"Вбивці квіткового місяця": у прем'єрного шедевра з Ді Капріо і Де Ніро є один "вбивчий" недолік

На екрани України вийшов 200-мільйонний "детективний вестерн" Мартіна Скорсезе "Вбивці квіткової повні" з Леонардо Ді Капріо і Робертом Де Ніро. Картині на прем'єрі в Каннах влаштували дев'ятихвилинні овації. Преса фільм одразу назвала першим претендентом на "Оскар". Стрічка вражає зовнішніми ефектами, але Фокус не поділяє надзахоплень з однієї причини. З огляду на те, що це дуже гідна робота 80-річного режисера, в якій детально показано безприкладне маніпулювання і лицемірство "білих" злочинців (проти індіанців), але абсолютно не розкрито їхні внутрішні спонукання. Якщо так глибоко копати, чому б уже було не дійти до дна?

Картина не схожа на "детективний вестерн", це радше психологічний кримінальний трилер. Фільм знято за мотивами однойменної науково-популярної книжки 2017 року журналіста Девіда Гранна про руйнування і геноцид індіанців осейджів. У неї "промовистий" підзаголовок "Нафта. Гроші. Кров". Книга була заснована на звітах ФБР у справах про вбивства індіанців у період з 1921 по 1926 роки.

Скорсезе завжди був майстром зображення в кінематографі двох речей: витонченого насильства, що має кримінальний характер, і драм, пов'язаних з усім цим. Такими є знакові картини режисера: "Таксист", "Злі вулиці", "Відступники", "Казино", "Банди Нью-Йорка". "Вбивці квіткової повні" найбільш близькі до "Банд", тільки мафія тут закамуфльована під міських "благодійників". І це накладає певний відбиток на характер дії, атмосферу і тип злочинів.

Дядько і племінник

Події "Вбивць квіткової повні" відбуваються в середині 1920-х роках довкола індіанського племені осейджей із містечка Оклахома. Там виділили території під резервації для індіанців і вселили їх туди. Але індіанці стали "червоними мільйонерами", бо, несподівано для всіх, у резерваціях було виявлено нафту. І вчорашні "червоношкірі" аутсайдери стали раптом будувати комфортабельні будинки, купувати автомобілі і купатися в розкоші.

Але при цьому вони не втратили зв'язку з природою і своїми богами (хоча багато хто з них стали християнами): "квітковим повнем" індіанці називали момент, коли земля навесні покривається квітковим килимом молочних тонів.

Любителі наживи налетіли в Оклахому, але не за красою місцевої землі, а за "рідким золотом" у її надрах. У цьому сенсі вичерпну характеристику дає племінник Ернст Буркхарт (Леонардо Ді Капріо) своєму дядькові — місцевому багатому фермеру Вільяму Гейлу на прізвисько "Король" (Роберт Де Ніро): "Дядько — золото, а не людина". Дуже точно!

Зовні Вільям благообразний місцевий багатій-праведник і меценат. Але навіть у ролику він не приховує своїх справжніх планів, заявляючи: "Прекрасний, благословенний народ осейджи. Але їхній час минув. Ми повинні брати владу у свої руки".

За сюжетом Ернест Буркхарт — солдат-авантюрист, який пройшов Першу світову. Він прибув до дядька в Оклахому, щоб стати розсудливим. Дядько щиро бере участь у житті родича. Вільям начебто щиро захоплюється побутом осейджів, навіть опанувавши їхню мову, і між іншим переконує Ернста, як і його брата Байрона, одружитися з однією зі спадкоємиць "червоних мільйонерів", щоб "грошики потекли рікою".

Ернест справді зачаровується вродливою індіанкою Моллі Кейл (Лілі Гледстоун), вирішивши "одружитися, щоб робити бізнес". Однак незабаром серед її родичів починається ланцюжок або відверто насильницьких смертей, або дивних.

