95 років Енніо Морріконе. У чому секрет найкращого кінокомпозитора світу: знакові фільми з його музикою

Хто він:

В арсеналі Енніо Морріконе (1928–2020) — 500 фільмів. Починав з італійськими майстрами кінематографа — Серджо Леоне, Франко Дзефіреллі, Бернардо Бертолуччі. Завдяки спагеті-вестернам він, який не бажав знати англійської мови, підкорив і Голлівуд. Там співпрацював із Браяном Де Пальмою, Романом Поланскі, Олівером Стоуном, Джоном Карпентером, Квентіном Тарантіно. Як кінокомпозитор був шість разів номінований на "Оскар", а 2007 року отримав статуетку за видатний внесок у кінематограф. У 1988 році за музику до фільму "Недоторканні" удостоєний премії "Греммі". За "Мерзенну вісімку" 2016 року Енніо Морріконе отримав другий "Оскар" — у віці 88 років.

До ювілею видатного італійського композитора Енніо Морріконе (1928–2020) Фокус береться розповісти і показати, у чому секрет впливу його музики в кіно — насамперед у вестернах і бойовиках.

Серджо Леоне + Енніо Морріконе = спагеті-вестерн

Творчий тандем колишніх однокласників — композитора Енніо Морріконе і режисера Серджо Леоне (1929–1989) — на початку 1960-х років опоетизував вестерн, який на батьківщині — у США — вже звівся до набору штампів. Вони створили новий жанр — спагеті-вестерн, який спочатку ніхто не зрозумів. Критики вважали спагеті-вестерни дешевою підробкою, прийнявши ці картини за так зване експлуатаційне кіно, тобто таке, що використовує чужі напрацювання заради повторення касового успіху.

Не одразу було помічено, що у спагеті-вестернів свій унікальний візуальний стиль, який черпає натхнення в італійському неореалізмі 1950-х з його девізом: "Немає маленьких людей, немає маленьких страждань". Великі плани, неоднозначні, але яскраві до гротеску персонажі, мало слів, багато музики, фантастичні здібності головного героя. Американській матриці вестерну Серджо Леоне надав глибину і розмах неореалізму, помноженого на багатовікове мистецтво Риму — все має бути епічно. І тут йому дуже допоміг Енніо Морріконе: він для вестернів Леоне писав серйозні симфонічні шедеври, без жодної поправки на "легкість" жанру.

Про вічність мовою вестерну

Музика у фільмах Серджо Леоне — окремий "персонаж", вона не є ілюстративною, як у Голлівуді: встав, сів, побіг — і все це відображено в нотах. Музика тут несе окреме потужне смислове та емоційне навантаження. Подивіться фінальну дуель на трьох — у стрічці "Хороший, поганий, злий" (1966) із Клінтом Іствудом.

Там зібралися стрілятися три злочинці-авантюристи. Кілька хвилин перед цим лунає ораторія, в якій просто чуються трагедії і тріумфи імперій, сльози радості від перемог у грандіозних битвах. Фішка в тому, що музика Морріконе гангстерам додає масштабу. Тут немов відбувається дуель не між трьома бандитами, що ганяються за мішком золота, а смертельне протиборство античних героїв.

І дарма медіа лаяли Леоне за "цинізм і неоднозначність" героїв: його Хороший в особі Іствуда навіть моралізує наприкінці стрічки, караючи Поганого — Щура, але чесно віддає йому половину баришу.

Пізніше світова критика схаменулася і стала зараховувати спільну творчість Леоне–Морріконе до культових фільмів.

У "Хорошому, поганому, злому" був і комічний ефект — поданий через музику. Морріконе у своїй звуковій палітрі прописав навіть деяких мешканців прерій: у знаменитій композиції звучить імітація трубою виття койота — вона посідає за впізнаваністю перші місця в рейтингах саундтреків. Знімали ж спагеті-вестерни в іспанській пустелі, тож "американськості" їй надавав, зокрема, і музичний ряд.

Я у Маестро (це його неофіційне прізвисько) брав інтерв'ю в Києві кілька років тому, коли він виступив у нас із симфонічним оркестром — диригував свої знамениті кінокомпозиції. Наведу цитати, що проливають світло на його робочий метод. Ось, що Енніо Морріконе розповів про феномен популярності саундтрека з фільму "Хороший, поганий, злий".

"Феномен у тому, що я використав там виття койота, зігране на трубі (композитор одразу ж скопіював звук труби, що наслідує звірка. — Авт.): з одного боку, це звучить драматично, а з іншого — комічно".

На запитання, чи не шкодує він, що його чудові мелодії звучать найчастіше в бойовиках, а деякі з цих стрічок доволі посередні, як-от "Сицилійський клан" (1968), хоча мелодія пережила фільм — Морріконе відповів: "Ця композиція — моя медитація на тему Баха, композитора, якого я обожнюю. У кожному жанрі я намагався не слідувати канонам, а писав оригінальні теми. Моя музика більше від розуму, ніж від серця. Виникає ідея, і я доводжу її до максимального втілення. Я писав музику до всіляких картин і тому ніколи не нудьгував. Я розважав сам себе, працюючи над різним матеріалом. Іноді мені для цього було потрібно 170 осіб — хор і оркестр, а іноді — всього один скрипаль".

