мову, каже: слушайте, а они не уходят. Довелось ще третій раз виходити на біс.

Мовне питання на Україні розгорається ближче до виборів, хоча, насправді, його давно можна було позбутися. Можна домовитись, бо державна мова є державна, її мають знати всі, як на сході, так і на заході, а спілкуватись - як кому краще. Інша річ, що на цьому завжди можна заробити дуже класні політичні дивіденди, наші політики завжди цим користуються.

Я вже стільки всього чув, про те, що ми отримали. Наш колега казав: я чув, що ви отримали мільйон. Я кажу: о, нічого собі! Люди називають такі цифри, я завжди дивуюсь, звідки вони це беруть. Якщо говорити без політики, це була дуже гарна акція, яка дала можливість українським виконавцям зібратися і зробити спільну справу. Це та річ, якої сьогодні немає в політиці.

Це все організовував "Таврійський благодійний фонд", організація, яка робила "Таврійські ігри". У них компанія ТАВР МЕДІА, як налічує в собі і радіо, і телебачення. Для нас як для виконавців це вигідно тим, що вони нам роблять промоцію, а ми співпрацюємо з ними. Я не знаю, з яких джерел це фінансувалось, але нам мали забезпечувати проживання, харчування, бо тур досить масштабний. А ми працювали так, як всі артисти, за ідею.

Вам доводилось платити за радіоефіри, за розкрутку кліпів? Наскільки це явище розповсюджене в українському шоу-бізнесі?

Ми до сьогоднішнього дня живемо і працюємо у Вінниці. Зрозуміло, що з першого дня все потрібно вирішувати в Києві. Коли ми приїхали в Київ, нам відразу почали називати цифри, скільки все коштує. Називали тисячі, мільйони бюджету. Не буду називати імена продюсерів, які казали: все, що ви, хлопці, робите - лайно, збирайте свої творчі доробки, їдьте в Вінницю, робіть що робили раніше, або пишіть попсу, тоді з цього буде якийсь толк. Це спонукало нас шукати можливості працювати далі, доводити своєю роботою, що щось можна зробити і без грошей.

На початок створення колективу, а нам цього року буде 5 років, в нас не було фінансової підтримки, в нас було дуже сильне бажання зробити продукт, зробити колектив. Дякую Богу, що нам часто попадались дуже класні люди - в свій час це був Віталік Телезін, людина, яка має певний статус як саундпродюсер. Ніхто не заглядав в кишені, йому просто сподобався наш настрій, продукт, і він нам допоміг. Коли вийшов перший кліп на пісню "Олені", за кілька днів ми вийшли на вершини усіх хіт-парадів, мене почали зустрічати люди, і запитувати: скільки заплатили за хіт-парад, якщо не секрет? Ми не платили, в нас фізично не було грошей. Певні заощадження пішли за зйомку кліпу, на запис пісень. А люди кажуть: що ти розказуєш, я знаю, що це коштує 25 тисяч доларів.

Ми завжди шукаємо можливості партнерських взаємовідносин. Щоб продукт знайшов своє місце на ринку, він має бути якісний, тому ми записуємо пісні на одній з кращих студій у Віталіка Телезіна в студії "211", відео знімаємо в найкращих режисерів. Спочатку це був Рома Веркуліч, зараз знімає Алан Бадоєв.

Коли ти робиш якісний продукт, питання плати за ротацію відпадає. Якщо подивитись музичні канали, можна зрозуміти, хто платив, а хто ні. Я не знаю, скільки це коштує, і не хочу знати.

Читачі дякують за пісню "Вчителька". Про кого вона, хто є прототипом?

У нас в колективі всі мають вищу педагогічну освіту. В мене дві педагогічні освіти. Завжди під час навчання виникало питання, що робити далі, чи йти в школу. Після педагогічних практик це бажання зникало, ти бачив всі реалії, скільки на то потрібно тратити здоров"я і часу, як у нас оцінюється робота вчителя. Ти маєш зробити щось нереальне, а для цього тобі не дадуть ніякого ресурсу, і ще приходить купа дядьків і тьоток, розказують, що ти неправильно це робиш.

