Художник і війна. Історія "Шпигуна" з Київської картинної галереї

Шпигун

У листопаді — день народження у одного з найзатишніших музеїв Києва — Музею російського мистецтва. У 2017 році його перейменували в Національний музей "Київська картинна галерея".

Ми молодою ватагою любили заскакувати "на вогник" до нашої однокласниці Тані Дмитрук, тоді науковому співробітнику музею, упокій Господь її душу...

У мене там була "своя" картина — не найбільша і не "центрова". Я практично щороку заради неї знаходив час заглянути в цей музей на Терещенківській (вул. Рєпіна часів нашої молодості).

Ця дивовижна картина Василя Верещагіна "Шпигун". Я до того "надивився" на неї, що потім у ВДІКу написав... дипломний сценарій за мотивами цієї картини. Начебто і дико звучить "сценарій за мотивами картини". Не дикіше, ніж той випадок, коли модний британський художник останніх десятиліть Джек Веттриано написав свою, можливо, найвідомішу картину "Dance Me To The End Of Love" ("Танцюй зі мною до кінця любові") за мотивами... однойменної пісні Леонарда Коена.

Ось ця картина перед вами. Сюжет начебто зовсім хитромудрий: болгарське село часів Балканської війни 1878-79 років. Конвой російських солдатів з гвинтівками готовий "прийняти" чоловіка в європейському костюмі з капелюхом-"казанком" на голові. Позаду нього сходами спускається військовий аудитор (слідчий) з папкою-"справою" в руці.

В папці явні докази, що це і є турецький шпигун, і що він повністю викритий. Аудитор трохи втомлений, напевно, щодня проводить подібні допити. Що чекає цього мужичка в "казанку"? Ясно що за законами воєнного часу розстріл того ж дня. Ось конвой його і поведе на розстріл.

А тепер найголовніше! Вдивіться в обличчя солдат і в обличчя Шпигуна. Солдатики здивовані: навіщо людина готова на такий ризик. Але вони ж дивляться на нього з повагою. Напевно, їх, простих селян, вражає його абсолютний спокій перед розстрілом.

А те, що він не в в болгарському чи в турецькому селянському одязі, а саме в міському костюмі, білій сорочці з краваткою — говорить про те, що він сам з "благородних", можливо, навіть не турецький, а австрійський або британський офіцер...

Я цього героя Верещагіна "наліпив" цілу життєву історію: від народження до останнього дня його життя...

Найцікавіше, що Верещагіна ця тема Шпигуна прихопила не слабо — від того через чверть століття він знову написав схожий варіант "Шпигуна (з історії іспано-американської війни)", де сам теж був "кореспондентом-художником".

І знову, як і раніше — на війні із завоювання Середньої Азії, потім на Балканській війні він і сюди був відряджений Генштабом Російської імперії. Звичайних "цивільних" художників Генштаби не відряджають на фронт. Як і "мандрівників", про яких ми зубрили з географії в радянській середній школі на кшталт Миколи Пржевальського — того, який начебто відкрив "коня Пржевальського", а насправді полковника російського Генштабу, або першовідкривача "мертвих міст" в пустелі Гобі Петра Козлова — підполковника того ж Генштабу. Але зараз і це не має значення, працювали вони на розвідку, або не працювали.

Важливо інше — і у цього юного Шпигуна, спійманого американськими солдатами, аристократичний вид і такий спокійний погляд, як і на першій картині. Що чекає його? Відповідь ви може прочитати в очах американського офіцера, якому доповідає сержант про спійманого — холодну до байдужості цікавість. Отже, у найближчі ж хвилини і цього Шпигуна чекає доля його балканського товариша з першої картини.

Ось так Верещагін перейнявся не один раз таким не найпопулярнішим в народі сюжетом. Другу картину за бажання можна побачити у Львівській картинній галереї.