7 номінацій на "Оскар": від якого пікантного нюансу дружина Бернстайна божеволіла у фільмі "Маестро"

10 березня відбудеться 96-а церемонія нагородження премією "Оскар". Фокус писав практично про всіх основних претендентів на найпрестижнішу кінопремію: "Оппенгеймер" (13 номінацій), "Бідні створіння" (11), "Вбивці квіткової повні" (10), "Барбі" (8), "Анатомія падіння" (5), залишилася буквально парочка не охоплених стрічок: "Маестро" (7) і "Зона інтересу" (5). Сьогодні розберемося, скільки шансів на нагороди у байопіка "Маестро" — про легендарного американського диригента і композитора Леонарда Бернстайна (1918 — 1990).

Бредлі Купер взявся за режисуру і виконання головної ролі, вочевидь сподіваючись повторити успіх шестирічної давності свого кіномюзиклу "Зірка народилася" (римейк стрічки 1937 року) — із самим собою і Леді Гагою в головних ролях. Із бюджетом $40 млн картина зібрала $400 млн і була висунута на 8 номінацій "Оскара", проте відхопила лише одну: за пісню Shallow, яка у виконанні Леді Гаги стала суперхітом. Сюжет а ля "Попелюшка": як зі співочої офіціантки стати Леді Гагою — за фільмом, зіркою Еллі. Але в центрі фільму стосунки пари — талановитого співака Джексона (Бредлі Купер), який п'є, і, власне, розкручуваної ним співачки-початківця із глушини Еллі. Джексон частково жертвує собою заради її кар'єри: він став їй чоловіком, але продюсером Еллі виступає досвідчений ділок, який конфліктує з чоловіком. Що вище забирається Еллі на естрадний Олімп, то більше втрачає рівноваги Джексон — аж до трагічної розв'язки.

Навіщо я вам усе це розповідаю? Тому що основний кістяк звідси Бредлі взяв для "Маестро". Купер, як співавтор сценарію, поміщає в центр історії стосунки диригента Леонарда Бернстайна (Купер) і його дружини — Феліції Монтеалегре (Кері Малліган).

Леонард і Феліція

Зі старту фільму автор нас ставить перед фактом: Леонард Бернстайн — гей. Головний герой прокидається в ліжку з кларнетистом, коли лунає доленосний телефонний дзвінок: Леонарду пропонують замінити раптово хворого диригента оркестру Нью-Йоркський філармонії. Напівголий хлопець скаче від радості, ні краплі не співчуваючи колезі: "Я чекав цього кілька років!". 25-річний диригент і піаніст, підготувавшись за ніч, тріумфально виступає.

Незабаром він знайомиться з акторкою-початківицею із Чилі, яка приїхала підкорювати Америку. Дві творчі натури швидко знаходять спільну мову. Сестра Купера, зрозуміло, натякнула Феліції, що з Леонардо в неї навряд чи щось вийде, натякаючи на його орієнтацію, але та не послухала попередження. Її установка така, як вона сказала майбутньому великому диригентові: "Ти навіть собі не уявляєш, як я тобі потрібна!".

Феліція стає музою Леонарда Бернстайна. Чому? Вона раціональна і розумна. Він — клокотання пристрастей.

Хоча й Бернстайн товаришує з інтелектом — наприклад, він досить ясно пояснює оркестрантам ідею того чи іншого твору, щоб вони краще розуміли, що їм потрібно висловити. Тобто, Феліцію і Леонардо об'єднує інтелект — вони люди одного творчого польоту. Але чи достатньо цього для створення сім'ї? Спочатку все відбувається як у казці: заручини, шлюб, троє дітей.

Що означає Леонард Бернстайн для США

Всеїдний Бернстайн грамотно "продає" пересічному американцеві класику, регулярно записуючи ТВ-шоу — звідси зростає його національна популярність. Пише балети і мюзикли, найвідоміший з яких — "Вестсайдська історія" (1957): адаптована історія Ромео і Джульєтти. Тільки замість вельмож, які ненавидять одна одну, тут ворогують банди Нью-Йорка середини 1950-х — чистенькі й ошатно вдягнені. І постійно танцюють.

