Розділи
Матеріали

5 номінацій на "Оскар" фільму "Зона інтересів": після нього зрозуміло чому фашизм може повторитися

Костянтин Рильов
Фото: Кадр из фильма | Кадр із фільму "Зона інтересів"

"Зона інтересів" — екранізація однойменної книги письменника Мартіна Еміса 2014 року. Стрічка отримала Гран-прі в Каннах і номінована на 5 "Оскарів". Фільм будується на контрасті ідеалізованого, "райського" життя сім'ї коменданта Освенцима, яка проходить по один бік паркану, а по інший — пекельне існування концтабору. Фокус спробував розібратися з цим гримучим набором.

Щоб зрозуміти, що автор вклав у цю картину, вельми важку для сприйняття з моральної точки зору, розберемося з тим, що він знімав до цього.

Моральний і буквальний канібалізм

Британець Джонатан Глейзер стрижневою лінією своїх фільмів бере тему "поїдання" людьми своїх ближніх — у переносному, а іноді й у буквальному сенсі. Провокативна імморальність була властива і першим двом картинам Глейзера: "Сексуальна тварюка" (2000) і "Народження" (2004). Перший — кримінальний трилер із Беном Кінгслі, де в героїв немає моральних гальм: можна знайомого подільника-рецидивіста вбити просто, бо дістав. "Народження" з Ніколь Кідман — це про те, як 10-річний хлопчик видає себе за нове втілення померлого чоловіка жінки. Він грає в містику шляхом підробки. Для чого? Цікаво ж опинитися з дорослою голою тіткою у ванній на правах "чоловіка".

Фантастичний трилер "Побудь у моїй шкурі" (2013) зі Скарлет Йоганссон — уже майже пролог до "Зони інтересів". Тут сексуальна інопланетянка приваблює земних чоловіків, але вони їй потрібні тільки як їжа. Знято, як завжди у Глейзера, не без естетизму: коли героїня Скарлет "поїдала" чергового кавалера, кадр наповнювався чорною рідиною, де від чоловіка залишалася тільки зім'ята шкіра.

Будиночок на кістках

У "Зоні інтересів" — тема близька, тільки знищення і переробка людей йде в концтаборі Освенцим у промислових масштабах.

Головний герой — комендант Рудольф Гьосс (німецький актор Крістіан Фрідель) і його дружина Гедвіга (німецька акторка Сандра Гюллер, французький фільм "Анатомія падіння", де вона знялася, також номіновано цьогоріч на "Оскар").

Треба розуміти, що стрічка — це британський погляд на Голокост. Ось що говорив про свій роман "Зона інтересів" сам письменник Мартін Еміс в одному з інтерв'ю: "Німці назвали "Зоною інтересів" [Interessengebiet] центральну частину Освенцима, і мали на увазі фінансові інтереси. Вражаєшся, як багато в цій системі було заточено на отримання прибутку. Приголомшує, що багато євреїв, які потрапляли в Освенцим, були змушені самі оплачувати дорогу туди — з них брали, як за звичайний квиток у третьому класі, тільки в один кінець, без зворотного. Дітям до 12 років — безкоштовно. Заплатити, щоб потрапити в Освенцим — неймовірна ідея. Євреїв позбавляли власності, майно і підприємства продавали задешево. Якщо євреям вдавалося вибратися — до 1941 року — вони не могли забрати з собою свої гроші, можна було взяти щось близько 10 рейхсмарок на людину. Фантастична жадібність".

У Британії знизився вплив релігії, а будь-яка ідеологія — під підозрою. У фільмі "Зона інтересів" триває викриття моторошної фашистської державної ідеології Третього рейху, яка обивателів перетворила на катів і мародерів, які забирали в євреїв не тільки життя, а й майно. При цьому коменданту і його дружині залишені обивательські "милі" риси: любов до сім'ї, дому, саду. Щоправда, щоб останній пишніше ріс, удобрюють його людським попелом, але це — всього лише одна деталь пекла в цьому "раю".

Картина побудована на протиставленні ідилічного сімейного життя коменданта табору Рудольфа Гьосса і буття Освенцима, яке відбувається просто за бетонним парканом. На цій прикордонній близькості будується основний парадокс фільму — про що в інтерв'ю говорив сам режисер. Мовляв, його вразило на історичних фотографіях, як буквально поруч із концтабором хтось міг отримувати від життя свої "маленькі задоволення".

Справді, реальний будинок Гьосса знаходився поруч із крематорієм Освенцима. А будинок Рудольфа у фільмі та ділянка при ньому нагадують британські чи американські будинки (що, напевно, має посилити шок європейського та американського глядача): зручні красиві меблі, підстрижена галявина, відкритий басейн для дітей. Кругом — квіти. А за стіною — гавкіт собак, постріли. Був навіть такий візуальний прийом: великі плани жоржин, айстр, а за кадром у цей час — крики вбитих. Але мешканці розкішного будинку не "чують" нічого, звикли.

