Вуха казематів. Чому Олег Сенцов відмовився говорити зі священиком

"Я готова вилетіти негайно. Прошу відповідальних осіб Російської Федерації якомога швидше надати літак для перевезення Олега Сенцова до будь-якої лікарні, в якій зможуть надати необхідну медичну допомогу. Закликаю всіх небайдужих долучитися і не допустити смерті Олега Сенцова", - резюмувала Людмила Денісова.

Раніше сестра політв'язня Наталія Каплан повідомила, що її брат продовжує голодування в російській колонії, він майже не встає. "Все не просто погано, все катастрофічно погано. Олег написав, що кінець близький, і він це не про звільнення", - написала вона.

Вчора ввечері стало відомо, що клопотання про помилування від матері Олега передано до комісії з питань помилування на території Ямало-Ненецького автономного округу.

А раніше настоятель Храму Святого Георгія Побідоносця міста Лабитнангі ієрей Богдан Василюк відвідав ІК-8 УФСВП Росії у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Він зайшов у палату, де перебував Сенцов. Священнослужитель запропонував йому поговорити без присутності сторонніх або висповідатися. Сенцов подякував, але відмовився, пояснивши, що допомоги священнослужителя не потребує".

Але після його відвідин ув"язненого Олега Сєнцова, виникають прямі асоціації з відомим полотном Юхима Рєпіна, створеним 1879-1885 роках, яке в СРСР називали "Відмова від сповіді" (сам Рєпін підписував цю роботу "Сповідь" або "Перед сповіддю"). Надихнула художника на створення цієї роботи віршована драма Миколи Мінського (Віленкіна), опублікована в журналі, забороненої організації "Народна воля". Ось фрагмент цього твору.

"…Внутренность каземата. Пять часов утра. На железной койке лежит исхудалый юноша. За дверью шаги и бряцанье ключей. Заключенный быстро садится. Входит священник с распятием; в глубине смутно видны фигура в красной рубахе и солдаты.

Священник: Очнись, мой сын! Великий миг
Приблизился...

Молчание.

Мне краткие мгновенья
Беседовать позволено с тобой:
Не трать, мой сын, мгновений дорогих!

Молчание.

На страшный путь ты должен запастись
Спокойствием и бодростью... Я мир
Душе твоей несу.

Осужденный (оглядываясь и указывая на палача): А этот — телу?

Циніки можуть зауважити – белетристика! Хто може знати про що говорили наодинці священик і в"язень. Таємниця сповіді!

Так, звісно, ніхто із "простих смертних" не міг знати про зміст цих розмов. Але ж не всюдисуще ІІІ-е Отделение Собственной Его Императорского Величества канцелярии. Ця установа, після того як спецслужби Російської імперії "прогавили" підготовку повстання "декабристів" у 1825 році, заклала структурні підвалини організації пошуку "врагов Отечества", які потім майже без коректив використовував і використовує репресивний ланцюжок ВЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ.

Архівна справа "Об Украйно-Славянском обществе" (наша історіографія використовує назву Кирило-Мефодіївське товариство) відкривається документом датованим 17 березня 1847 року. Це донос студента Київського університету Олексія Петрова, в якому він повідомляє про існування в Києві таємного слов"янського товариства.

Бюрократична машина спрацювала з феноменальною швидкістю. Майже одночасно в різних містах імперії було проведено арешти. Серед затриманих були Микола Гулак, Михайло Костомаров, Василь Білозерський, Іван Посяда, Опанас Маркович, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко та інші . Каземати Олексіївського равеліну Санкт-Петербургської фортеці поповнились "весьма опасными государственными преступниками".

Вже 25 березня 1847 року начальник ІІІ відділу граф Олексій Орлов звертається до обер-прокурора Священного синоду Миколи Протасова з листом під грифом "Весьма секретно":

"Милостивый государь гр. Николай Александрович!
При ІІІ отделении с. е. и. в. Канцелярии содержится весьма важный арестант, который, несмотря на все убеждения открыть истину, упорствует в сознании, и я имею честь покорнейше просить ваше сиятельство дозволить командировать в ІІІ отделение способного и просвещенного священника для религиозных увещаний означенного арестанта.
Примите увер и пр.

Подписал гр. Орлов".

В камеру до Миколи Гулака направили вельми поважну персону – Олексія Малова, протоієрея одного із соборів у Санкт-Петербурзі. Священик, "зберігаючи" таємницю сповіді, справно подавав графу Орлову доповідні записки.

"1847 г. марта 27 дня при посещении мною коллежского секретаря Гулака открылось следующее:

1. Вид его печален, но не дик, взоры томны, но кротки и смиренны.
2. Когда я начал говорить ему, чтобы он открыл правительству полную и чистую истину всего того, о чем его спрашивают, он с тихостью отвечал мне: "Нет, отец мой, сего сделать я не могу".
3. Когда я начал спрашивать о причине таковой невозможности, он отвечал мне: "На сохранение сей тайны я дал клятвенное слово, которое никогда и ни за что не нарушу".
4. Когда я начал доказывать ему о сем, что есть святого и досточтимого, что всякое честное клятвенное слово, а особенно если оное дано о каком-то преступном начинании, есть явный грех и нарушение священнейшей клятвы, которая изрекается нами в верноподданической присяге, он заплакал горько и отвечал мне: "Все это справедливо, но я не могу".
5. Когда я спрашивал у него, что же это за тайна и в каком деле правительство хочет узнать от него истину…"

І далі, далі, на багатьох сторінках, розбірливим каліграфічним почерком…

Олег Сенцов відмовився від спілкування з ієреєм без присутності сторонніх. І зовсім не тому, що стіни мають вуха…