Сохраняйте спокойствие. Почему нельзя забывать об оккупации Крыма и падать духом

Зберігай спокій та припини істерику.

Третій рік поспіль я не можу спати вночі з 16 на 17 березня. Тому що в 2014 році цю добу я провела слідкуючи за новинами з Криму. Поки мої рідні, друзі та знайомі голосували за "Ура Росія", я боролася з бажанням перебити весь посуд. Адже категорично не уявляла собі, як відтепер буду їздити додому по закордонному паспорту. Не розуміла, як мені далі контактувати з людьми та яким чином зробити перший шаг на перон знайомого з дитинства міста. Тоді я зрозуміла, що повна безвихідь — найгірше відчуття, яке можна пережити.

Зберігай спокій та души в собі сором.

Кожного разу, коли я купую квитки тепер вже до Новоалексівки, я не відчуваю радості від довгоочікуваної зустрічі з домом. Всі приємні спогади перекриває сором. Мені соромно, що я їжджу в Севастополь зараз. Мені соромно перед моїми друзями-кримчанами, яким вже закрита дорога на півострів. Мені соромно за те, що мене так тягне повернутись.

Зберігай спокій та поводь себе професійно.

16 червня 2016 року я припинила їздити в Верховну Раду на зйомки. В той день більшість депутатів проігнорувала слухання по Криму. Напевно, в них були важливіші справи. Я зробила все, щоб мені вже не знадобився пластиковий блакитний прямокутник — акредитація. Дякуючи редакторам, він мені більше не знадобився жодного разу, та це був найнепрофесійніший вчинок, який я могла зробити.

Зберігай спокій та не мовчи.

Я все частіше помічаю, що люди поступово забувають про Крим. Ті, хто обурювався, але кого не стосується напряму це питання, зараз віддають перевагу інтелігентному мовчанню. Під час звернень до всієї України де-не-де лунає: "Від Закарпаття до Донецька, від Харкова до Херсону". Агов, народ! Від Харкова до Севастополя, Керчі, Алупки, чи ви не пам"ятає, як виглядає мапа?

Зберігай спокій та не звертай уваги.

Після кожного чергового тексту про Крим мої близькі кажуть: "Припини. Нічого не зміниться". Я чудово розумію, що найближчим часом нічого не зміниться, принаймні мирним шляхом. Але робити вигляд, що проблеми нема, означає тільки ростити її масштаби.

"Зберігай спокій і май в серці те, що не вмирає".

Таку фразу Ілля Стронговський, український ілюстратор, зобразив на одній із авторських листівок. Я нещодавно побачила її та відтепер, коли дуже хочеться забути про мій особистий трьохрічний виснажливий моральний терор, пригадую ці слова. В мене нема аргументів, логічних пояснень, ймовірних шляхів вирішення, але є надія. Надія на те, що колись я знову приїду додому на потягу Київ — Севастополь.

Зберігай спокій та продовжуй.

Продовжуй писати про те, що турбує тебе та тисячі тих, хто разом із анексією втратив щось більше, ніж шматок території з мальовничою природою. Продовжуй і не бійся, що з кожною новою публікацією ти ризикуєш стати персоною нон грата у власному домі. Продовжуй, тому що все частіше ти збиваєшся, рахуючи дні окупації. Забути про вкрадену частину тебе це ще більший злочин, ніж сам факт крадіжки. Головне — зберігай спокій і вір у те, що цей текст про окупацію нарешті буде останнім.