Реакція індіанців

Цікаво, що споконвічні мешканці Нового Світу, які несподівано розбагатіли, попри свою деяку наївність, бачать "наскрізь" багатьох пройдисвітів — у вигляді не надто приємних образів. Наприклад, Моллі щойно побачила Ернста, одразу визначила його як "койота". Це вочевидь не надто шляхетна тварина, яка полюбляє ласувати падлом. Навіщо ж відповідати на залицяння такого кавалера? Хтось і про його дядька казав: "Змій". Але індіанці чомусь, як кролики, мчали в ці пащі. І при цьому скаржилися, що звикли до відкритої війни проти ворогів, а в мирний час — нездатні їх розпізнати.

У стрічці, як зазвичай у Скорсезе, детально показані вбивства різного характеру: від отруєнь — до підривів (у трейлері все це є). Та індіанцям все ж вистачило розуму двічі поскаржитися у Вашингтоні на місцеву ситуацію. Вони дочекалися агентів ФБР. Далі події розвиваються ще цікавіше.

Немезида

"Справа оклахомських індіанців" має реальних прототипів: у мережі можна знайти навіть фото фігурантів. Той же Ді Капріо — відмінно копіює манеру свого прототипу: опускати по-дитячому і здивовано куточки губ. Але не будемо розкривати всі карти.

Чим сильна картина?

Стосунками Моллі та Ернста. На племінника якось гіпнотично діяв дядько-маніпулятор. І Ернст буквально дотримувався його інструкцій, хоча був реально авантюристом, який не обирає засобів, і все-таки обожнював Моллі. Будуть сцени, що вражають майже біблійними аналогіями, на кшталт "юдиного поцілунку". Ці ліричні епізоди, що мають кримінальне підґрунтя, зроблені віртуозно. Ді Капріо, як актор, себе здорово проявив.

У тригодинному фільмі всю історію буде розказано до кінця. До упору. Але навіть у фіналі картини Скорсезе абсолютно не розкриває реальних мотивів такого могутнього негативного персонажа як "дядько". Зрозуміло, що він, як і племінник, "найбільше обожнює гроші". Але при цьому він і "осейджей любить". Дядько "як масон 33 ступеня" ще й повчає всіх, регулярно згадуючи Біблію.

Режисер як матеріал взяв науково-популярну книгу, де навряд чи автор ставив за мету розкрити внутрішній світ злочинців. Але ж Скорсезе — художник. А ми бачимо тільки племінника у виконанні Ді Капріо, який безглуздо посміхається, який "любить гарні речі" і його дядька, який своє багатство витрачає на відкриття "шкіл танців".

Для такого глобального злочинного розмаху хочеться зрозуміти — заради чого? Тільки з жадібності? При цьому невгамовний дядько вже в досить слизькому для себе становищі продовжує наприкінці повчати племінника, наче ревнивий мораліст: "Не роби того, про що будеш шкодувати до кінця своїх днів". До себе він ніяк не відносить ці слова?

Навіть, вже вибачте, у "Зоряних війнах", антагоністи одержимі якоюсь темною місією — "навести лад у Всесвіті" або чогось у цьому роді. А ось у своїх "вбивцях повні" Скорсезе не знайшов жодної виразної ідеї або цікавого мотиву, крім збагачення.

Навіщо дядько безперервно моралізує, пересипаючи промову релігійними цитатами? Навіщо лопоче про "сім'ю". Це "маски" чи ні? Він хоче насправді, щоб його вважали вихователем-наставником? Можливо. Однак Скорсезе, розібравши на найдрібніші запчастини механізми злочинів, не занурився на саме дно душі їхніх виконавців, щоб глядачі отримали хоч якісь відповіді на запитання про мотиви людей, які вчиняють страшні речі. Але ж це найцікавіше.

Але закінчу на позитивній та інтригуючій ноті. Кінцівці фільму майстер надав таку прикольну і несподівану форму, що безпосередньо пародіює американське кіно, що любо-дорого дивитися!