П'єру Рішару — 90. Як аристократ став коміком і чому його герой близький кожному: топ 10 фільмів

П'єр Рішар народився в аристократичній родині текстильного магната 16 серпня 1934 року. Батько, любитель гульбищ, розтринькав статки і покинув сім'ю, коли П'єру було три роки. Утримувати хлопчика з матір'ю став суворий дід по батьківській лінії. Він був графом і буржуа, що не завадило йому віддати онука в заштатний пансіонат, де навчалися діти робітників. Вони не надто шанували нового учня, якого після вихідних привозили на лімузині. Але П'єра від булінгу врятували шалапутські нахили: він умів розповідати смішні історії, а його кривляння викликали регіт однокласників. Можна сказати, що П'єра сформував цей досвід: спроби приниження і порятунок від них сміхом. Це стане серцевиною його персонажів.

Після пансіонату П'єр Рішар поїде в Париж і вступить на драматичні курси. Якщо дід по батьківській лінії вимагав від нього кинути акторське ремесло, як таке, що ганьбить аристократичний рід, то другий дідусь — по материнській — був простим моряком і, навпаки, всіляко заохочував акторські здібності онука, ще зі шкільних часів.

Сила — у слабкості

Лише в 38 років Рішар знявся у знаковому фільмі сценариста Франсіса Вебера (потім став і режисером) та режисера Іва Робера — це була комедія "Високий блондин у чорному черевику" (1972).

За сюжетом, проти полковника Тулуза замислює змову його ж заступник — Мілан. Щоб заплутати останнього, Тулуз спеціально на "жучки" каже, що запросив спецагента, щоб розібратися з Міланом. А сам дає вказівку висмикнути будь-яку людину з натовпу, щоб підвести її під спостереження людей підступного заступника.

Цим "будь-ким" виявився скрипаль Франсуа Перрен, який прилетів із гастролей зі США. Він був украй неуважною людиною: співробітник Тулуза на нього звернув увагу тому, що Франсуа їхав в аеропорту на ескалаторі у двох різних черевиках: чорному й коричневому.

Мілан підсилає до Франсуа агентку Крістін, яка… закохується в його безпосередність, щирість і чарівність. Далі йде безліч двозначних ситуацій, у яких люди Мілана приймають за надмайстерність звичайні справи скрипаля. Його життя часто висить на волосині, але Франсуа немов береже провидіння. У фіналі Тулуз скаже сакраментальну фразу: "Цей хлопець непогано викручується".

Рішар знайшов свою формулу (образ — дія — трансформація): недолугий милий обиватель — тиск на нього (спецслужб, бандитів) — перемога завдяки перевертанню: його слабкості для ворогів обертаються силою.

Саме тому Рішар мав в Україні (як частині СРСР) безпрецедентну популярність — у Союзі в кіно був культ "маленької людини" (відкритої в літературі Миколою Гоголем). Із Рішаром міг змагатися в цьому сенсі тільки Луї де Фюнес, але той сам грав то комісара поліції, то жандарма — було приємно в його особі бачити тупуватих силовиків (ані в радянському, ані в українському кінематографі не було міліціонера-ідіота). А тут обиватель силовиків постійно залишає в дурнях, та ще й часто однією рукою обіймаючи красуню, як Джеймс Бонд. Кожен хотів опинитися на його місці!

Такий герой Рішара і в "Поверненні блондина в чорному черевику" (1974). І в комедіях Клода Зіді "Він починає сердитися" (1974) і "Не випускай з уваги" (1975), де П'єр знявся з чарівною дружиною популярного рок-шансоньє Сержа Генсбура — британкою Джейн Біркін. Рядовий і ревнивий співробітник банку Франсуа Перрен (уже не скрипаль) у "Не випускай з уваги" стає свідком крадіжки зі свого закладу документів на пред'явника і пускається, як може, в погоню за злодіями. Після диких пригод у фіналі за старанність директор банку… звільняє Франсуа. Мовляв, крадіжку підлаштував шеф Перрена, але завдяки старанням клерка ця історія стала надбанням громадськості: до побачення, дорогий Франсуа. Тоді персонаж Рішара дістає з дипломата документи і вписує туди своє прізвище: його колишній шеф і увесь почт одразу ж витягуються перед ним по струнці. Тепер він — респектабельний буржуа. Глядачі були в захваті: перетворення на переможця відбулося!

Окремо варто поговорити про соціальну комедію "Іграшка" (1976), особливо улюблену в нас.