В мене була ситуація на практиці, коли в 11 класі проходили тему Великої вітчизняної війни, на підсумковому уроці я зробив урок-диспут на тему, що таке героїзм і патріотизм, хто такі ветерани УПА. Так як мав відношення до музики, взяв гітару і виконав декілька пісень, мені просто була цікава реакція учнів. Я мав великі неприємності після цього. Мене ледь не виключили з університету, це був 2003 рік. Викладацький колектив сказав, що я фашист, причому казали це люди, які мають певний педагогічний стаж, звання. Тоді робиться дійсно страшно. Це відбило в мене остаточно бажання йти працювати в школу. Хоча на сьогоднішній день це дуже актуальне питання, треба змінювати систему освіти, починаючи з дитячого садочка, початкової школи.

А як вам призначення нового міністра освіти?

Я, на жаль, ніколи не бачив нічого спільного між паном Табачником і педагогікою. Крім того, що тут має бути людина, яка має достеменне відношення до освіти, вона має бути менеджером. Сьогодні більше стоїть питання менеджменту освітньої галузі. З мого курсу, а це більше 70 чоловік, в школу пішло працювати від сили чоловік 10. Державний вуз, який випустив таку кількість студентів за державний кошт, які абсолютно не мають бажання йти працювати в школу. В школу йде працювати той, хто більше ніде не може влаштуватися. Тому кожен рік ми отримуємо кадри, яких просто за вуха від семестру до семестру дотягували.

Слід створити умови, щоб в школу йшли працювати найкращі випускники. Бачачи всі ці перипетії, хотілось зробити таку стьобно-сатиричну річ. Хоча вчителі не вважають її стьобаною, кажуть: всю правду написали, про наш нелегкий труд. Там є такі пророчі слова "скоро прийде весна, вибори прийдуть, і мене після комісії до армії візьмуть". Після того, як пісня пішла в ротацію, в нас кожну весну - вибори.

І ще стосовно фрази "не буду тобі листи писати, бо ти будеш їх на помилки перевіряти". Моя мама вже більше 30 років пропрацювала вчителькою молодших класів. Вона розказувала, що колись одній її подрузі попав лист від солдата, в якому була маса орфографічних помилок. Вона його читала-читала, потім взяла червону пасту, повиправляла всі помилки і відправила лист назад. З тих пір він не писав їй листи.

Щодо гуманітарної політики минулої влади, зокрема постаті міністра культури, як ви її оцінюєте?

В мене є досвід роботи в управлінні культури, я працював чиновником. В нас, починаючи з проголошення незалежності, всі ведуть війну з вітряками, видно начиталися Сервантеса. То починають відроджувати національну культуру, то виховують патріота України, зрештою це все доходить до абсурду. Немає цілісної, комплексної програми, яка б стимулювала культурне і духовне відродження. В нас це більше нагадує лебедя, рака і щуку, кожен тягне в свій напрямок, а тоді, як писав Степан Руданський "те, що зверху відірву, те внизу доточу".

Коли я пішов працювати чиновником, зіткнувся з тим, що люди з Києва не розуміють, що відбувається в регіонах. Вже немає системи кінотеатрів, яка колись підпорядковувалась Мінкультури, там поробили торгівельні центри. Так само бібліотеки, музичні школи, школи мистецтв. Галузь культури вимагає реформації, вона теж потребує менеджерів, які на місцях будуть організовувати культурні заклади до того рівня, щоб вони самі заробляли гроші, а не сиділи на дотаціях. Я колись казав, давайте виведемо ці заклади на інший рівень, принаймні кошти не будуть забиратись з міського бюджету. А мені казали, що так не можна, бо дотацій не дадуть. Всі звикли чекати, поки прийде добрий дядько і щось дасть.

Як ви оцінюєте останні події навколо Євробачення в Україні?

Погано те, що знову не обійшли без політики.

А з іншого боку, коли я дивився відбір, я одразу сказав, що ця дівчинка виграє (Алеша - ред.).

