Все статьиВсе новостиВсе мнения
Стиль жизни
Рейтинги
Красивая странаРейтинги фокуса

Родные. Можно ли сохранить семью, разделённую крымской границей

Родные. Можно ли сохранить семью, разделённую крымской границей

Как быть, когда непримиримый политический оппонент одновременно и самый близкий родственник

9520

"Я ніколи не думав, що буду знімати цей фільм. Якби я міг його не робити, я б його не робив" — ця фраза пролунала на початку показу документальної стрічки "Рідні". Її автор — Віталій Манський, російський кінодокументаліст, який народився й виріс у Львові. Його родина живе в різних куточках України: в Одесі, Донецьку, Севастополі. Після початку озброєного конфлікту між Росією та Україною режисер поїхав до всіх своїх родичів у гості, але не сам. Він узяв із собою камеру.

Я ніколи не думала, що писатиму цей текст. Ніколи не думала, що буду сидіти в кінотеатрі в 11-му ряді й жадібно ловити кожний рух і жест героїв, щоб знайти відповідь на головне запитання. Через три роки воно не втратило своєї актуальності, й, напевно, уже не втратить ніколи: "Як мені зараз поводитися з тими, кого я називаю й завжди називатиму рідними?"

Пам’ятаю, як батьки жартували, коли я була маленька: якщо колись я захочу піти з дому, то цілий рік зможу подорожувати по Криму від родичів до родичів, залишаючись у кожного на три дні, й нікому не набриднути. У мене велика родина. Кількість сестер і братів навіть боюсь перераховувати, а коли починаю розповідати про них, люди плутаються та постійно уточнюють імена. Є ті, з ким я майже втратила зв'язок, ті з ким постійно спілкуюся, ті з ким зараз відновлюю стосунки. Коли я навчалася в сьомому класі, сталося так, що ми з мамою опинилися фактично на вулиці. Утім, уже за кілька годин ми з речами й абсолютно "розбиті" сиділи на кухні її двоюрідної сестри. Хазяйка меланхолічно заварювала чай, її чоловік намагався всіма силами мене підбадьорити, троє дітей постійно бігали навколо нас і просили хоч трохи з ними пограти. У квартирі нас було дев’ятеро, плюс кішка Сильва й кілька собак, яких діти підбирали на вулиці й періодично приносили в дім. Так ми прожили близько року. Я з усмішкою й безмежною вдячністю згадую ті часи.

"Третя бабуся перед черговим моїм від’їздом намагалася подарувати мені глобус: "Там Крим уже позначений як Росія, візьми, для тебе спеціально купила"

Коли влітку 2014-го я приїхала додому, то перше, що побачила, — прапор із трьома кольорами на нашому будинку та усміхненого дядька, який розвів руки для обіймів. Менш я за годину рідні зібралися за столом і спалахнув перший скандал. Здається, я кинула на підлогу пульт. Відтоді, доки ми перебували у Криму, усі охочі дивитися новини робили це в навушниках. З бабусями, яких у мене три, усе було складніше: я максимально стримувала себе. Я стримувала себе, коли приїхала в гості до однієї з них і під час нашого чаювання вона кричала мені щось про Порошенка, Майдан, каратєлєй і референдум. А я намагалася хоч слово вставити й розповісти про те, як закінчила університет із червоним дипломом. Ми так і не дійшли до цієї частини розмови. Моя друга бабуся, напевно, провела зі мною більше часу, ніж батьки. Ще перед першою поїздкою на вже окупований півострів, під час розмови у скайпі, вона побачила в моїй кімнаті синьо-жовтий прапор. Після цього, так само як і я, вона з усіх сил тримається й не торкається цієї теми. А третя бабуся перед черговим моїм від’їздом намагалася подарувати мені глобус: "Там Крим вже позначений як Росія, візьми, спеціально для тебе купила". Ні, вона не знущалася, а справді робила це від щирого серця. Від подарунка я відмовилася, аргументувавши, що маю багато речей і буде незручно везти, а потім цілу ніч плакала в задушливому вагоні. І згадувала, як колись одного разу я бачила, як бабуся (та, що намагалась подарувати глобус) голосно сварила свого онука. Він щось узяв без дозволу, а вона кілька разів впевнено й суворо повторювала йому: "Ти розумієш, що чуже брати не можна? Розумієш чи ні?!".Приїзд додому у 2015 році запам’ятався лише одним запитанням семирічної сестри. Вона абсолютно несподівано підійшла до мене й спитала: "Саш, у твоїй країні війна?" Коли я кивнула, дівчинка уточнила: "А з ким ви воюєте?" Я вперше уникла прямої відповіді, опустивши очі.