"Іграшка" — не іграшкова справа

Фільм "Іграшка" було знято 1976 року. Виконавець головної ролі П'єр Рішар дебютував у фільмі як продюсер, а Вебер — як режисер. Дивно, та у Франції цей шедевр провалився в комерційному плані. Пізніше Рішар зізнавався: "Під час постановки фільму "Іграшка", в якому мені принесло велику радість брати участь, але який не приніс доходів, я був єдиним продюсером. Попри комерційний провал, "Іграшка" — один із моїх найулюбленіших фільмів. Я вірив у нього і вірю, як і раніше".

За відсутності швидкого комерційного результату глядацький успіх картини поступово наростав, а в Україні та в усьому СРСР вона стала культовою. Її 1977 року у Франції все ж номінували на премію "Сезар" у трьох номінаціях (сценарій, декорації, операторська робота), але жодного призу "Іграшка" не взяла. Що не завадило американському режисерові Річарду Доннеру ("Смертельна зброя") зняти в 1982 році однойменний ремейк, який потрапив у США до двадцятки найкращих фільмів року.

З чого все почалося? Невелику сценку Вебер написав у середині 1960-х років. Це була розповідь про те, як одного разу, коли Франсіс працював газетним репортером, він побачив біля магазину іграшок хлопчика. Той був в оточенні нянь і працівників магазину, які тримали в руках пакети іграшок. Хлопчик тупав ногами і кричав, вимагаючи щось іще: "Я все татові розповім, він вас усіх звільнить".

Одного разу Франсіс повідав про цю історію Рішару. Той загорівся зняти фільм, буквально змусивши Вебера написати сценарій. Однак роль безробітного журналіста Франсуа Перрена випадала з комедійного амплуа Рішара.

Тут і стався перший конфлікт на майданчику. Рішар обожнював гримасувати і жартувати, як зазвичай. А Вебер вимагав, щоб П'єр був серйозним — цей персонаж не повинен бути клоуном, адже його фігура повинна стати рівновеликою з безсердечним босом-мільйонером. Режисерові далося великою кров'ю вибити з Рішара його "клоунський" запал, тож і сьогодні у фільмі драматичні сцени просто чудові.

За сюжетом Франсуа — безробітний журналіст, який випадково потрапляє в поле зору багатого синочка в магазині іграшок. Той вимагає собі чогось нового, але не знає, чого хоче. Побачивши Франсуа, він раптом заявляє гувернерам: "Купіть мені його". Свита намагалася вгамувати хлопця, але той, звиклий отримувати все, що забажає — непохитний. Ледве вмовили "жартома" Франсуа поїхати з ними: незручності й витрати — тато оплатить. Дитина, яка бачила, що її батько звик усе купувати, службовців і красиву жінку, яка, умовно, "мама" хлопчика, теж вирішила на противагу татові купити собі людину.

Роль лицемірного й тиранічного президента компанії пана П'єра Рамбаля-Коше блискуче зіграв відомий французький актор Мішель Буке. Коше — це владний погляд, тон і ставлення до людей, як до зграйки комах. Роль 10-річного Еріка Коше виконав син одного з членів знімальної групи після низки безрезультатних кастингів. У ньому Вебер побачив дитину, яку можна одночасно любити й ненавидіти.

Розпещений, противний хлопчисько, позбавлений батьківської уваги, несподівано прив'язується до своєї "іграшки". А той із ним, як журналіст, випустив сатиричну стінгазету "Іграшки пана Коше" — про звичаї, що панують у компанії та будинку П'єра. Цей невеличкий папірець розлютив всесильного боса.

Кінцівку загалом веселого фільму складно дивитися без сліз. Франсуа виганяють, але Ерік на таксі тікає до Перрена додому. За ним вирушає на роллс-ройсі татусь. Важка розмова Франсуа з Еріком. "Я — ніщо! У вас забави, а в мене турботи!" — кричить у запалі журналіст. Він силоміць саджає хлопчика в машину батька. Коше від'їжджає і каже синові: "Він — нікчема, таких тисячі, а я все роблю для тебе". Але коли на світлофорі машина гальмує, дитина вискакує з авто, наздоганяє Франсуа і кидається йому на шию. А той розводить руками — мовляв, нічого не поробиш. Перрен морально переміг холодного ділка: адже, як співали бітли: "for money can't buy me love" — за гроші любов не купиш. У кінозалі всі справно ридали на цьому місці, чому сприяла пронизлива мелодія Володимира Косма, яку в нас знають усі.

Додати до вищенаведеного списку можна ще чотири комедії. "Укол парасолькою" (1980) Жерара Урі, де Рішар грає актора-невдаху, якому потрібно увійти в образ найманого вбивці для детектива. Мафія його плутає з кілером, акторові видають аванс і знаряддя вбивства — ту саму парасольку з капсулою отрути у вістрі. Реальний кілер — з ким переплутали артиста, звісно, намагається вбити актора, але, звісно, цим тільки нашкодить собі. У цій картині — море чорного гумору.

