Пристрасть і суперечність: як образ Афродіти змінився від давніх часів до сьогодні (відео)
Давньогрецька богиня Афродіта міцно пов'язана в уявленні людей як богиня любові та пристрасті. Водночас детальний розгляд відомих шедеврів говорить про маловідому сторону її образу — її первісний образ значно ширше сучасного звуженого контексту.
В контексті міфології давніх греків богиня відповідала не лише за контекст плотських утіх і любові, але за душевну та кордоцентричну (любов від серця) функцію. Про це йдеться в матеріалі BBC.
До певної пори часу Афродіту не зображали, але уявляли як метафізичну сутність, яка відповідала за любов, почуття, кохання, потяг і близькість. Вона відповідала за родючість, життя, материнство, природу та навіть мореплавство з війною. За це її називали Пандемос, тобто богиня людства або богиня всіх людей.
Все змінилося близько 4 ст. до н.е., коли скульптор Пракситель вперше зобразив Афродіту в доволі відвертій формі. Так метафізика богині стала людиноподібною, в якій відображалися краса, грація та магія зваблення.
Водночас оригінальний задум митця, якщо глянути на копії цього архітектурного дива, показує дещо інше — богиня дещо сором'язлива попри відкриті груди, живіт, талію та стегна. Вона закриває найінтимніше, показуючи, що інтим, близькість та процес кохання є закритим, належить лише тим, хто робить це з почуттями та не потребує ніяких свідків і перешкод.
Вивчаючи її тіло, всі охочі бачили дотримання правил пропорцій та "золотого перетину", адже скульптор явно створив його на основі натур. Тому цю роботу називали Venus Pudica — "сором'язлива Венера", яка задала канон руху митцям на наступні століття аж до точки переламу.
Відродження як епоха змін уявлень про Афродіту: від закритості до відвертості та образу
Митці 14 та 15 сторічь почали активно відтворювати образ богині на полотні та в скульптурі. Ботіччелі, Рафаель, Тиціан, Рубенс та Веласкес зображали Афродіту як ідеальність та довершеність, де божественне ховається у дійсності та проявляється через неї.
Антична богиня стала образотворчим стандартом і художнім символом краси жінки, її тіла та привабливості. Однак тут і полягає головна проблема — тепер відвертість Афродіти почала ставати наочним способом задовольняти погляд глядача.
Фактично Афродіта як уособлення жіночності, сили краси та естетичної довершеності стала об'єктом споглядання. За чим неодмінно настав період звинувачень у "розбещеності", "вульгарності", "непристойності" та "надмірності".
Подальший прихід Нового часу з його протестантською етикою та епоха Просвітництва з етикою утилітарної створили з Афродіти шаблон і продукт, який слугував для повноцінного "закріпачення" образу. Тут і виникає питання — де завершується мистецтво та богиня в ньому, а де виникає об'єктивація жінки, яка переходить в подальші сфери буття.
В матеріалі BBC згадується дві історії — коли 1880 року письменник Марк Твен назвав "Венеру Урбінську" Тиціана буквальною "найогиднішою та найнепристойнішою картиною", а 1914 року суфражистка Мері Річардсон пошкодила роботу Веласкеса "Венера з дзеркалом", бо їй не подобалося, що "чоловіки витріщалися на полотно в галереї".
Афродіта її образ нині: що змінилося в уяві людства
З початку 20 сторіччя і до нині уявлення про Афродіту стали попкультурними елементами життя. Тепер за образом богині у її жіноцтві та красі спостерігаються внутрішня сила, розуміння сексуальності та дистанції, де починається і завершується публічна та приватна форма богині.
Тепер, як йдеться в матеріалі, образ божества помітний в музиці, моделюванні, кіно та мистецтві. Поява співачки Бейонсе на концерті 2023 року з гігантської мушлі була прямим рефреном до давньогрецької богині.
Сучасне розуміння метафізики Афродіти дозволяє подолати багатовіковий тренд щодо спрощення та сексуалізації її образу, а значить — і жіночності загалом. Не варто забувати той факт, що за давньогрецькими канонами богиня в статуї Праксителя мала саме релігійно-культовий, а значить — за нею стояв фактор визнання її сили та права прохати заступництва.
Дослідники античності та мистецтва прямо кажуть, що образ Афродіти не завершується на чоловічій ретроспективі, а має значно ширшу інтерпретацію. Сучасне уявлення та тренди культури про богиню кохання дозволяють подолати багато факторів об'єктивації та вийти на первинний задум давніх греків, де Афродіта була, є і залишатиметься уособленням добра, краси, любові, пристрасті та почуттів, які сповнені розумінням власно відвертості, довіри та відповідальності.