Блекаут по-американськи. Багато що з нового фільму Netflix з Джулією Робертс українці випробували на собі

"Ілюзія безпеки" — це екранізація однойменного бестселера американця Румаана Алама (його батьки — емігранти з Бангладеш) 2020 року. Фільм очолив топ 10 релізів тижня на Netflix, набравши 41 млн переглядів. Українцям фільм може бути цікавий тим, що ми про блекаут знаємо не з чуток: як шукати електрику, вийти в інтернет або набирати у ванну воду, щоб вона була на випадок вимкнення водопроводу.

Фокус розбирається в плюсах і мінусах нової картини і високо оцінює несподіваний висновок, до якого вона хилить.

Фільм "Ілюзія безпеки" продюсувала студія Higher Ground Productions, яку заснували Мішель і Барак Обама, і в стрічці є цікаві нюанси на тему стосунків темношкірих і білих американців. Попри великі цифри переглядів, які дає Netflix, якщо судити за різними агрегаторами (на Rotten Tomatoes преса дала фільму 75%, а глядачі — лише 35%), то набагато більше захоплення "Ілюзія безпеки" викликає в критиків, ніж у глядацької маси. Чому? Фільм цікавий, але нерівний, іноді спадає напруга. Однак для українських глядачів багато чого точно буде впізнаваним і актуальним. А глобальний висновок, до якого схиляє стрічка, тягне на глибокий філософський парадокс.

Режисером картини став Сем Есмейл — шоураннер серіалу "Містер Робот" (2015-2019, "Золотий глобус") — і не випадково. У "Роботі" головний герой (Рамі Малек) — суперхакер, який чинить у мережах самосуд на власний розсуд.

На початку картини "Ілюзія безпеки" показана ідеальна американська сім'я. Нью-Йорк. Прекрасний літній ранок. Кінець сезону обіцяє знижки, і завбачлива менеджерка з реклами Аманда Сендфорд (Джулія Робертс) зняла чудовий будинок біля океану на Лонг-Айленді через інтернет. Придбавши на вихідні особняк, пара разом із дітьми, 15-річним підлітком Арчі (Чарлі Еванс) і 13-річною фанаткою серіалу "Друзі" Роуз (Фарра МакКензі) вже заздалегідь зібрали валізи. Чоловік і голова сім'ї Клей (Ітан Гоук) поставлений перед фактом: їдемо!

Професор медіалогії (є в США така наука) неохоче, але погоджується, адже Аманда навіть купила чоловікові "заборонені" сигарети: "Чому б тобі на вікенді не подиміти?"

Будинок, куди приїхали Сендфорди, виявився розкішним і сучасним: зручним, з величезними вікнами і, звісно, з басейном. Усе тіп-топ! Дуже точно і колоритно зображено брата і сестру, які вічно сваряться ("Мамо, це вона зробила, нехай зізнається!").

Чудовий пляж. Але перша неприємність — нафтовий танкер усе ближче й ближче. Поки не врізався в берег. Якийсь збій навігації, як повідомила поліція.

Дещо засмучена сім'я вирушає "додому" — у той самий крутий особняк. Вечір. Вино. Елітний бар зачинений на ключ, але й так непогано. Хіба ось тільки насторожує дизайн спальні: чудове двоспальне ліжко на тлі фотошпалер у вигляді бурхливого океану виглядає тривожно. Раптом... класичний стукіт у двері.

На порозі будинку матеріалізувалися господарі — це темношкіра пара, мужик мало не в смокінгу — Джордж (Магершала Алі) з майже дорослою дочкою Рут (Міхала Герролд). Вони з філармонії, де батько значиться в членах Опікунської ради. Просяться на нічліг, не дуже зрозуміло пояснюючи, що в місті, де в них квартира, коїться щось не те.

Чоловіки один до одного відчувають приязнь. Особливо, коли Джордж дістав ключик від заповітного бару з елітним алкоголем. А пані — Аманда і Рут — навпаки виявляють крайню недовіру. І навіть ворожість. Відчувається, що це синдром людей, які звикли жити у великому достатку. І тут працює принцип: своїм — усе, чужим — нічого. Навіть на тлі глобальних катастроф показано, що жінки знаходять дріб'язкові приводи для конфліктів: одна підозріла, інша розпещена. Причому Аманді все якось не віриться, що ці шикарні апартаменти можуть належати темношкірим. Вона все викликає чоловіка "поговорити наодинці". А він, як справжній мужик, ставить дружині цілком логічне запитання: "Звідки у нього ключ від бару?".

Але чим далі — тим гірше. Пропаде ТБ, інтернет, мобільний зв'язок, потім і електрика. Сучасні люди, які не уявляють життя без усього цього, одразу почуваються вибитими з колії. Потім на ТБ-екрані з'являється коротке повідомлення про хакерську атаку на США, що виводить з ладу енергетичну інфраструктуру, об'єкти управління тощо. На тлі цих повідомлень Клей набирає воду у ванну: "У будь-який момент може пропасти". Нічого не нагадує? Усі українці подібне відчули на собі і продовжують відчувати.

Тільки в картині неприємності наростають, а у нас все почалося з ракетного удару 24 лютого 2022 року. Але не будемо спойлерити сюжет.

Що більше хмар згущується навколо них, то краще дві сім'ї починають одна одну розуміти. З того ж неба на голову їм сиплються листівки з написами арабською мовою: "Смерть Америці". А в іншому місці говорили, що бачили такі самі, але китайською. Істерія наростає...

Про що картина? Якою крихкою є рівновага. Системи не захищені й не збалансовані. Але не тільки про це. "Люди жахливі, — якось у розпачі раптом починає говорити героїня Джулії Робертс. — Ми один одним підтираємося. Ми отруюємо життя кожній живій істоті на цій планеті. Так, жахливі. Пам'ятаєте, як я вас зустріла?" — зізнається Аманда Рут. — "Зате зараз ми разом..." — відгукується та.

Прозвучала дуже важлива думка. У спокійні, комфортні часи люди починають псуватися зсередини і поводитися, вибачте, як свині, стаючи дедалі егоїстичнішими. А у важкі часи блекаутів, війн, вторгнень усе відбувається навпаки: людяність повертається, бо доводиться діяти спільно.

Ще чудова цитата від Аманди Джулії Робертс: "Тиша гучна. Неможливо заснути після мегаполісу. Сирени, люди. Мені цього не вистачає". — "Чого: сирен чи людей?" — перепитує жартома Джордж Магершала Алі. І Робертс починає сміятися своїм незрівнянним сміхом, яким тільки вона вміє.

Плюси ви вже зрозуміли.

З мінусів. Є провисання в хронометражі на 140 хвилин. Невиразний ворог і фінал. Але буквально найостанніші кадри наповнені чудовою і абсолютно ясною іронією.