"Культура vs Війна". Українські зірки, які служать у ЗСУ, розповіли як війна змінила їх і країну

На фестивалі Bouquet Kyiv Stage, який пройшов минулими вихідними, відбулася прем'єра докфільму "Культура vs Війна" режисера Кадіма Тарасова. У ньому особисті історії про початок війни і про те, як вони стали солдатами, розповідають чимало українських зірок: режисер і актор Ахтем Сеітаблаєв, письменник Сергій Жадан, рок-співак, лідер гурту "Антитіла" Тарас Тополя, оператор Олександр Михальчук та інші. Найцікавіше у стрічці — це трансформації: як війна змінила зірок і як змінилася за цей час сама країна.

Рік тому режисер Кадім Тарасов почав випускати кіноновели про селебриті, які пішли добровольцями в ЗСУ. Герої проєкту, крім названих вище, — Дмитро Лінартович (актор, військовослужбовець), Євген Нищук (актор, військовослужбовець), Ярослав Пілунський (кінооператор, військовослужбовець), Тарас Компаніченко (кобзар, військовослужбовець). Одесити Костянтин і Влада Ліберови, які розповіли, як із весільних фотографів вони стали військовими документалістами.

Потім Тарасов вдало об'єднав усі ці новели в єдине полотно, отримавши на виході півторагодинний динамічний фільм, який не може не зачепити.

Дзвінок з "Азовсталі"

Одразу чітко згадуєш — початок широкомасштабної війни 24.02.2022. У стрічці закарбовано не лише події того часу та знаменитостей, а й простих людей — свідків і жертв збройного вторгнення РФ в Україну: страшні кадри лютого та березня 2022 року.

Рок-музикант Тарас Тополя згадує: "Перші обстріли в Києві. Ракетний удар по телевежі. Сім'я згоріла в автомобілі... Потім я побачив загиблого українського військового, це був чоловік років п'ятдесяти. Напевно, тоді дійшло — що смерть поруч, можна загинути в будь-який момент".

Тарас ділиться зворушливими подробицями, як вони з дружиною (співачка Альоша) намагалися приховати від своїх дітей інформацію про початок війни і хотіли ці термінові збори уявити просто новою, несподіваною подорожжю. Та тільки величезна маса стривожених людей, що біжать вулицею, не дала повною мірою дітей ввести в оману.

Режисер Ахтем Сеітаблаєв: "Для мене ця війна — вже дев'ять років. Я був у Сімферополі 27 лютого 2014 року. У своїх рідних. Вийшов о 9 ранку в місто — і вловлюю, щось не те? Як раптом розумію: у місті немає людей. У тому місті, яке я знаю як свої п'ять пальців. Бачу, група міліціонерів. А біля них ці — так звані козаки. Я питаю: "А що сталося?". І один із групи, він вищий за мене, значно так процідив: "Скоро ви дізнаєтеся, що сталося".

Ще в Ахтема була абсолютно дивовижна історія телефонного дзвінка. Як йому в розпал боїв у Маріуполі на мобільний зателефонував заступник командира полку "Азов" Святослав Паламар із позивним "Калина". І попросив дозволу, щоб із режисером поговорив лікар Асан. Виявляється, того дня Асан зробив 20 операцій на "Азовсталі" — він рятував поранених: як цивільних, так і військових. "Це був не крик і не виття втомленої людини, а такий "видих", — каже Ахтем про початок розмови з хлопцем. Той зізнався: "Я бачив усі ваші фільми". Вони поговорили. "Обіцяй мені бути здоровим" — завершив Сеітаблаєв діалог, який його приголомшив.

Паламара і медика Асана Зіядінова (позивний "Ромео") звільнять із російського полону за обміном.

Ахтем так описує шок, який викликала війна: "Бородянка, Буча, Ірпінь — не може бути такої реальності. Це ж якийсь апокаліпсис, але ти — в ньому".

"На початку ми не хотіли знімати смерть"

Подружжя Ліберових, які до війни були весільними фотографами в Одесі, почало з того, що Костянтин зняв, як на вокзалі чоловіки прощалися зі своїми сім'ями, відправляючи їх на Західну Україну. Вийшла пронизлива серія знімків. Колишні весільні фотохудожники насилу звикали до військової реальності. "На початку ми не хотіли знімати смерть, — кажуть вони в картині. — А потім ми побачили, як на нашу діяльність стали посилатися російські пропагандистські канали: мовляв, там були професійні українські фотографи і на їхніх знімках немає загиблих. Тоді ми зрозуміли, що важлива ще й документальна складова нашої роботи — і стали знімати все.

Письменник Сергій Жадан робить радикальний висновок: "З цього моменту життя поділилося: ти або за Україну, або проти".

Перетворення країни

У стрічці багато кінохроніки та знімків. І видно, як у фільмі змінюються герої проєкту: з розгублених і шокованих перетворюються на зібраних і готових зі зброєю в руках відстоювати свою країну. А потім до них приходить упевненість, що Перемога буде за Україною. І у фільмі образ самої країни змінюється: зі зневіреної і травмованої — на вольову, чітку, злагоджено-військову.

Звичайно, Тарасов багато чого скоротив із новел і, напевно, щось додав, але цілий твір справляє набагато сильніше враження, ніж окремі частини: тут є об'ємне бачення заявленої теми. Усі півтори години хронометражу не можна відірватися від стрічки: гарний майже кліповий ритм, темп, музика, ефекти. "Носій культури, творець культури став її захисником, служачи в лавах ЗСУ. Якщо така кількість художників і творчих людей на війні, то це ще один показник, що це народна, загальна війна. Це незвичайний випадок навіть для світової історії", — констатує продюсер проєкту Андрій Різоль.