Браво на Донбасі. Про джаз серед вибухів мін на негібридній війні

Офіційна назва нашої команди "Високомобільна група внутрішніх комунікацій "Браво". Нас п"ятеро. Троє музикантів: Сергій Бойко, Володимир Пироженко, Андрій Бондарь, я, художник-карикатурист Олег Смаль, водій позашляховика Ігор Петрищев. Наше штатне "озброєння": дві акустичних гітари, саксофон, олівець.

Ми прямуємо на схід. Туди, де війна. Наше завдання по-військовому чітко сформульоване: "Ті, що зараз на передовій лінії, мають знати, їх не забувають і підтримують. В період різдв"яно- новорічних свят це особливо важливо".

Ознаки війни з"являються поступово: блок-пости серйозно укріплені, зигзагоподібні в"їзди та виїзди нагадують, що тут не варто намагатись прослизнути без контролю, машин з цивільними номерами стає менше, протитанкові "їжаки" та укриття "в три накати" стають звичною частиною придорожніх пейзажів, багато прапорів – і синьо-жовтих і червоно-чорних. І не лише на державних установах та місцях дислокації військових, а й просто на приватному житлі.

Проїжджаємо міста і села, назви яких болюче знайомі з щоденних звітів початку війни. Вони зараз наші, але яких зусиль вимагало визволення кожної точки на мапі Донбасу.

Щастя. Який дисонанс назви прифронтового міста і стін його будинків, густо посічених осколками після ворожих обстрілів.

Станиця Луганська. Кордон з Росією зовсім близько. Звідти на утилізацію в Україну потоком постачають зброю, боєприпаси та усякий набрід, який до пуття не може довести свої безмежні території, але має незборимий потяг до грабунку сусідів. Результати видно скрізь. Руїни свідчать про використання важких озброєнь. Кілометри і кілометри доріг облямовані попереджувальними знаками "Обережно міни!".

• ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Порожняк не гнали. Задолго до шахтеров Донбасс колонизировали казаки

Українські війська не ховають свої позиції за живим щитом з цивільного населення. Чужі – вільні від принципів моралі. Командир однієї роти, що утримує позиції на лінії зіткнення, показує нам дорогу, якою найманці доставляють своє "гарматне м'ясо", зброю та боєприпаси. Пояснює, що легко може знищити їх на цьому шляху, але окупанти використовують цивільні авто та мікроавтобуси. Нам заборонено відкривати вогонь по таких об"єктах, бо відразу на місці інциденту вигулькне якась "Раша Тудей" чи "підсліпуваті" спостерігачі ОБСЄ…

Ми починаємо працювати. Завдання трошки ускладнене, бо ми маємо доступ до передових позицій, куди волонтерів та журналістів (з міркувань безпеки), як правило, не допускають. Нас оберігають, не бажаючи наразити на небезпеку. А команда "Браво", в свою чергу, не хоче, щоб наше спілкування з бійцями хоч якось порушувало жорстокий порядок на лінії зіткнення, де в деяких місцях до ворога усього метрів 50.

Проте в ангарах, бліндажах, наметах чи навіть під відкритим небом, нас зустрічали надзвичайно радо та гостинно. Наш мистецький десант докладав максимум зусиль, щоб принести тепло миру, якісної музики, веселого малюнку до тих, хто місяці , а дехто і роки, тримає в руках зброю.

Концерт розпочинав дніпрянин Сергій Бойко, автор та виконавець пісень: і трагічних, і веселих, і ліричних. Він справжній старожил передової – разом зі своєю гітарою вивчив фронтові дороги краще ніж супутникові джі-пі-еси.

Далі, із футляру, схожого на чохол для секретної зброї, підполковник (так, так – підполковник , не забувайте, що наша команда є військовою) Андрій Бондарь діставав саксофон і починали звучати джаз, який і в мирні часи тут мабуть ніколи не лунав. Трошки фантасмагоричне поєднання – вибухи мін, стіни бліндажів і "Lily Was Here". Канді Дафлер, мабуть, була б вражена.

Інколи саксофон Бондаря примушував бійців танцювати і запрошувати до танцю… жінок і дівчат. Так, на фронті, і на самому "передку" багато жінок. Вони мужньо носять бронежилети , шоломи та автомати і тягнуть разом з чоловіками неймовірно важку ношу війни…

Ваш покірний слуга привіз на фронт невелику мобільну виставку карикатури (звісно, більшість малюнків про пігмея та його незвану орду), яку роздавав на перегляд бійцям, а сам, користуючись моментом, робив олівцем скетчі-портрети . Звісно, я не залишав їх собі, а дарував, обраним "жертвам" на згадку про те, якими вони були на війні.

Наш концерт завершував Володимир Пироженко, віртуозний, по-ледзеппелінівськи емоційний рок-гітарист та співак. Його власні пісні, пісні колег, народні пісні завжди виконувались на максимумі енергії.

Наш польовий виступ завершувався врученням сувенірів-оберегів, створених руками дітей Томаківської школи і привезених на фронт Сергієм Бойком. Повірте, цей жест сприймався дуже щиро і кожен солдат обов"язково взяв собі маленький символ мирного життя.

Ми проїхали вздовж лінії фронту в Луганській та Донецькій областях майже 2000 кілометрів, відвідали десятки підрозділів піхотинців, розвідників, артилеристів, танкістів, мінометників. І скрізь ми бачили дитячі малюнки. Наші солдати добре усвідомлюють, кого вони захищають на цій, зовсім не гібридній війні.