"Інший Франко". Що вийшло, а що не дуже в патріотичній стрічці про сина Великого Каменяра
На екрани України вийшов фільм "Інший Франко". Рецензія Фокусу.
"Інший Франко" — цікавий фільм із яскравими ролями двох на сьогодні найзірковіших акторів України: В'ячеслава Довженка та Ахтема Сеітаблаєва. Перший грає історичного персонажа — сина класика Івана Франка — Петра. Картина непогано поставлена, вона розповідає про невідомі історичні факти й естетично елегантна. Але початковий сюжетно-сценарний каркас повністю запозичений з іншого фільму. Фокус розбирався в перевагах і недоліках прем'єрної стрічки.
Фільм було зроблено ще 2021 року, режисером виступив Віталій Малахов (1954 — 2021) — художній керівник Театру на Подолі та корифей українського театру у співавторстві з режисером-дебютантом Ігорем Вісневським.
У центрі фільму — життя і доля Петра Франка (1890 — 1941) — сина Великого Каменяра. За сюжетом він у червні 1941 року живе в розкішному, "імперському" будинку у Львові. Він — народний депутат УРСР. У нього ефектна, красива дружина (Надія Левченко). Чудові доньки Віра та Ася. Сімейна ідилія дещо затьмарюється прямолінійними запитаннями старшенької до батька, мовляв, тату, а хіба ти справжній депутат? Але ж ти ж заснував "Пласт"? Батько, засумувавши, відповідає: "Так, я ходжу на збори і регулярно голосую, піднімаючи червону книжечку. Але ти маєш рацію — це не справжнє".
Ким був Петро Франко
Для непосвячених. "Пласт" — українська скаутська організація, заснована 1911 року.
Петро Франко воював як льотчик у складі УГА (Українська Галицька армія) під час Першої світової: 50 бойових вильотів. Був запрошений до Харкова на п'ять років як фахівець із молочної промисловості. Став свідком Голодомору: НКВС узяв із нього підписку про нерозголошення, але він опублікував статтю в зарубіжній пресі про штучний голод в Україні. У 1939 році Червона армія зайняла Львів. Петро Франко не поїхав, прийнявши цю владу: став народним депутатом УРСР, першим директором меморіального музею Івана Франка, деканом товарознавчого факультету Українського інституту торгівлі.
Однак влада підозрювала Франка в нелояльності — за ним стежив НКВС. А напередодні нападу німецько-фашистської Німеччини, у червні 1941 року, до нього в квартиру нагрянули... Це історичні факти. Повернемося до фільму.
У дім до Петра Франка на його день народження заявляється чоловік зі шрамом через усе обличчя — це Андрій Грищук (Ахтем Сеітаблаєв). Чоловіки своєрідно "вітаються": починають боротися в їдальні, тими самими прийомами, які вони опанували ще в "Пласті". Удаль козацька проступає під респектабельним одягом вельмож. На Андрії — світла франтівська жилетка, темна краватка. Петро теж одягнений просто і гарно: у білу сорочку і стильні штани. Йдуть флешбеки "Пласту", коли наші герої були юними патріотами... Після боротьби чоловіки сердечно обіймаються. Стіл, меблі, посуд — усе витончене. Перед нами обід практично в аристократичній родині.
Нарешті, перериваючи урочисту частину зустрічі, Андрій відводить Петра в окрему кімнату і повідомляє, що вночі його мають заарештувати. Далі вони вдають, що все нормально, але господиня будинку, відчуваючи недобре, ніяк не може домогтися від чоловіків відповіді на запитання: "Що насправді відбувається?". Франко з тугою дивиться на дорогі йому обличчя — за кадром раз у раз звучить щемлива мелодія.
Чорний вісник: привіт із пекла
Сама фабула в точності повторює сюжет російсько-французької картини "Стомлені сонцем" (1994) Микити Михалкова, за яку він отримав "Оскар". На відміну від сьогоднішнього z-пропагандиста, тодішній Михалков щиро і з усім завзяттям прагнув сподобатися США. Сценарій був створений за свіжими перебудовними і постперебудовними публікаціями, що викривають сталінські репресії. Арешти і розстріли, виявляється, стосувалися величезної кількості високопоставлених громадян СРСР — військових керівників, чиновників, учених і діячів мистецтва. Цей викривальний порядок денний тоді був актуальним на Заході і спрацював укупі з доволі високим художнім рівнем фільму (на відміну від його численних продовжень): картина взяла "Оскара" в номінації "Найкращий фільм іноземною мовою" та Гран-прі в Каннах, поступившись тільки "Кримінальному чтиву" Тарантіно.
