Социальная "дыра", или Почему власти невыгодна перепись населения

У нашій країні про "діри" в бюджеті говорять з буденною легкістю. Це уже ні в кого не викликає шоку чи здивування. Проте, якщо хоч на хвилину замислитись, як саме утворюються ці "діри" і скільки через них витікає грошей платників податків, то волосся дибки стає. Адже йдеться не про сотню-другу гривень, а про мільярди, які розчиняються в бюджетних пустотах. Чому? Можна припустити, що такий штучно створений безлад є ідеальним способом для корупційних зловживань та різноманітних спекуляцій.

Показова в цьому контексті є соціальна сфера. Це свого роду апетитний шматок пирога, якого, якщо не вкусити, то хоч понадкушувати вишикувалась черга охочих.

Відсутність надійної системи обліку і контролю в сфері соціального захисту вимагає від уряду негайних і рішучих дій. Адже тягар цих витрат стає все більш відчутним для держбюджету. Особливо з урахуванням низької кваліфікації його "верстальників", які, тільки за офіційною версією, допустили пробіл у фінансуванні ЖК-субсидій на рівні 10-15 млрд грн! І найстрашніше, що таких сюрпризів у нас є чимало.

Уявімо, як нині виглядає соціальна сфера. Вона нагадує величезне сито, яке пропускає через себе усіх — і тих, кому дійсно потрібна допомога, і відвертих шахраїв. Українським чиновникам досі не вдалось налагодити надійну систему перевірок одержувачів державної соціальної допомоги. Такий стан речей потрібно якомога швидше змінювати.

Спроба Мінфіну провести верифікацію його одержувачів з тріском провалилася. Там ще у 2015 році створили спеціальний відділ, який мав здійснювати перевірку та забезпечити економію в 5 млрд грн. На ділі ж вдалося заощадити всього 102 млн грн. Цікаво, чи хтось виміряв ККД такої "активної" роботи? Хоча навіщо? У нас часто так буває — обіцяють золоті гори, а на ділі — повний провал. І що найцікавіше, винних немає. Мовляв, що ж вдієш, таке життя.

Цікаво, як здійснювати належний контроль щодо надання соціальної допомоги, коли, за офіційними заявами, ще наприкінці минулого року в Україні "була відсутня навіть централізована база паспортів". Вдумайтесь, в якій системі координат ми живемо! Це ж абсолютно абсурдна ситуація.

За підрахунками експертів, відсутність верифікації одержувачів пенсій та соціальної допомоги призводить до мільярдних втрат для бюджету країни. І це в той період, коли у нас йде війна на сході, коли волонтери досі збирають гроші на одяг для наших хлопців на передовій! Проте така реальність, вочевидь, не дуже хвилює владу — мільярдом більше, мільярдом менше. Яка різниця. У нас же особлива країна, тут і не таке трапляється.

Наприклад, в Україні кількість ветеранів Другої світової війни з кожним роком не зменшується, а зростає! Хіба ж це не диво? При цьому, різниця між кількістю людей, які можуть претендувати на допомогу з боку держави за об'єктивними показниками (18 років на момент закінчення Другої світової війни), і кількістю ветеранів, які стоять на обліку в громадських організаціях, просто величезна.

За даними статистики, на початку 2016 року в Україні проживало трохи більше 180 тис. осіб, яким виповнилося 90 і більше років. Проте в Організації ветеранів України в цей же період на обліку перебувало понад 932 тис. людей. Це майже в 5 разів більше! Хто кого хоче обвести навколо пальця, незрозуміло. Тому в такій ситуації варто провести перепис населення. Лише тоді отримаємо точну картину і зупинимо грабіжницьку вакханалію.

Здавалось, перепис населення — звичайна європейська практика. Чому ж ось уже більше десяти років в Україні ніхто цього не робить? Влада всіляко уникає перепису, посилаючись на "дефіцит коштів". Мовляв, це коштуватиме один мільярд гривень. Дійсно, просто смертний вирок усій економіці.

Однак така сума в масштабах держави є в рази меншою порівняно з економією бюджетних коштів, яку отримаємо в результаті проведення перепису. І головне — зруйнуємо ще одну корупційну схему. Відповідно, людям можна буде істотно підняти соціальні виплати та пенсії. Невже це не аргумент?

Звісно, деякі законодавчі ініціативи в цьому напрямку все-таки з"являються. Так, Мінфін готує проект закону "Про верифікації", а Міністерство соціальної політики вже розробило законопроект про соціальні інспекції.

Якого результату досягнуть "фінансисти", поки неясно. Сама ідея створити надійну систему верифікації є позитивним сигналом. Особливо якщо в законопроекті йтиметься про створення відкритих електронних реєстрів.

А от із "соціальниками" цікавіша ситуація. Вони уже встигли накреативити сповна! Головною їхньою новацією є поява ревізорів (соціальних інспекторів), які зможуть ходити по сім'ях і перевіряти, чи дійсно ті потребують допомоги від держави. Соціальні інспектори працюватимуть в органах соціального захисту на місцях. Для цього створять окрему структуру на чолі з регіональними керівниками, яких призначатиме держсекретар Міністерства соціальної політики. Якщо Верховна Рада підтримає законопроект, то інститут соціальних інспекторів запрацює уже з наступного року і обійдеться бюджету приблизно в 50 млн грн.

Чи доцільно таке відомство створювати? Звісно, що ні. Перш за все — через різке зростання корупційних ризиків, яких буде неможливо уникнути, якщо соціальні інспектори розпочнуть роботу без попереднього створення прозорих реєстрів.

Уявімо собі картину: чиновник (з відносно низькою зарплатою) отримає можливість заходити в квартири претендентів на отримання допомоги. Тобто встановлюватиме прямий контакт і оцінюватиме рівень їхнього добробуту.

Висновок очевидний — уникнути спокуси "домовитися" буде вкрай складно. При цьому не можна виключати і того, що з'явиться новий вид чиновницького рекету, коли буде створена злочинна вертикаль для видавлювання поборів не з порушників, а із законослухняних громадян. Тому така ініціатива аж ніяк не покращить соціальний добробут українців, а навпаки — держава вкотре показово буде принижувати своїх громадян.

Відновити соціальну справедливість — це ключове завдання. Мусимо врешті-решт перекрити всю цю багаторічну шпарину для шахраїв, які незаслужено отримують соціальну допомогу. Це дозволить зекономити величезні ресурси і направити їх дійсно тим людям, які цього найбільше потребують. Для таких змін потрібно небагато — політична воля і відповідальність перед своїм народом. Можливо, тоді наша соціальна сфера не асоціюватиметься із дірявим ситом, а буде повноцінною глибокою посудиною, де концентруватимуть ресурси тільки для благих намірів.