Вуха казематів. Чому Олег Сенцов відмовився говорити зі священиком
Вчора Уповноважений ВР України з прав людини Людмила Денісова звернулася до колеги з РФ Тетяни Москалькової з проханням обговорити будь-які умови обміну українського режисера, політв'язня Олега Сенцова для його порятунку
"Я готова вилетіти негайно. Прошу відповідальних осіб Російської Федерації якомога швидше надати літак для перевезення Олега Сенцова до будь-якої лікарні, в якій зможуть надати необхідну медичну допомогу. Закликаю всіх небайдужих долучитися і не допустити смерті Олега Сенцова", - резюмувала Людмила Денісова.
Раніше сестра політв'язня Наталія Каплан повідомила, що її брат продовжує голодування в російській колонії, він майже не встає. "Все не просто погано, все катастрофічно погано. Олег написав, що кінець близький, і він це не про звільнення", - написала вона.
Вчора ввечері стало відомо, що клопотання про помилування від матері Олега передано до комісії з питань помилування на території Ямало-Ненецького автономного округу.
А раніше настоятель Храму Святого Георгія Побідоносця міста Лабитнангі ієрей Богдан Василюк відвідав ІК-8 УФСВП Росії у Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Він зайшов у палату, де перебував Сенцов. Священнослужитель запропонував йому поговорити без присутності сторонніх або висповідатися. Сенцов подякував, але відмовився, пояснивши, що допомоги священнослужителя не потребує".
Я не знаю нічого про ієрея Богдана Василюка. Мені не відомо, яка доля занесла цю людину в холодні північні краї . Можливо, цей священик дійсно намагається рятувати стражденні душі в"язнів Лабитнангі. Можливо
Але після його відвідин ув"язненого Олега Сєнцова, виникають прямі асоціації з відомим полотном Юхима Рєпіна, створеним 1879-1885 роках, яке в СРСР називали "Відмова від сповіді" (сам Рєпін підписував цю роботу "Сповідь" або "Перед сповіддю"). Надихнула художника на створення цієї роботи віршована драма Миколи Мінського (Віленкіна), опублікована в журналі, забороненої організації "Народна воля". Ось фрагмент цього твору.
"…Внутренность каземата. Пять часов утра. На железной койке лежит исхудалый юноша. За дверью шаги и бряцанье ключей. Заключенный быстро садится. Входит священник с распятием; в глубине смутно видны фигура в красной рубахе и солдаты.
Священник: Очнись, мой сын! Великий миг
Приблизился...
Молчание.
Мне краткие мгновенья
Беседовать позволено с тобой:
Не трать, мой сын, мгновений дорогих!
Молчание.
На страшный путь ты должен запастись
Спокойствием и бодростью... Я мир
Душе твоей несу.
Осужденный (оглядываясь и указывая на палача): А этот — телу?
Циніки можуть зауважити – белетристика! Хто може знати про що говорили наодинці священик і в"язень. Таємниця сповіді!
Так, звісно, ніхто із "простих смертних" не міг знати про зміст цих розмов. Але ж не всюдисуще ІІІ-е Отделение Собственной Его Императорского Величества канцелярии. Ця установа, після того як спецслужби Російської імперії "прогавили" підготовку повстання "декабристів" у 1825 році, заклала структурні підвалини організації пошуку "врагов Отечества", які потім майже без коректив використовував і використовує репресивний ланцюжок ВЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ.
Архівна справа "Об Украйно-Славянском обществе" (наша історіографія використовує назву Кирило-Мефодіївське товариство) відкривається документом датованим 17 березня 1847 року. Це донос студента Київського університету Олексія Петрова, в якому він повідомляє про існування в Києві таємного слов"янського товариства.
Бюрократична машина спрацювала з феноменальною швидкістю. Майже одночасно в різних містах імперії було проведено арешти. Серед затриманих були Микола Гулак, Михайло Костомаров, Василь Білозерський, Іван Посяда, Опанас Маркович, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко та інші . Каземати Олексіївського равеліну Санкт-Петербургської фортеці поповнились "весьма опасными государственными преступниками".
Вже 25 березня 1847 року начальник ІІІ відділу граф Олексій Орлов звертається до обер-прокурора Священного синоду Миколи Протасова з листом під грифом "Весьма секретно":
"Милостивый государь гр. Николай Александрович!
При ІІІ отделении с. е. и. в. Канцелярии содержится весьма важный арестант, который, несмотря на все убеждения открыть истину, упорствует в сознании, и я имею честь покорнейше просить ваше сиятельство дозволить командировать в ІІІ отделение способного и просвещенного священника для религиозных увещаний означенного арестанта.
Примите увер и пр.
Подписал гр. Орлов".
В камеру до Миколи Гулака направили вельми поважну персону – Олексія Малова, протоієрея одного із соборів у Санкт-Петербурзі. Священик, "зберігаючи" таємницю сповіді, справно подавав графу Орлову доповідні записки.
"1847 г. марта 27 дня при посещении мною коллежского секретаря Гулака открылось следующее:
- Вид его печален, но не дик, взоры томны, но кротки и смиренны.
- Когда я начал говорить ему, чтобы он открыл правительству полную и чистую истину всего того, о чем его спрашивают, он с тихостью отвечал мне: "Нет, отец мой, сего сделать я не могу".
- Когда я начал спрашивать о причине таковой невозможности, он отвечал мне: "На сохранение сей тайны я дал клятвенное слово, которое никогда и ни за что не нарушу".
- Когда я начал доказывать ему о сем, что есть святого и досточтимого, что всякое честное клятвенное слово, а особенно если оное дано о каком-то преступном начинании, есть явный грех и нарушение священнейшей клятвы, которая изрекается нами в верноподданической присяге, он заплакал горько и отвечал мне: "Все это справедливо, но я не могу".
- Когда я спрашивал у него, что же это за тайна и в каком деле правительство хочет узнать от него истину…"
І далі, далі, на багатьох сторінках, розбірливим каліграфічним почерком…
Олег Сенцов відмовився від спілкування з ієреєм без присутності сторонніх. І зовсім не тому, що стіни мають вуха…