У "Стомлених сонцем" ми бачимо численну сім'ю комдива Котова, яка відзначає якесь свято. Дім, посуд, інвентар — усе дороге і не позбавлене смаку. Усі в білому одязі: чоловік, дружина, діти, дідусі, бабусі. За атмосферою — сім'я аристократів. Але раптом з'являється непроханий чоловік. Однак його знала дружина комдива і він сам. Гість постійно жартує і начебто "вписується" в ці літні невимушені веселощі, але чомусь у його присутності виразно відчувається тривога. А далі він повідомляє Котову, що зараз він — співробітник НКВС і завтра комдива заарештують. Котова, його дружину і "прибульця з минулого" пов'язують складні ліричні стосунки: ця людина була колись нареченим майбутньої дружини військового. Котов одружився з чужою нареченою, коли суперник зник — не без участі червоного командира. А тепер гряде розправа над всесильним комдивом, а заодно — особиста помста. І чудовий сімейний рай Котова буде зруйновано. Незвана людина до того ж — виконавець наказу Сталіна...
В "Iншому Франко" (сценаристи Дмитро Наумов, Тарас Боровок) усе близько. Обидва "пластівці" були закохані в Ольгу, причому саме Андрій познайомив її з Петром, але Оля обрала Петра. Вони разом билися в Першу світову. Разом намагалися врятувати селянську дитину в Харкові від голодної смерті, але тут слід Андрія губиться. І ось він є "чорним вісником", щоб вирвати загалом благополучного Петра з його родинного благополуччя і пошани, що протікає в рамках розкішного побуту високопоставленого радянського вельможі. До речі, над усією цією комбінацією майорить наказ не Сталіна, а Хрущова — він тоді був головою УРСР.
Різниця з "Стомленими сонцем" у тому, що Франко стоїть у певній опозиції до радянської влади. І, користуючись своїм становищем "сина Великого Каменяра", намагається врятувати від репресій деяких знайомих. Він, не відмовляючись від благ нової влади, подекуди відчайдушно ризикує, почуваючись усе-таки не у своїй тарілці: старша донька у своїх звинуваченнях батькові — права.
Сцена, коли Петро намагається врятувати доктора від НКВСістів, блискуче зіграна Довженком. У ній чудово передані авантюристичні риси характеру Петра Франка. "Та ви знаєте, чий я син?!" — пафосно кричить він, хоч і з нотками сарказму. А він точно — не син лейтенанта Шмідта, як персонажі "Золотого теля" Ільфа і Петрова.
Блискучий дует
Гра акторів в "Іншому Франко" переконлива, хоча й не без шаблонів. Але тут кумедно, що на загальний гарний результат накладається те, що Довженко і Сеітаблаєв реально знайомі ще зі студентства: обидва вчилися на акторському факультеті інституту Карпенка-Карого. Обидва паралельно засвітилися в кіно як актори, навіть перетинаючись на деяких серіалах. Потім Сеітаблаєв, уже як режисер, зняв Довженка у знаковій ролі кіборга Серпня у фільмі "Кіборги" (2017) — картині, яка обом принесла велику популярність. Їхня співпраця-суперництво триває не один десяток років, тому вони дуже пасували до своїх ролей у цій стрічці.
Довженко об'єднав у Петрові Франку якісь свої знахідки в ролі бойового офіцера Серпня і письменника Миколи Хвильового, якого він зіграв у фільмі "Дім Слова. Незакінчений роман" (2021). Той вів, загалом, панське життя успішного літератора, але людиною був небайдужою і безстрашно взявся за небезпечну справу — публічне викриття Голодомору. Те саме зробив і Петро Франко. Він — сильний чоловік, який потрапив у надзвичайні обставини і зараз намагається вберегти родину.
Андрій Грищук Ахтема Сеітаблаєва — такий собі самотній самурай, який пройшов тортури, що не тільки загартували його, а й перетворили на ката. Такі вольові чоловічі ролі пасують Сеітаблаєву. Єдине, що внутрішня прямота Ахтема навіть заважає йому проявляти у своїх негативних персонажів єзуїтські риси повною мірою, як-от підступність чи моральна неохайність.
Але в прояві сили він напрочуд гарний, як і у своїх ролях у "Хайтармі" чи "Додому". Його герой-воїн — це свідома особистість, а не, скажімо, некеровано-безбашенний бандит у картині "Носоріг" (2021) Олега Сенцова.
Загалом, обома, Довженком і Сеітаблаєвим, можна помилуватися в цих ролях, наелектризованих взаємодією їхніх героїв.
- Плюси фільму "Інший Франко". Відкриття невідомих широкому загалу персонажів (навіть назва "Інший Франко" інтригує) і фактів. Цікава гра двох зіркових українських артистів. Красиво розіграна карта їхнього фінального поєдинку.
- Мінуси фільму. Вторинність фабули. Недостатня прописаність деяких сюжетних поворотів. Як, наприклад, із хлопчиком Максимом, якого Франко врятував від Голомора і який потім став НКВСістом. Не зовсім зрозуміло, у чому його така вже й провина в очах персонажа Сеітаблаєва?
Висновок: дивитися цікаво. Атмосфера картини інтригуюча, і фільм "Інший Франко" однозначно приверне увагу до особистості сина Великого Каменяра. Петро Франко тут — жива людина, а не плакатна, якою вийшов, наприклад, поет-дисидент Василь Стус у стрічці "Заборонений" 2019 року. Український кінематограф робить успіхи на ниві створення пантеону національних героїв.