Танцы на минном поле. Кубок главного дебила планеты в надежных руках

Якщо в політичних експертів є своя муза-покровительниця, то вона явно відчуває якісь особливі симпатії до українських політологів, бо щоразу підкидає їм все нові і нові яскраві квести, розв"язуючи які вони можуть продемонструвати свою блискучу ерудицію і політ думки. Або не продемонструвати.

Тиждень, що минає, не став виключенням, муза знову накидала політологам нових резонансних подій, а тепер задоволено посміхається: ну давайте, хлопці і дівчата, розкажіть людям, що воно й до чого. Наші експерти, щоправда, люди терті і досвідчені та залишаються на висоті. І ми бачимо величезну кількість версій і щодо вибухів складів у Балаклії, і кому вигідно вбивство екс-депутата РФ та перебіжчика Вороненкова.

Зауважу, що чимало експертів піддалися спокусі об"єднати ці дві події в один ланцюжок, шукаючи між ними причинно-наслідкові зв"язки та приєднуючи до них і решту резонансних подій, в першу чергу відмову російській співачці Юлії Самойловій в участі у "Євробаченні". Втім, набагато складніша задача довести, що всі ці події незалежні одна від одної, але за таке завдання беруться лише майстри-політологи вищої кваліфікації.

Сільська політична аналітика не претендує на всезнайство і сказати точно, чому сталися вибухи в Балаклії та хто стоїть за вбивством Вороненкова, не може. Важливо, однак, які версії будуть прийняті в якості загальноприйнятих. І так виглядає, що хунта з перших хвилин взяла твердий курс на доведення, що за цими подіями бовваніють башти Кремля. Це підхід правильний і продиктований логікою війни, але хунті потрібно, щоб цю версію в якості найбільш вірогідної прийняли західні партнери.

І схоже, що в цьому сенсі хунта зуміла добитися перших успіхів, заяви сенатора Маккейна та генсека НАТО Солтенберга обнадійливі — бо показують, куди на Заході дме вітер. А він дме в українські вітрила.

Справа в тому, що найближчі два місяці головні політичні події відбуватимуться в контексті підготовки до саміту НАТО, який пройде 25 травня у Брюсселі. А яструбам, котрі готують цей захід (в якому вперше візьме участь президент Трамп), вкрай важливо зберегти грізну єдність шеренг, що без наявності спільного ворога неможливо.

Такий ворог є, бо Кубок головного дебіла планети, як відомо, надійно зберігається в Грановитій палаті Кремля. А спорадичні спроби Кім Чен Ина вибороти світову першість в цьому виді спорту і перенести той кубок у Пхеньян, залишаються невдалими. Навіть недавня спроба запуску ракети провалилася. Але й без того в Ким Чен Ина шансів перемогти Путіна практично нема — об"єднуватися проти Північної Кореї чи навіть проти "Ісламської Держави" країнам Альянсу нецікаво. Інша справа Росія — противник звичний і вже битий. А тепер ще й на ніжки спинається, войнушки-заварушки влаштовує — ну прямо подарунок якийсь для бравих натовських генералів.

Таким чином, будь-які агресивні дії, які носять характер звичних для практики КГБ "активных мероприятий" сприяє "сплочению рядов" на Заході. А Балаклія і вбитий Вороненков цілком у цей стереотип вкладуються.

Кажуть, однак, що Туреччина, зближаючись із Росією, може зашкодити тому "сплочению рядов", але це навряд чи. Ердоган, при всій своїй взбалмошності, чудесно розуміє, що його вага при радісних зустрічах з "другом Владіміром" тим вища, чим надійніше за його спиною стоять дорослі дяді з НАТО. Тому ніяких дій, які б зашкодили єдності Альянсу Анкара найближчим часом точно не робитиме. Конфлікт же з ЄС, якщо ви помітили, жодним чином не викликав похолодання відносин між Туреччиною та НАТО.

Для самого ж Путіна, який все намагається виступати в ролі світового гравця, в першу чергу на Близькому Сході, ситуація залишається незавидною. Близький Схід — суцільне мінне поле, карти якого в Кремлі, судячи з усього, нема. Бо Москва постійно наступає на міни, викликаючи у свою адресу прокльони та погрози. Тому на додачу до кубка головного дебіла планети В. В. Путін нагороджений почесною грамотою головного ворога ісламу, який йому виписали суніти. Той же Ердоган, який претендує на провідну роль серед сунітських держав, про це добре пам"ятає.

Але і підтримуючи шиїтів Путін собі лише напакостив. Бо шиїти теж до Росії великою любов"ю не палають, зате "шашни" Москви з Тегераном серйозно стривожили Ізраїль. Не дивно, що Бібі Нетаньяху за останній час уже тричі відвідував Путіна, щоразу привозячи йому нові фотографії розбомблених російських установок С-300. По-доброму попереджаючи, щоб Росія Ірану воєнних поставок не робила.

Чи дослухався Путін до мудрих порад Нетаньяху, поки невідомо, але логічно допустити, що не дослухався. У Москву 28 березня летить президент Ірану Рухані, а це означає, що Путін свої танці на мінному полі продовжує. Вкотре переконуючи всіх і кожного, що згадані кубок, грамота і різні медалі висять в Грановитій палаті Кремля цілком заслужено.