"У чому сила, сестро?" 5 книг про іншу реальність в огляді Юрія Володарського

Англійка Наомі Алдерман зобразила світ, про який мріють радикальні феміністки: жінки в ньому набагато сильніші за чоловіків. Канадська письменниця Маргарет Етвуд написала сиквел свого знаменитого "Оповідання служниці", щоб знищити огидну диктатуру, яку сама ж придумала. Одесит (ка) Вадим Яковлєв дебютував (а) романом-фантазією про альтернативну Україну, що розпалася на кілька державних утворень. Вийшли російські переклади двох давніх текстів: "найбільшого роману ірландською мовою", написаного Мартіном О`Кайнем, і повісті напівзабутої американсько-британської письменниці Рейчел Інглз, чия книга змушує згадати оскароносну "Форму води".

Романи, що раніше для простоти могли назвати фантастичними, наразі поділяють за різними жанрами — від антиутопії та альтернативної історії до соціального фентезі та психоделічного реалізму.

Наомі Алдерман "Сила"

"Фантом прес", 2020

Хто: Алдерман народилася в Лондоні в єврейській родині. З юних років стала послідовницею фемінізму і борцем за жіночу рівноправність. Героїнею її першого роману була бісексуальна дочка равина. Опублікувавши цю книгу, Алдерман відмовилася від іудаїстських традицій.

Що: четвертий роман письменниці. У 2017 році виграв жіночу літературну премію "Бейліс", вважається свого роду антитезою до розглянутої в цьому огляді дилогії Маргарет Етвуд. Цікаво, що Етвуд була наставницею Алдерман під час роботи над "Силою" і високо оцінила її книгу.

Готуючи нинішній огляд, Юрій Володарський думав про те, наскільки творчість письменника відповідає його зовнішності. На ці думки критика наштовхнули фото Наомі Алдерман: не дивно, що роман про жіночу силу написала пані з такою значною зовнішністю

Про що: про те, як у дівчат з різних країн внаслідок мутації невідомої етіології сформувалася "пасма" — поперечно-смугастий мʼяз вздовж ключиць, що має здатність конденсувати і випускати електричний заряд різної потужності. Після того, як мутації стають масовими, відносини між статями на всій планеті радикально змінюються. Зокрема, на території Молдови виникає матріархальна держава, де чоловіки позбавляються більшості прав і потрапляють у те ж повністю залежне становище, у якому зараз перебувають жінки в деяких ісламістських країнах.

Як: жінки, які отримали владу над чоловіками у вигаданому світі, поводяться нічим не краще, ніж чоловіки, що мають владу над жінками в нашій реальності. "Сила" — не тільки феміністський маніфест, але роман про властивості людської природи. Алдерман нагадує про те, що природа ця далека від досконалості і сила неминуче породжує спокусу скористатися нею в корисливих, несправедливих, а іноді і злочинних цілях.

Маргарет Етвуд "Заповіти"

"Ексмо", 2020

Хто: один з найзначніших і титулованих прозаїків світу.

Що: "Заповіти" розповідають про крах Галаада, протестантсько-фундаменталістської диктатури на території північного сходу США, описаної в "Розповіді служниці" ще 35 років тому. Продовження історії вийшло не менше успішним, ніж початок, і принесло Етвуд другу в її карʼєрі Букерівську премію.

Про що: у романі три паралельні сюжетні лінії і три оповідачки — дівчинка з тоталітарного Галаада, дівчина з вільної Канади і тітка Лідія, та сама, яка в першому романі виглядала втіленням зла. Виявляється, вона, як той Штірліц, довгі роки маскувалася і тепер підриває диктатуру зсередини. Усі лінії сходяться, долі перетинаються, рушниці стріляють, добро торжествує.

Як: не цілком типова для Етвуд книга. У ній мало рефлексій, багато дії, сюжет закладає чудові віражі, а текст схожий на сценарій. За "Розповідями служниці" кіно вже зняли; у тому, що його знімуть і за "Заповітами", сумнівів немає.

Рейчел Інглз "Місіс Калібан"

Inspiria, 2020

Хто: Інглз (1940-2019) народилася в Бостоні, у молоді роки переїхала до Лондона. Написала дюжину маловідомих книг.

Що: повість, що вийшла в 1982 році, могла б теж залишитися непоміченою, але в 1986-му Британська рада книжкового маркетингу включила "Місіс Калібан" до числа 20 найбільших американських романів з часів Другої світової війни.

Про що: одного разу в двері до симпатичної домогосподарки Дороти ввалюється "гігантська тварина, схожа на жабу зростом шість футів сім дюймів". Тварину звуть Ларрі, і вона, тобто він, дуже привабливий чоловік, особливо порівняно з невірним чоловіком, котрий рідко зʼявляється вдома. Жахливий Ларрі втік з Інституту океанографічних досліджень, убивши охоронця і вченого, але ті погано з ним поводилися, а до Дороти звертається добре.

Як: текст з дивацтвами, специфічним гумором, з несподіваним відгуком через чверть століття у вигляді стрічки "Форма води". Невідомо, чи читав повість Інглз Гільєрмо дель Торо, але схожість між її книгою і його фільмом очевидна.

Мартін О`Кайн "Бруд цвинтарна"

Corpus, 2020

Хто: ірландський прозаїк (1906-1970), за політичними поглядами націоналіст і марксист. Писав гельською мовою, виступав за її порятунок і насадження, був членом ІРА, пʼять років провів в увʼязненні.

Що: роман, що вважається вершиною творчості О`Кайна. Написаний ще в 1949 році, але отримав широку популярність тільки після англійського перекладу, що вийшов у 2016-му.

Про що: "Бруд цвинтарна" унікальна вже тим, що всі її персонажі — мерці. Вічні мешканці цвинтаря на західному узбережжі графства Голуей, вони і після смерті продовжують люто сваритися, викочувати один одному претензії, сперечатися через що залишилися на цьому світі без майна, створювати ворогуючі коаліції — загалом, вести себе нітрохи не краще, ніж при житті.

Як: мало того що роман написаний рідкісною нині гельською, він ще рясніє діалектизмами, понівеченими англійськими запозиченнями і хитромудрою лайкою. Для свідомого ірландця це безумовний шедевр, для нас — дуже цікава екзотика.

Вадим Яковлев "Там, де починається територія"

К .: "Каяла", 2020

Хто: молодий письменниця з Одеси. Це не помилка: Яковлев вважає себе бігендерною персоною і часто іменує в жіночому роді.

Що: у вигаданій Яковлевим альтернативній Україні виникло декілька держав з дивними ідеологіями, законами і звичаями, що можуть існувати тільки у фантастичних романах, але ніяк не в реальності.

Про що: про те, як кілер, нітрохи не схожий на кілера, зі своєю коханою транссексуалкою, місцями нагадує транссексуалку (автор згадує її маленький чоловічий орган), їздять туди-сюди по колишніх територіях України, щось шукають і намагаються когось вбити. Роман Яковлева — міцний горішок, зрозуміти мотиви вчинків його персонажів не так-то просто.

Як: зі стилістичною недбалістю, з виписаним на коліні сюжетом, без якісної редактури, зате з кумедними постмодерністськими ескападами і публіцистичною пристрастю. Віддамо належне цьому гідному молодому письменниці і будемо стежити за її/його подальшими дослідами над літературою.