Мене часто запитують, як я ставлюся до Василя Лазаровича, а я кажу, що я не знаю його. Як я можу говорити про людину, коли я про нього не чув, я не знаю, що він співає. Хоче їхати – хай їде на здоров"я. Але питання в тому, що людина має представляти державу, і треба до цього серйозніше ставитися.

Треба було показати демократичні методи ведення процесу, що в нас все чесно, що будь-хто може про себе заявити. Добре, що так сталось, дай Боже, щоб вона перемогла.

У вас немає відчуття дежавю? Минула влада теж починала з масових звільнень, і втручання в Євробачення.

А нічого не змінюється. В нас немає в державі інституції, яка б займалась аналітикою, прогнозами. В нас всі люблять багато говорити, модні політичні ток-шоу, де сидять великі дядьки з бородами і розказують, що має бути, але ніякої серйозної аналітики на державному рівні не ведеться. Ніхто не бере на себе відповідальності за те, що виходить: ну не вийшло - так не вийшло.

Була написана концепція національного виховання в 1991 році, була орієнтація на виховання патріота України. А в 1998 році Кучма сказав: ну, національна концепція не спрацювала, будемо шукати щось інше. Шукають до сьогоднішнього дня. Був такий дядько, Григорій Ващенко, який написав книжку "Виховний ідеал", яку використовує досі вся західна Європа, виховуючи підростаючі покоління. А в нас на цю книжку не зважають. І цілі покоління зростають спустошеними. Чому в 2004 році люди повірили? Бо людина не може бути без ідеології, яка б давала їй відповіді на запитання, чому вона живе в цій державі, хто вона є, і для чого існує. Кожен новий політик приходить і починає вбивати в голови свою ідеологію. І це страшно, не хочеться, щоб пройшов час, і ми знову повернемось до тієї точки, яка була в 2004 році.

Ну, було, минулого року… Я, чесно кажучи, не можу дати відповіді, для чого це мені потрібно. До цього має лежати душа, щоб хотілось це робити. На даний момент я себе там не бачу. Проаналізувавши виступи українських виконавців, я би не сказав, що комусь допомогло Євробачення. Для когось стало стартом, а для когось - початком кінця. Людина емоційно сильно викладається, думаю, краще кожного дня якісно робити свою роботу, це принесе більший результат.

А з професійної точки зору як оцінюєте цей конкурс? Це справді подія європейського масштабу? Ми запитували в екс-міністра культури Оксани Білозір, і вона погодилась, що це конкурс домогосподарок з поганим смаком.

Так і є, це не та річ, яка наблизить Україну до Європи, чи зробить українців європейсько орієнтованими. Цей конкурс існує багато років, має право на життя, але в нас чомусь з цього роблять подію національного значення. В нас не обходиться без політики, всі хочуть попіаритись. Останнім часом політика більше стала схожа на шоу-бізнес. Коли вмикаєш трансляцію з Верховної Ради, то можна дивитись замість якогось "Кривого дзеркала" - там більше сатиричних і комічних моментів.

Коли я навчався в університеті, викладачка запитала: що сьогодні потрібно зробити, щоб стало краще жити в Україні? Одні казали, що треба змінити владу, інші - уряд, але це ж нічого не дасть. Треба щоб кожен на своєму місці якісно робив роботу. А в нас всі звикли жити по принципу курника: обмани ближнього, обгадь нижнього, і дивись, щоб тебе ніхто не обгадив. Є визначення наукової організації праці: знайди дурнішого за себе. В нас всі шукають дурнішого, щоб перекласти відповідальність.

Напевне, не можна так ставити питання, я є автором цих пісень, кожна пісня це певна історія в житті, певний настрій. Мені подобаються і ті, і інші, головне, щоб пісні дарували якісь емоції. Головне, щоб не було шаблонів, бо де починаються шаблони, там закінчується творчість.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що вас іноді називають українським аналогом групи "Ляпіс Трубецкой"?

Не тільки "Ляпіс Трубецкой", ми ще можемо бути схожі на групу "Ленінград", на Сердючку, ще казали - на Red Hot Chilli Pepers, на Rammstein. Запитую: чому на "Ляпіс Трубецкой"? - Ну у вас же есть труба и тромбон. Хоча останнім часом Ляпіс почав працювати не стільки в стьобі, це соціальна сатира. А так шукати аналогію напевне неправильно.

