Іловайські котли. Чим відрізняється дорожня карта України від німецької
Автошколи ФРН готові терпіти наші сльози і матюки
14 Іловайських котлів... Саме стільки людей гине щороку на дорогах України. Це втричі більше, ніж внаслідок військових дій за весь найкривавіший 2014 рік. І так – щороку. Однак, якщо війна є фактором зовнішнім, то за смертність на дорогах відповідальність лежить всередині країни, тут звинуватити нікого.
Дивлячись на статистику смертельних ДТП в Україні, я розумію, чому в Німеччині українців змушують перескладати на права (українське посвідчення водія дійсне півроку – щоб вистачило часу отримати німецьке). Я навіть пробачаю німцям мої витрачені на автошколу й іспити чотири місяці, більше тисячі євро та літри зо два сліз. Гроші якщо що, то офіційна плата, а не хабарі. Про хабарі в Німеччині краще навіть не заводити.
Взагалі-то, німці також не є еталоном безпеки дорожнього руху. За кількістю смертельних ДТП на 100 000 моторизованих транспортних засобів Німеччина посідає лише 12 місце у світі (Україна 57).
Але по-перше, зі своїми 6,8 смертями на 100 тис. автівок і мотоциклів Німеччина не так уже й далеко від світових лідерів: Фінляндії (4,4) та Швейцарії (4,7). По-друге, якби Україні вдалося знизити смертність на дорогах "хоча б" до рівня Німеччини (зараз у нас цей показник становить 35,3), то це дозволило б щороку рятувати 4 тисячі життів. Ну і, по-третє, в Німеччині я мусила перескладати на права та мала чимало водійської практики, тож про цю країну можу розповісти найкраще.
Одразу попереджаю, що на Індію рівнятися не збираюсь. Чомусь аргумент "Це ти ще в Індії не була!" доводиться чути найчастіше, коли приїжджаючи в Україну щиро дивуюся хаосу на дорогах. По-перше, тому що в Індії я, дійсно, не була. По-друге, там на дорогах гине 130 людей на 100 тис автівок, і якби ми опустилися до рівня індусів, то щороку нам це коштувало б майже 19 тис. життів.
За моїми спостереженнями, від Німеччини нас відрізняють чотири фактори: 1) правила і покарання за їх недотримання; 2) дорожна інфраструктура; 3) автошкола; 4) культура водіння. Щодо правил, то вони у нас майже збігаються з європейськими (окрім Великобританії: у них все навиворіт). Головні розбіжності стосуються обмеження швидкості, але вони свої у кожній країні ЄС.
Про Німеччину існує міф, що там обмеження взагалі немає
Це не зовсім так: його немає на деяких ділянках автобанів. Тобто після знаку "кінець обмеження" можна втопити хоч 200, якщо мотор дозволяє. Цим правом німці залюбки користуються і дуже пишаються своїми автомобілями і своїми автобанами. Ще й нарікають на сусідів з їхнім обмеженням швидкості до 130, а то й до 120 км/год (як от у Швейцарії – тій самій, що на 9 позицій випереджає Німеччину у рейтингу безпеки на дорогах).
При цьому в Німеччині навіть на "необмежених" ділянках автобану існує рекомендована швидкість 130 км/год. Це означає, що за сам факт її перевищення нікого штрафувати не будуть, але якщо ви влетіли в ДТП і залишилися живі (що на швидкості 200 – рідкість), то матимете додатковий клопіт і зі страховою, і з поліцією.
За межами автобану в Німеччині діє обмеження 100 км/год за містом (найвище в Європі: у більшості країн це 90) і 50 у межах населеного пункту, як і в решті європейських країн. Ну добре, на окремих ділянках у місті може бути дозволено 60 (стоятиме відповідний знак). Але коли, звикнувши до такої швидкості, приїжджаєш до Києва, де потік їде 80, а дехто його ще й випереджає, то єдина нормальна реакція – шок. (А у відповідь "Тю, то ти ще в Індії не була!"). І от, нарешті, в Україні також впровадили обмеження 50: ура, перемога! Але залишається така дурниця, як 20 км/год. толерантності, що нівелює всі позитивні зрушення, і якої ніде в Європі немає.
Окрім грошових стягнень у Німеччині діє система штрафних пунктів. Чим більше порушення – тим більше пунктів отримуєш разом зі штрафом, а іноді ще й тимчасову заборону на керування транспортним засобом. Кількість пунктів напряму залежить від ризику для оточуючих, який несе порушення (тому найбільш суворо карається проїзд на червоне світло і керування у нетверезому стані).