Чому пасторальна сімейка?

Глейзер відмовився від любовних інтриг, які є всередині роману — залицяння племінника Бормана до дружини коменданта. Для чого? Для ще більшого контрасту між ідилічним існуванням сім'ї коменданта і тим, за рахунок чого і кого вони живуть.

Тут — пікніки, купання, катання на човні. Три хлопчики, дві дівчинки. Усі неодмінно в білому. "Татко йде на роботу", а коменданту близько і зручно добиратися до робочого місця: вийшов із воріт свого двору й одразу зайшов у ворота концтабору — відстань метра три. Життя будинку показано докладно: діти граються, прислуга готує обід. Але тут же ми бачимо, що прямо за дитячим басейном височіє труба крематорію, з якої валить чорний дим.

За дитячим басейном труба крематорію, з якої валить чорний дим

А главу сім'ї турбує статистика. Як збільшити кількість спалюваних і отруєних людей? Прибув для вирішення цього завдання до нього в кабінет інженер для обговорення більш "продуктивних" печей, щоб заморити відразу не 200 осіб за зміну, а 700.

Дружина злодійкувато приміряє відібрану у в'язня концтабору шубу, в кишені раптом виявляється помада. Підфарбувалася. Не погребувала. Особливо в цьому сенсі "доречне" обличчя Сандри Хюллер, схоже на вчительку молодших класів: миле і впевнене у своїй правоті. Подруги Гедвіги сміються, обговорюючи "кумедний" випадок: їхня спільна знайома зірвала одяг "з якоїсь дрібної єврейки, а потім не могла в це влізти".

Віллу і ділянку Гьосса називають "Райським садом", а мадам Гьосс — "Королевою Освенцима". Королева так будує прислугу: "Хочеш, щоб тебе розвіяли?".

Але за весь фільм один серйозний конфлікт. Рудольфа прибирають із посади. Гедвіга повідомляє чоловікові, що нізащо не поїде з "раю": "Тут дітям добре".

За весь фільм один серйозний конфлікт: Рудольфа прибирають з посади, дружина незадоволена: "Я нікуди не поїду. Тут дітям добре".

Але незабаром з'ясовується, що вони все неправильно зрозуміли: Гьосс тепер буде заступником головного інспектора з концтаборів, щоб їх "підтягувати" до зразкового — Освенцима.

Профдеформація Рудольфа виявляється, коли він телефонує дружині зі столиці після світської вечірки й ділиться міркуванням: "Цікаво, скільки потрібно газу, щоб вбити всіх на вечірці, адже стелі високі?" (цитату взято з книжки "Людина в пошуках сенсу" психіатра Віктора Франкла, який був ув'язненим Освенцима).

Сцени з відрядженням Рудольфа перебиваються сучасними епізодами: жінки так само по-діловому, як прислуга в домі Гьосса, прибирають приміщення музею Освенцима.

Але тут знову — повернення: Гьосс спускається мармуровими сходами імперської установи і раптом його починає нудити на кожному прольоті. Сцена явно перегукується з епізодом в "Побудь у моїй шкурі", тільки фашистського коменданта блювало від переїдання людяниці.

Відкритий фінал

Які автори роблять висновки? Ідеологія може перетворити обивателя на ката непомітно для нього. Рай для своїх, зроблений із пекла для чужих, побудований зі схвалення фашистської держави. А обиватель, як правило, схвалює дії своєї держави, навіть якщо вона взяла на озброєння антилюдську доктрину. І нас, як глядачів, такий обиватель — лякає. Бо немає жодної гарантії, що все це — не повториться.

Хоча існують священні книги. Існує Біблія зі своїми заповідями. Але релігія, яка вимагає покарання і покаяння за порушення заповідей, не пропонується в британському фільмі як рецепт. Ймовірно, автори вважають релігію однією з форм ідеології.

Тому фінал картини відкритий і лякаючий: якщо немає абсолютних критеріїв для оцінки зла і добра, то все — відносне. А якщо все відносне, то з благими намірами може бути побудована чергова машина зі знищення людей. А благі наміри, згідно з твердженням того ж англійського богослова XVII століття Джорджа Герберта, ведуть за однією адресою — у пекло, тому що для їхніх носіїв завжди "не все так однозначно".

До речі, Рудольф Гьосс був спійманий і повішений після суду в Польщі поруч із крематорієм Освенцима 1947 року.

Трейлер фільму "Зона інтересів"