"Коли я їздила додому цього року, випадково почула, як він говорив про мене. Казав, що тепер уже мене розуміє, тому що я народилася й виросла в Україні"

В 2016 році я припинила кидати слухавку, коли розмовляла з батьком. Тому що він припинив наполягати на тому, що мені потрібно отримати російський паспорт. Коли я їздила додому цього року, випадково почула, як він говорив про мене. Казав, що тепер уже мене розуміє, тому що я народилася й виросла в Україні. Своє ж покоління назвав "політичними проститутками", які лише на його пам’яті чотири рази змінювали прапор. Місяць тому, у новорічний вечір, він зателефонував мені і сказав, що зареєструвався в Фейсбуці, щоб читати мої тексти, а тоді передивився всі мої публікації. І на моє стурбоване: "Як тобі?", — тихо відповів, що не можна так розбирати по шматках себе та свого читача. Потім додав, що пишається. У деяких особистих анкетах є запитання: "Ваше найголовніше досягнення?" Раніше не знала, що відповідати, а зараз сміливо кажу: "Мені вистачило сили зберегти дуже важливі стосунки з рідною людиною".

Тож коли я сиділа в кінотеатрі та "знайомилася" із родиною пана Віталія, то пригадувала свою. Якоїсь миті на екрані з’явився знайомий пейзаж і підпис "Севастополь, 2015 рік". Я майже не пам’ятаю, про що йшлося в цьому сюжеті. Адже в голові лишилася єдина думка: я дуже хочу додому. Усіма правдами й неправдами, просто зараз, якнайшвидше. З мого міста почалася війна, і частково з моїх рідних також. За ці три роки я зірвала голос, відстоюючи, пояснюючи, аргументуючи свою позицію й позицію багатьох українців. Але тієї миті я просто хотіла до них — до тих, хто колись був тільки на моєму боці. Стрічка закінчилася, у залі залунали оплески. Під час показу я так і не отримала відповіді на своє наївне питання: "Що робити?" Я знайшла її пізніше, коли просто припинила плекати ненависть. Особливо до своїх, справді рідних, навіть якщо ми по різні боки барикад. Цілком можливо, що цей фільм покажуть у Криму й зокрема в Севастополі. Рідні мої, я вас прошу, подивіться.

Р. S. Якби я могла не писати цей текст, я б його не писала.

97
Делятся
Google+

Читайте также на focus.ua

https://www.dobovo.com/ru/
Подписка на фокус
Наши ленты

ФОКУС, 2008 – 2017.
Все права на материалы, опубликованные на данном ресурсе, принадлежат ООО "ФОКУС МЕДИА". Какое-либо использование материалов без письменного разрешения ООО "ФОКУС МЕДИА" - запрещено. При использовании материалов с данного ресурса гиперссылка www.focus.ua обязательна.

Данный ресурс — для пользователей возрастом от 18 лет и старше.

Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентство ИнА "Українські Новини", в каком-либо виде строго запрещены.

Все материалы, которые размещены на этом сайте со ссылкой на агентство "Интерфакс-Украина", не подлежат дальнейшему воспроизведению и/или распространению в любой форме, кроме как с письменного разрешения агентства.

Материалы с плашками "Р", "Новости партнеров", "Новости компаний", "Новости партий", "Инновации", "Позиция", "Спецпроект при поддержке" публикуются на коммерческой основе.

Ukr.net — новости со всей Украины.