Плюс до цієї стрічки ще три фільми Вебера, де він вигадав недотепі Франсуа протиставити супермена у виконанні Жерара Депардьє. Це комедії "Невдахи" (1981), "Татусі" (1983) і "Втікачі" (1986). Звичайно, карту супермена у всіх випадках буде бито. Фільми стали хітами. На останній фільм Вебер зняв у США ремейк під назвою "Три втікачі", успішний у комерційному плані.

Згадані у статті стрічки можете сміливо дивитися — це класика комедійного жанру. Хоча "Іграшка" для мене стоїть окремо, її можна переглядати багаторазово. Це й улюблений фільм Рішара, як він вкотре зізнався мені в невеличкому інтерв'ю, яке актор дав у Києві 2017 року. Він привозив сюди своє вино (у нього свої виноградники) — для українських ресторанів і винних бутиків.

Веселий песиміст П'єр Рішар

Актор був у сірому костюмі та в окулярах у червоній оправі, які він періодично знімав, магнетизуючи жінок поглядом блакитних, добрих очей. П'єр весь час жартував, вражаючи як дотепністю, так і поставою — ідеальною для чоловіка його віку.

— Яка ваша доза, як споживача з досвідом, щоб добряче напитися?

— Так, я споживаю вино останні 80 років (сміється). Зазвичай я дозволяю собі чотири келихи вина. Зранку. А коли я був молодим, звісно, ого-го-го як відривався.

— А скільки, на вашу думку, пристойно випити вина жінці?

— Стільки, скільки їй дозволить її чоловік.

— Хто ваші улюблені товариші по чарці?

— Тільки не дружина — вона не любить вино. Я так і не зміг її долучити до цієї справи. Улюблені товариші по чарці — двоє моїх близьких друзів, вони не відомі. А зі знаменитостей — Жерар Депардьє, з ним менш ніж 10 келихів не буває. В Україні я люблю випити в компанії жінок, які тут дуже красиві. У вас, до речі, чудово годують. В Україні найсмачніший борщ на світі!

— В одному з інтерв'ю ви говорили, що хотіли б зіграти Шарикова з "Собачого серця" киянина Булгакова. Чим для вас, спадкового аристократа, приваблива роль безрідного пса, якого перетворили на пролетаря?

— Мені як акторові цікаво зіграти собаку. Але в моєму виконанні це був би інтелігентний пес. Я знаю багато собак, які набагато інтелігентніші за людей. Булгаков узагалі один із моїх будь-яких письменників. Я обожнюю цей його твір за дотепні, сповнені тонкого сарказму, діалоги.

— Охарактеризуйте ваші головні захоплення: мотоцикл, вино, жінки?

— Я б змінив послідовність. Спочатку жінки, потім вино, запити горе, якщо вони мене не захотіли, і мотоцикл, щоб забратися подалі. Можу додати, що вино для мене як кіно: більше задоволення і від одного, й від іншого отримуєш у компанії з кимось.

— У багатьох глядачів улюблений фільм із вашою участю — "Іграшка". Якому з героїв картини ви найбільше співчуваєте і в чому секрет її такої "живучості"?

— Це моя улюблена кінострічка. Попри те, що це комедія, у ній порушено важливі питання, але з гумором. Це історія про владу і гроші. І тема ця — вічна. Інший момент, це стосунки батька й сина, які показують, що ніякі гроші не можуть замінити любові. І, звісно, я співчуваю хлопчику, позбавленому батьківської ласки. Але улюблений персонаж — мій: він безпосередній, серйозний і кумедний одночасно.

— А на вас великі гроші впливали?

— Я багато працював, але великі гроші мене не змінювали. Як і їхня відсутність, хоча на хліб із маслом завжди вистачало. Я ціную і люблю прості речі. Я щасливий, що є сонце на небі, друзі, природа. Таку бадьорість духу у 83 роки мені дозволяють зберегти позитивні емоції.

Ні, гроші приходять і йдуть, це не найважливіша річ на світі. Ось друзі, кохання — це серйозно. Гроші не змінювали мою натуру.

— Ви знялися і продовжуєте зніматися в десятках комедій. У 2017-му у вас головна роль у фільмі "Один профіль на двох" ("Містер Штайн йде в онлайн"), де вдівець знайомиться з дівчатами через мережу, замість власної фотографії поставивши знімок свого 25-річного викладача комп'ютерної грамотності. У чому секрет вашого життєлюбства?

— Така моя природа — у мене ніколи не було депресії. Але я не можу сказати, що я оптиміст, я — веселий песиміст.