Нове обличчя педагогіки. Олександр Жук — про свій шлях до вчителювання, увагу до дітей та мрії, які реально здійснити

У неділю, 7 жовтня, відбулася церемонія нагородження лауреатів премії Global Teacher Prize Ukraine. Вона відмічає кращих педагогів і проходить в Україні вже другий рік поспіль. Наша країна долучилася до світової премії Global Teacher Prize — кожного року вона проходить у Дубаї, де з поміж десятків освітян з різних країн світу обирають найкращого і нагороджують премією у мільйон доларів. Ця відзнака є одною з найпрестижніших у світовій сфері освіти, її навіть називають Нобелівською премією для вчителів.

Минулого року найкращим вчителем України за версією Global Teacher Prize Ukraine став Пауль Пшеничка, вчитель фізики з Чернівців. А цьогоріч премію та 250 тис. грн нагороди здобув Олександр Жук, молодий запорізький педагог. Пан Олександр — нетиповий вчитель, він творчо викладає інформатику і займається з учнями робототехнікою, багато уваги приділяє інклюзії та екологічній освіті дітей. Тож Фокус розпитав Жука про його шлях у вчителюванні, а Зоя Литвин, голова журі Global Teacher Prize Ukraine, розповіла про те, як проходить процедура відбору лауреатів премії.

ХТО ВІН

Педагог, вчитель інформатики у Запорізькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті "Джерело"

ЧОМУ ВІН

Отримав премію Global Teacher Prize Ukraine 2018

Пане Олександре, у вашій промові на церемонії нагородження ви згадували, що у вас чотири освіти. Яким був ваш шлях до педагогіки?

— Я народився в місті Дніпропетровську і жив там 20 років. Ходив у звичайну середню школу №46. Перша моя освіта — економічна, після школи я навчався у Дніпропетровському університеті імені Альфреда Нобеля. На другому курсі зрозумів, що це не моя професія, і почав думати про те, що ще моє. Сказав мамі, що хочу піти, покинути освіту, але вона мені не дозволила — я ж навчався на бюджеті. Проте я подав документи до ще одного навчального закладу і поступив на факультет психології в Запорізький національний університет. Таким чином, я переселився у Запоріжжя і в 20 років пішов працювати в школу.

У школі я зрозумів, що наявної освіти мені мало і поступив у Київський педагогічний університет імені Драгоманова на факультет дефектології, почав вивчати жестову мову. Неї мене навчали і самі діти в школі. Також навчався різним нюансам, як вчити дітей з особливими освітніми потребами. А потім я ще пройшов програму у Запорізькому інституті післядипломної освіти — на вчителя інформатики. Ще коли я навчався на економічному факультеті, мені подобалися інформаційні технології, я проходив курси IT, тому я здобув ще й цю спеціальність. Зараз у мене вже великий об"єм роботи та стаж вчителювання дев"ять років.

Я активно приймаю участь у програмах обміну, займаюся самоосвітою. Буду навчатися і далі, бо без цього неможливо бути з дитиною в одному ритмі. Дитина розвивається, і педагог має робити те саме.

Ким ви мріяли стати в дитинстві?

— Звісно, економістом. Грався у банки, у "монополію". Але у студентстві проходив практику у Комітеті зі справ сім"ї та молоді, і це мене спантеличило. Мені дуже важко сидіти цілодобово за комп"ютером. Я зрозумів, що не можу так проводити свій час з восьмої до п"ятої і займатися рахунками все життя. Я вирішив радикально все змінити і тому принципово шукав інститут не в моїй області і зовсім іншу сферу діяльності. Я вважаю, що так змінювати життя — це правильно, треба це робити і не боятися змін. Це стресова ситуація, до якої потрібно адаптуватися. Наприклад, зараз я готовий переїхати до іншого міста і прийняти нову атмосферу.

Розкажіть про школу, де працюєте, і ваших дітей. Чим вони особливі?