"Сицилійський клан" (1968) — це кримінальна французька драма про італійську мафію у Франції — з Аленом Делоном, Жаном Габеном і Ліно Вентурою. Чарівна мелодія Морріконе постійно "розбавляється" дисонуючим звуком, схожим на варган. Це тема смерті. Здається, що лопаються чиїсь людські життя, як мильні бульбашки. Чужі, свої. Це — про нездійсненність бажання злочинців побудувати своє благополуччя на насильстві. Бумеранг насильства, запущений одного разу, повертається.

Фінальна дуель у спагеті-вестерні Серджо Леоне "Одного разу на Дикому Заході" (1969) відбувається під грандіозну мелодію Морріконе: губна гармошка, драматична електрогітара, ораторія і знову гармошка. Знову про вічність, але мовою вестерну.

Найщемливіша мелодія Енніо Морріконе

Одна з найвідоміших у нас мелодій Маестро — з французького бойовика з Жаном-Полем Бельмондо "Професіонал". Жосслен Бомон — професійний агент-кілер французької спецслужби. Його зраджує начальство через політичну кон'юнктуру. Бомон опиняється на каторзі. Він тікає на батьківщину і мстить. Але не просто хоче помститися тим, хто його зрадив, а бажає довести справу до кінця — вбити президента-людожера однієї африканської країни — у цьому від початку полягало його завдання.

Композицію Chi Mai (італ. "Хто б не…", 1971) Енніо Морріконе Бельмондо почув по радіо і закохався в неї. Він пообіцяв собі, що вона звучатиме в його картині і Chi Mai стала саундтреком "Професіонала". На тестових показах картини жодній фокус-групі не сподобалася трагічна кінцівка фільму — герой гинув. "За" були тільки Бельмондо і режисер Жорж Лотнер. Вони мали рацію: під ці щемливі звуки, які супроводжували появу персонажа Бельмондо впродовж усієї картини, іншого логічного фіналу бути не могло. Вона — немов лейтмотив небайдужого серця головного героя.

За заповітом актора, ця мелодія звучала у нього на похороні. Попри весь "бойовий арсенал" героїв Бельмондо, всіх їх об'єднує одна якість — сердечність. Про це ж і культова річ Морріконе.

Морріконе написав музику для фільму "Недоторканні" американця Браяна Де Пальми з Кевіном Костнером, Шоном Коннері та Робертом Де Ніро. Картина — про загін копів, яким надано надзвичайні повноваження, щоб засадити за ґрати банду Аль Капоне. У мелодії Енніо Морріконе знову масштаб не кримінальної розбірки, а битви вселенських сил добра і зла.

Вплив Енніо Морріконе на Голлівуд

Я запитав у Маестро: "Ви працювали на Голлівуд, як він на вас вплинув?" — "Він на мене — ніяк! — засміявся Енніо. — Що стосується мого впливу на Америку, то справді кілька композиторів, які емігрували з Європи до США, працюють у стилі, що нагадує мій. Навіть сучасна американська музика в чомусь схожа".

Ба більше, американці давно знімають свої вестерни за лекалами спагеті-вестернів.

Ось мелодія Морріконе зі спагеті-вестерну "Найманець" (1968) італійського режисера Серджо Корбуччі. На початку — художній свист, який Маестро полюбив віднедавна. Потім — ораторія та урочистий оркестр.

А ось заголовна тема культового штатівського бойовика "Самотній Вовк МакКвейд" (1983) з Чаком Норрісом. Той самий свист, ораторія, оркестр. Чому? Тому що спеціально запросили для написання саундтрека італійського композитора Франческо Де Мазі (1930–1989). Він явно складав під впливом Маестро, хоча вони — майже ровесники. Але мета досягнута: музика Де Мазі піднімає бойовик до рівня високого художнього твору: рецепт Леоне–Морріконе працює. Там навіть фінальний бій каратистів буде під органні пасажі.

Тарантіно — фан Морріконе

Звичайно, Квентін Тарантіно не міг не закохатися в музику Маестро. Вона присутня в "Безславних виродках" (2009), "Джанго звільненому" (2012) і "Мерзенній вісімці" (2015).

На моє запитання, чи здатна "витягнути" середній фільм класна мелодія, Морріконе відповів: "Головне у фільмі — візуальний ряд. Я намагався точніше музично доповнити фільм, але не домінувати. Буває кіношедевр, а музика до нього — так собі. Картина від цього не втрачає. І навпаки, якою б прекрасною не була музика до фільму, на жаль, вона не витягне посередню стрічку".

Наостанок хочу поставити музику Маестро з італійського трилера "Револьвер" (1973), яку використовував Тарантіно у своїх "Виродках". Фільм "Револьвер" (також званий "Кров на вулицях" і "В ім'я любові"), судячи з трейлера, сповнений вбивств і жорстокості. Там викрадають дружину тюремного чиновника. Викрадачі вимагають звільнити натомість одного ув'язненого. Чиновник домагається звільнення чоловіка, але потім сам захоплює його в заручники — як гарантію того, що подільники цього типа не вб'ють дружину… Ну ви зрозуміли вже, проте пісню Un Amico ("Друг") для цієї картини Морріконе написав просто божественну. Вона виконується там французькою. Вона про те, що посеред пекла є рай, і це — справжня дружба. Вона світла, як сонячний день. Картину забули, а ця композиція продовжує "світити". Як і вся творчість геніального композитора.