Які проекти українського шоу-бізнесу ви вважаєте успішними?

Я не люблю займатись критикою, я би похвалив тих, хто робить щось в цій державі. Не зупиняється, не чекає, що прийде добрий дядько і все зробить. Шоу-бізнес в Україні є, він досить активно розвивається. Дуже не подобається, коли колеги кажуть в інтерв"ю, що шоу-бізнесу в нас немає. Так чого ви тут сидите? Йдіть в колгосп працюйте, худобу розводьте. Якщо не віриш в цю роботу, для чого нею займатись.

Ваш проект комерційно успішний?

А ви як думаєте? За 5 років існування ми провели два повноцінні тури, зараз проводимо третій, випустили два альбоми, п"ять відеокліпів, і в місяць маємо від 10 до 20 концертів.

Раніше українські виконавці любили багато говорити на тему піратства, вам не здається, що ця тема вже застаріла?

Це питання буде актуальним ще не один рік. На мою думку, замість того, щоб створювати асоціації по боротьбі з піратством, краще дати людям доступ до якісного продукту. Інтернет дає можливість бути ближче до світових процесів. Ми підходимо до цього дідівськими способами, хочемо викорінити. Це не можна зробити, бо виконавців не так багато - піратів більше.

В закордонному шоубізі, дякуючи їхньому законодавству, виконавці і автори мають прибуток в основному від продажу дисків. В нас основний заробіток - від концертів і корпоративів. Наше законодавство ставить авторів і виконавців у беззахисне положення. Замість того, щоб говорити про вже неактуальні речі, треба бути на крок попереду, придумувати схеми, які дадуть можливість в сучасному інформаційному світі з одного боку захистити продукт, а з іншого – давати його якісним.

Чи є політичні сили, до підтримки яких ви би не залучились за жодних умов?

У кожного є речі тотожні, а є абсолютно протилежні. Я би ніколи не поїхав в тур за комуністів.

А якщо на дочасних виборах запропонують підтримати мера Києва Черновецького?

Підтримка мера то інша річ. Я згадую слова однієї бабульки, коли один з кандидатів приїхав село, і роздавав пенсіонерам валянки. Вона тоді сказала: я валянки то взяла, а за кого голосувати, я знаю. Я не думаю, що люди проголосують за мера тому, що я за нього виступив. Якщо я собі зможу дати відповідь, для чого я це роблю, я не виключаю таку можливість, якщо ж для мене це буде незрозуміла річ, то ми відмовимось.

А якщо ПР, наприклад, запропонує прийняти участь в турі "Украина для людей"?

А для кого ще може бути Україна? В чому суть великої політики? В тому, що політик розказує, що він сьогодні робить для того, щоб настав завтрашній день. А він і так наступить. Хто б як не ставився до того, що ми поїхали в тур "З Україною в серці", я відношусь до тих 45% людей, які думають трохи по-іншому. Напевне, головне, мати чітку відповідь для себе, розуміти, для чого ти це робиш.

Я не є політичним аналітиком. Я хочу, щоб ситуація, що відбулась, відвела людей від політики, і вони почали займатись своїми справами, приділяти більше уваги дітям, батькам, друзям. Бо коли починаються вибори, про все забувають, кожного дня дивляться новини. Я кілька років тому приїхав до Польщі, там були чергові вибори. Я запитував своїх однолітків, яка в них ситуація, за кого голосуватимуть, так вони навіть не знали, що в них вибори будуть. А все тому, що люди втратили довіру до політиків, перестали їх слухати і почали займатись своїми справами.

Це все питання ідеології, наше суспільство не має ідеології. В нас немає державної політки, патріотичного духу, тих речей, які би зробили Україну і українців одним цілим. Якщо запитати дитину в школі "хто ти", то він скаже, що він Вася, чи прізвище назве, а не що він українець. Спочатку треба полюбити свою державу, полюбити своє, кожного дня не запитувати, що держава зробила для мене, а що я зробив для держави.