— Я школу ніколи не змінював, з самого початку працював в одній — Запорізькій школі-інтернаті "Джерело". Школа у нас достатньо велика, у ній навчаються діти з усієї області. Це діти з особливими освітніми потребами, в більшості — з вадами слуху. Загалом школі вже більше 115 років, у нас велика, багата історія. Раніше це був Катеринославський хутір для глухих, його відкрили у 1903 році, а в радянські часі заклад став таким відомим, що сюди з"їжджалися з усіх куточків країни. Тому і зараз ми робимо акцент на таких дітках. Але у нас навчаються також і "сонячні" діти. Інколи я називаю нашу школу "особливим світом", бо в нас вибудовується сучасне суспільство. Це робить наш директор школи, він нас, педагогів, надихає і дає можливість розвиватися. На мою думку, це дуже важливо для адміністратора.

Як колеги відносяться до вашої роботи?

— У мене різні колеги. З більшістю я співпрацюю, ми допомагаємо один одному краще розуміти дітей та необхідні їм навички. Це вже інші дітки, вони значно відрізняються навіть від покоління, що було десять років тому. Вони формують нове суспільство, і далі ця різниця поколінь буде ще більшою. Звичайно, є і педагоги-скептики, які вважають, що нові методики викладання не будуть діяти і викличуть тільки негатив. Але моя практика показує, що це не так.

Наскільки дієвою, помічною у вашій роботі стала педагогічна освіта?

— Я практик і багато нюансів у теорії, лекціях сприймав по-іншому. Інколи я знав більше, ніж викладачі, і вже сам ділився досвідом з ними, бо вони не так часто бачать дітей, як я. І у процесі навчання ми співпрацювали. Але навчання було корисним, бо мені треба було заглибитися в нюанси психології, поведінки дітей з особливими освітніми потребами. До того ж у нас дуже мало літератури з цієї теми, у більшості — старі джерела ще радянського часу.

Які є матеріали для самих дітей з вадами слуху?

— Наприклад, є мультфільми з сурдоперекладом. Недолік у тому, що сурдопереклад просто доданий у кадр — ми бачимо "віконечко", де людина перекладає репліки жестовою мовою. І дуже мало фільмів чи мультфільмів, де жестовою мовою говорять самі персонажі. А це набагато краще для сприймання, бо не треба відвертати увагу на "віконечко".

Олександр Жук: "Я хочу відкрити свій гурток з робототехніки, щоб залучити всіх небайдужих у Запоріжжі. Я думаю про цей проект вже рік, написав бізнес-план, гадаю, що все це реально втілити в життя"

Наскільки методики викладання інформатики відповідають вашим вчительським потребам?

— Так, методики є, але я зрозумів, що не готовий йти за стандартним шаблоном. Звичайно, я не можу оминути програму і подаю необхідний матеріал на уроці. Але треба відходити від шаблонності, бо, викладаючи одне й те саме 10–20 років, педагог просто "згорить". Тим більше, що в інформатиці нові технології з"являються кожного дня, а методики і підручники не кожного року оновлюються. Треба самовдосконалюватися і самому шукати інформацію, щоб наповнювати урок. Мені допомагають діти, які розповідають про нові ноу-хау. Я легко визнаю, що чогось не знаю, нормально відношуся до того, що можу зробити помилку. Діти про це знають, вони мене можуть виправити і не бояться цього. Я їм відверто кажу, що чогось можу не побачити, і вони можуть висловлювати свої побажання, а я дослуховуюся до дітей.

Як вас висунули на премію Global Teacher Prize Ukraine?

— Я не планував висуватися, бо з анкетою було дуже багато роботи. Але колеги і діти мені постійно нагадували, щоб я заповнив анкету, і я зробив це останнього дня, коли ще була можлива подача. Я відіслав анкету і в результаті переміг.

Куди ви витратите ваш приз у 250 тисяч гривень?

— Частину коштів хочеться витратити на самоосвіту у сферах IT та екології. Ще я хочу відкрити свій гурток з робототехніки, щоб залучити всіх небайдужих у Запоріжжі. Мені вже давно пишуть батьки, які хотіли б привести до мене дітей на навчання в гурток. Тому я думаю про цей проект вже рік, написав бізнес-план, гадаю, що все це реально втілити в життя.