Наприклад, перевищення швидкості в місті на 21 км, окрім штрафу у 80 євро, принесе 1 пункт. Перевищення на 31 км – штраф у 160 євро + 2 пункти + заборона водити на 1 місяць. Коли назбиралось 8 пунктів, права забирають і треба знову іти в автошколу щоб отримати нові. Якщо права відібрали двічі, то перш ніж тебе допустять до автошколи, необхідно пройти медико-психологічну експертизу, що має встановити адекватність і безпечність такого унікума, що примудрився двічі набрати по 8 балів.
Щодо інфраструктури мова йде не лише про якість покриття – з ним, як не дивно, останні роки стає дедалі краще. При чому не тільки на трасі Київ-Львів. Навіть у нас в Броварах заасфальтували декілька віковічних калюж. Тому після Німеччини в Україні найбільше лякають не ями, а нерегульовані пішохідні переходи на трасі. Знак "населений пункт" ніби й стоїть, але на нього мало хто зважає і продовжують летіти 120 чи хоча б 90 (типу скинув). І щоразу міркуєш: скільки людей має загинути на цьому переході, щоб тут встановили світлофор? А ще краще – клумбу на в"їзді в місто. Бо світлофор можна проігнорувати, а перед клумбою хочеш не хочеш, а мусиш зменшити швидкість.
Але найбільша різниця відчувається в автошколі (тій самій, що коштувала мені стільки часу, грошей і сліз). Підхід, нібито, той самий: теорія у вигляді тестів та практика з інструктором та екзаменатором. Однак складають ці дві частини іспиту окремо: перш ніж тебе допустять до практичних занять, необхідно здати теорію (тобто довести, що знаєш правила). У тестах велика увага приділяється не лише знанням ПДР, але й розумінню, чому вони саме такі: "Чому необхідно пристібати ремінь безпеки на задньому сидінні?", "До яких наслідків може привести встановлення дитячого крісла на передньому сидінні спиною в напрямку руху?", "Що необхідно робити для мінімізації шкоди довкіллю підчас керування автомобілем?". Такого типу питання є у кожному білеті. Не дивно, що у мене досі тіпається око, як бачу дитяче крісло на передньому сидінні – я пам"ятаю правильну відповідь: при спрацюванні подушки безпеки малюку зламає шию. Які аргументи про "мені так зручніше" можуть виправдати такий ризик?
Практичний іспит триває 30 хвилин для тих, хто вже має права (наприклад, українські), та 45 для тих, хто отримує їх вперше. За цей час екзаменатор "проганяє" тебе через місто, автобан, зону 30, перевіряє вміння розвертатися, паркуватися та здійснювати аварійне гальмування. Кожна спроба коштує 110 євро.
Я склала з другої – це був перший завалений іспит за всі 30 років мого безпросвітно-відмінницького життя
Для цього вистачило двох помилок: не пропустити велосипедиста, виїжджаючи з клумби, та вирішити "та, проскочу!" коли автобус біля зупинки мигнув лівим поворитником, що від"їжджає. І все: до зустрічі на перездачі. Але й до самого іспиту допускають лише тоді, коли інструктор вирішить, що ти готовий.
А для цього треба довести до автоматизму використання поворотників, перевірку "мертвої зони", пропускання пішоходів та велосипедистів тощо. Комусь для допуску до іспиту достатньо п"яти занять, комусь п"ятнадцяти чи п"ятдесяти. І можна плакати, можна матюкатися, можна гніватися, що так довго і дорого. Але на кожні 100 тисяч машин на 29 людей більше залишиться в живих, і заради цього німецькі автошколи, інструктори та екзаменатори готові потерпіти і наші сльози, і наші матюки.
Можна сказати, що саме три попередні фактори і впливають на останній і головний – культуру водіння. Але це все одно, що звинувачувати батьків чи злочинну владу за гармидар у власній квартирі. Доросла людина може сама взяти відповідальність за свої дії на дорозі і почати пропускати пішоходів, використовувати поворотники і дотримуватися обмежень швидкості хоча б у населених пунктах, не чекаючи на штрафи, пункти та інший клопіт.
Щоразу, як виникає думка проскочити на червоне або їхати у місті 90 "бо всі так їдуть" - згадувати про 14 Іловайських котлів на рік. І що саме ти – один з тих, хто може від них захистити.