Вижили на дикому острові і стали легендами: як шестеро юнаків переписали сюжет "Володаря мух" (відео)

Історія Тонганських робінзонів починається в червні 1965 року, коли шестеро друзів — Люк Вейкосо, "Стівен" Тевіта Фатай Лату, Сіоне Фатауа, "Девід" Тевіта Сіола'а, Коло Фекітоа та "Мано" Сіоне Філіпе Тотау — вирішили втекти із англіканського пансіону святого Андрія на острові Нуку'алофа. Хлопці віком від 13 до 16 років викрали човен, запаси води, банани, кокоси та вирішила тікати з місця, яке їм остогидло — тут нудні уроки та заняття, а молодикам хотілося пригод і цікавіших занять.

Буря та шторм відкинули юнаків у відкрите море, де група вісім днів скиталася океаном, і зрештою, їх прибило до безлюдного острова Ата. Коли юнаки зійшли на берег, то виявили абсолютну відсутність життя, однак згодом у кратері вулкана виявили покинуте місце проживання людей, які раніше мешкали тут.

Згодом юнаки вирішили організуватися за завданнями та роботою: хтось відповідав за їжу, хтось — за їжу та воду, інші — ремонтували старі будинки в пристойний захист і помешкання. Також молодики підтримували вогонь протягом року безупину, цим займався безпосередньо саме Стівен.

Основною бідою була відсутність прісної води, тому хлопці збирали дощову воду, а за відсутності такої — збирали кров птахів і вживали її. Також у раціоні Тонганських робінзонів були дикі банани, дикі кури (їх привезли попередні поселенці) та морські птахи.

За період в 15 місяців на острові (з червня 1965 до вересня 1966 року) юнаки повністю облаштувалися, навіть створили собі розваги (один із хлопців створив гітару з кокоса, пальми та шести шматків металевого дроту) і продовжували вірити, що зможуть вибратися. Показовим був випадок, коли один із них зламав ногу, але молодик повністю одужав, а перелом зрісся ідеально та без наслідків для здоров'я.

Робінзонада Тонганських юнаків тривала до 11 вересня 1966 року, коли Пітер Ворнер разом із друзями рибалили біля острову Ата. Там вони з судна й помітили групу хлопців, яких не мало бути на острові — територія цього клаптика суші була безлюдною понад 70 років.

Коли всі шестеро опинилися на кораблі рибалки, він був вражений — всі були здоровими та в гарному тонусі. Тоді Ворнер негайно зв'язався по радіо з островом Нуку'алофа та назвав імена молодиків, а через 20 хвилин йому прийшла відповідь, яка стала легендарною:

Ви їх знайшли! Цих хлопців вважали мертвими! Навіть були похорони. Якщо це саме вони, то це справді диво!

Після повернення додому, всі шестеро стали місцевою легендою, їх мали зустрічали як героїв, але робінзони опинилися в тюрмі — власник викраденого човна подав заяву в поліцію та вимагав компенсації. Пітер Ворнер придумав цікавий вихід із ситуації — він узяв у друга кошти, заплатив австралійському телеканалу за сюжет про юнаків на острові Ата. У відповідь позивач отримав компенсацію, відмовився від претензій, а вся шістка вийшла з-за ґрат.

Всі роки подалі робінзони залишилися друзями, продовжили часто подорожувати та стали живою легендою Тонга. В пам'яті народу ці юнаки показали всі найкращі якості — взаємну підтримку в біді, працездатність, відданість справі та вміння подолати найважчі обставини.

Роман проти реальності: як історія Тонганських робінзонів стала культурним феноменом

Говорячи про суттєву різницю між вигаданим текстом Вільяма Голдінга, то відразу кидається у вічі перша різниця — із хлопців у романі вижили не всі, тоді як "Діти острова Ата" повернулися неушкодженими. Ще один показовий момент — молодики в тексті британського автора буквально відразу перегризлися за владу та вплив, а тонганці після сварок за владу через деякий час уторопали — їм не вижити всім разом, якщо будуть "собачитися" між собою, а тому вирішили вижити за будь-яку ціну.

Третя відмінність — це культурні особливості між героями історій. В тексті Голдінга явно мова йде про європейських хлопчаків, які за вакууму влади почали її створювати самі, що призвело до трагедії. Тонганці виходили з власних світоглядових речей — лінійна взаємодія, допомога, спільна справа, повага та бажання вижити.

Не менш показовий момент — це руйнування міфу вестернів про "дикунів Тонга". Випадок робінзонів наочно показав, що спільна праця, взаємодопомога та дисципліна, культура народу, яку зневажливо називали "дикунською" та "огидною", насправді загартували в юнаках найкращі якості — вижити та діяти, не боятися проблем і дочекатися, коли їх заберуть з острова.

Німецький історик Руперт Брегман в своїй роботі "Humankind: A Hopeful History" ("Людство: історія надії") розповів детально про Тонганських юнаків для нового покоління. У дослідженні він ще раз показав, що для власної країни молодики показували усе якнайкраще — як з людської, так і з культури народу острівної країни.

Історія робінзонів острову Ата дісталася західної культури ще на початку 1970-х років, а за останні роки набрала нових обертів. В 2015 році іспанський дослідник Альваро Сересо провів із Коло Фетікоа десять днів на Ата, де вони повністю відтворили життя, раціон і звички часів робінзонади.

Новий виток у життя легенди про Тонганських робінзонів здійснив всесвітньо фінський симфонік-метал гурт Nightwish. Композитор і клавішник гурту Туомас Голопайнен розповів, що прочитав роботу історика Брегмана та настільки був вражений, що написав пісню "The Children of 'Ata" ("Діти острову Ата").

Фін запросив навіть тонганських співаків для вокальних партій. Коли ті дізналися про плани фінських металістів, то прямо поцікавилися — що задумали музиканти і чому їх так цікавить ця історія. Для тонганців саме робінзони є частиною культурного коду, який хотіли вберегти від перекручування чи змін. Голопайнен розкрив всі наміри та розповів, що цю історію має "почути весь світ" — і тонганці переконалися, що пісня гурту буде повністю відповідати дійсності, а тому — залюбки погодилися виконати музичні партії для гурту, які чуємо на початку та всередині композиції.

В підсумку варто відзначити, що історія Тонганських робінзонів і вигадані герої з роману "Володар мух" Вільяма Голдінга є категорично різними, адже саме життя стерло повністю всіляку вигадку. Коли Голдінг створив острів, де людина втратила власну подобу, історія "дітей острову Ата" доводить протилежне — навіть на віддаленому клаптику суші може бути людяність та справжні люди, які ніколи не схилиться перед обставинами та незгодами.

Тонганські робінзони довели, що тільки довіра, щирість, відповідальність за себе та всіх, спільна мета, а також вміння залишитися собою — і є найвищою цінністю людини, які би перешкоди, безлюдний острів і життя не підкинуть на цьому шляху, аби залишатися достойними людьми для прийдешніх поколінь.