Разделы
Материалы

Фронт і кава. Чому українські оптимісти на Донбасі непереможні

Сьогодні українська армія сита, а значить і весела

Фото: Олег Смаль

Я багато років зв"язаний з українською пресою. Здається з половини фрази в газетному матеріалі чи телесюжеті навчився визначати їх замовну "джинсовість" чи фінансовану "чорнуху".

Але виявляти істинність і незаангажованість інформації стає все важче – дуже вміло працює аморальна машина, спрямована на руйнацію держави, розкол в суспільстві, засівання зневіри і занепадництва. Звісно, така діяльність не є винаходом ХХІ століття.

Ось цікаві фрагменти з об"ємної секретної інструкції для агентури МГБ СССР, яка працювала в середовищі української еміграції. Датовано 26 квітня 1947 року.

"Підтримувати і всіма силами посилювати матеріальні і релігійні розбіжності…", "добитися загострення ворожнечі "східняків" до "західняків", "Розпалювати антагонізми між окремими політичними групами, добиваючись загострень між ними в їхній пресі…", "Не дивлячись на труднощі і риск, необхідно також паралізувати культурну діяльність… Для цього треба привабити до мистецтва безплатних і без найменшого таланту людей, щоб вони лише нищили папір, завантажуючи редакції… нешкідливою для нас роботою…", "Старатися використовувати місцеву пресу і радіо для компрометації перед чужинцями".

Що ж, інструкції не горять.

Спробую проаналізувати роботу фейк-машини на нещодавньому прикладі. Ротація військ. 72 ОМБР прибуває в Білу Церкву. Зустріч з президентом Порошенком, урочистості, привітання, нагородження бійців, спільний обід в солдатській їдальні. Все без зайвого пафосу і червоних доріжок.

Дуже синхронно в мережі з"являється "звернення" анонімного "ветерана 72-ї бригади", доповнене фотографіями солдатського раціону і якогось обшарпаного корівника. "Ветеран" волає : "Поки ми кладемо своє життя на фронтах, "бариги" жирують. Погляньте, якою баландою годують воїнів! В яких жахливих умовах!".

Все – чергова "зрада" пішла гуляти по фейсбуках з твіттерами

Прикро, що його починають поширювати здається цілком щирі та патріотично налаштовані люди, які ігнорують слушні зауваження про те, що, наприклад, такої споруди на території дислокації бригади не існує. Хробак сумнівів починає свердлити мозок.

А яка реальна ситуація з харчовим забезпеченням? Особливо на "передку", доставка на який справа складна і часто небезпечна.

Можу щиро сказати, одне з найбільших вражень від нещодавнього перебування на ньому – це раціон української армії. Я можу порівнювати його з тими спогадами, які в мене залишились від служби в радянській армії часів Брєжнєва.

Може десь було інакше, але в моєму мотострілецькому полку за два роки я не бачив в своїй тарілці нічого схожого на свіжі овочі чи фрукти, звісно, якщо не вважати кислу капусту, варену в схожому на парафін комбіжирі, вітамінним продуктом.

В щах плавали вкриті грубою щетиною шматки сала, за які боролись навіть зголоднілі представники "красного басмачества" – так називав мій командир роти представників азійських республік.

Молоко чи сир були зовсім забороненою їжею для солдатів. Та й з стандартними кашами траплялись казуси – якось нам на полігоні дали варену перловку з черв"яками! Революційна ситуація – майже як на броненосці "Потьомкін". Правда, наш кухар, казахстанський німець на прізвище Гаан і на прізвисько Ганс, холоднокровно, з чорним гумором відреагував на наш "бунт": "Добре, вдень цієї каші не буде, лише на вечерю – хробаків не помітите".

Те кляте харчування викликало авітаміноз, будь яка подряпина загоювалась місяцями, піхоту, мов середньовічна чума, косила епідермофітія, яку називали "грибком" і лікували виключно зеленкою. "Какую страну проср…!".

Перший же сніданок в зоні ООС мене вразив. Картопля зі смаженою печінкою, квашені овочі, кекс, кава або чай, ківі та йогурт. Ну, думаю, просто якийсь постачальник дуже хвацький – далі побачимо.

Виявилось, що якісне харчування в нашій армії – норма – у всіх підрозділах, яких довелося квартирувати (наша мистецька команда відвідала майже 30 підрозділів вздовж лінії фронту), було щось схоже на змагання вправності кухарів: супи, борщі, якісне м'ясо та риба, шинки та ковбаси різних сортів, яйця й масло (не стандартними пайками "шайбами", а скільки кому треба для ситості), тверді сири, печиво, тістечка, варення, обов"язкові на столі згущене молоко та тарілка зі свіжим часником, апельсини, банани, яблука…

Знаю, якийсь "диванний" експерт, криво посміхаючись, скаже – "показуха" для гостей! Та чхати на передовій хотіли на "показуху" – ми спали разом усіма в стандартних приміщеннях чи наметах, ставали в загальну чергу до роздачі. До речі, такий дикий радянський рудимент, як офіцерські їдальні в нашій армії відсутній – всі за одним столом – і рядові і полковники.

Армія надзвичайно складна і дорога машина, збій хоч одного механізму може бути катастрофічним. Я не Полторак і не Муженко і, звісно, не знаю і не можу знати про всі проблеми цієї довгої виснажливої війни.

Але я точно знаю, що сьогодні українська армія сита, а значить і весела. А оптимісти непереможні!