Особисто на мене музика Бернстайна не справляє сильного враження — йому далеко до композиторського обдарування Джорджа Гершвіна (обидва — сини єврейських емігрантів з України, тоді — частини Російської імперії). Але Леонард Бернстайн своїми аранжуваннями непогано "упаковує" світову класичну спадщину — у свято. Таке яскраве "пакування" чудово збіглося з часом повоєнного піднесення у США: Бернстайн уміло синтезує класику і джаз.

Що стосується його аранжувань класики, то він немов розшиває золотом класичний репертуар — і в такому святковому вигляді в американської публіки той викликає захват. Наприклад, "Дев'ята симфонія" Бетховена у виконанні німецького диригента Герберта фон Караяна — це вольове потужне творіння, здається, що німці знову готові зібратися в похід за світовим пануванням. А у виконанні оркестру Бернстайна це схоже на Happy Birthday to you: легко, іскристо, весело, але без внутрішньої сили. Однак для американців це було, те, що потрібно. І успіх маестро наростав: "Греммі" сипалися на нього, як з рогу достатку: Леонард Бернстайн отримав їх 16 штук.

Найвиразніші з його творів — танцювальні номери для мюзиклів (хоча жодну з мелодій наспівати не хочеться). Сам Берстайн — виразний, красивий, пристрасний. За допомогою телебачення його популярність стала всенародною — обиватель готовий сприймати класичну музику через фігуру темпераментного диригента. Його артистизм — ключик для емоційного сприйняття класики в США.

Контракт

У стрічці Бернстайну всі навколо співають дифірамби: "Геній". Він живе в шикарному заміському особняку. Королева маєтку — Феліція. Здавалося б: живи й радуйся. Він любить збирати світські вечірки. Але тут же труться молоді коханці маестро. Він знайомить їх з дітьми, з дружиною. Обличчя дружини при цьому мертвіє. Коли його діти стали студентами, чутки про гомосексуальні зв'язки батька досягли їхніх вух. Феліція благає: "Не кажи їм правди".

Вимальовується дика ситуація: походи чоловіка "наліво" з чоловіками нібито не вважаються зрадами. "Ти що, не знала, хто він?" — запитує Феліцію сестра її чоловіка. Знала, звичайно, але ціна, яку вона заплатила, спалює Феліцію зсередини. Одного разу, вже після виходу успішних телефільмів з нею як з актрисою, Феліція каже сестрі чоловіка: "У мене з'явився шанувальник. Ми зустрілися. Знаєш, про що він попросив мене? Познайомити з іншим чоловіком, а то він соромиться. Я приречена — повторювати цю історію?".

Однак напруження у фільму нульове. Феліція і Леонард ніби уклали контракт. Вона розуміла, що Бернастайн — музичний король. Вона хотіла стати частиною цього королівства і, безсумнівно, допомагала йому зійти на трон. У результаті: розкіш, діти і... душевна близькість із королем. Для Феліції найвищі моменти єднання — коли вона стоїть недалеко від диригентського пульта і слухає черговий опус чоловіка. І для нього схвалення дружини — безсумнівно цінне. Але свої тілесні пристрасті він задовольняє не з нею.

Бернстайна такий стан речей влаштовував. Йому важливо було, щоб "літо співало всередині нього". А "літо" це забезпечує йому не дружина. Причому, звісно, вони одне в одному знаходили душевну опору. І сім'я була безсумнівним захистом для Бернстайна від консервативного суспільства: камінг-аути стали відбуватися пізніше.

Феліцію починав бісити цей стан речей. Закінчується фільм її хворобою: тут Бредлі Куперу вдається висікти пару емоційних іскор. Все. А літній Бернстайн так само професійно непоганий, хоча музика у фільмі тече між іншим.

Ці своєрідні стосунки між чоловіком і дружиною нагадують перевертень у сім'ї Елвіса Преслі у фільмі "Прісцилла" (2023), де співак намагався недосвідченою дівчиною, що стала його дружиною, замінити померлу матір. Це розкриває його інтимне життя і викликає трохи співчуття до Прісцилли (яка, на відміну від Феліції, не розуміла, що відбувається), але в принципі, не надто турбує. Ось і "Маестро" не хвилює — а отже, про які "Оскари" може йти мова? Хіба про технічні. Хоча "Оскар" для Кері Малліган не виключений. У кого є драматичні трансформації — тільки в її героїні. Леонард Бернстайн, за фільмом, прожив своє життя у стані "вічного літа".